Справа № 11-26/11Головуючий у 1-й інстанції Ломакін В.Є.
Категорія - ч.2 ст.190, ч.3 ст.364,ч.4 ст.27, ч.2 ст.15,ч.1 ст.369 КК УкраїниДоповідач - Кунець І.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 січня 2011 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого - Кунцю І.М.
Суддів - Декайла П.В., Вавріва І.З.
з участю сторін - прокурора - Зозулі І.І., засудженого - ОСОБА_1, захисника — ОСОБА_2,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі кримінальну справу за апеляцією державного обвинувача Зозулі І.І. на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 листопада 2010 року,-
ВСТАНОВИЛА:
Цим вироком
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Сасів Золочівського району Львівської області, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, неодруженого, на утриманні неповнолітня дитина, непрацюючого, проживаючого в АДРЕСА_1, раніше не судимого,
засуджено:
- за ч.2 ст.190 КК України на 2 роки позбавлення волі;
– за ч.З ст.364 КК України на 5 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах строком на 1 рік 6 місяців, без конфіскації майна;
– за ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч. 1 ст.369 КК України на 3 роки обмеження волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах строком 1 рік 6 місяців, без конфіскації майна.
Відповідно до ст.75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши йому 1 рік 6 місяців іспитового строку.
Зобов’язано засудженого ОСОБА_1 відповідно до ст.76 КК України в період дії іспитового строку не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.
Запобіжний захід засудженому ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишити попередній-підписку про невиїзд з місця постійного проживання.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 - залишено без розгляду.
Згідно з вироком ОСОБА_1, працюючи на посаді командира оперативного взводу роти міліції особливого призначення “Беркут” при УМВС України в Тернопільській області у лютому 2007 року, переслідуючи мету незаконно збагатитися, вчинив разом із раніше засудженими ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за попередньою змовою між собою, заволодіння майном потерпілої ОСОБА_3 шляхом шахрайства, підбурювання її до замаху на давання хабаря службовим особам УМВС України в Тернопільській області та прокуратури м. Тернополя, а також зловживання владою і службовим становищем, що потягнуло за собою заподіяння істотної шкоди інтересам громадян та держави Україна, за наступних обставин.
Так, ОСОБА_1, дізнавшись, що його підлеглими - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, під час виконання службових обов'язків по охороні громадського порядку 01 лютого 2007 року затримано за вчинення протиправних дій у барі “Наталі”, що по вул. Живова у м.Тернополі ОСОБА_9, відносно якого прокуратурою м. Тернополя проводиться дослідна перевірка, вирішується питання про порушення кримінальної справи. Під час вказаного затримання ОСОБА_4 було заподіяно тілесне ушкодження у вигляді травми руки. ОСОБА_1 за попередньою змовою між засудженими ОСОБА_4, ОСОБА_5, вирішили незаконно заволодіти шахрайським шляхом грошима потерпілої ОСОБА_3
З цією метою, 02 лютого 2007 року ОСОБА_1 у приміщенні прокуратури м. Тернополя зустрівся з потерпілою ОСОБА_3, якій повідомив, у скоєнні якого саме злочину підозрюється її син ОСОБА_6, взявши при цьому номер її мобільного телефону для того, щоб з нею міг зв'язатися ОСОБА_4
У цей же день, ОСОБА_1 зустрівся з ОСОБА_4 і передав йому номер мобільного телефону потерпілої ОСОБА_3, домовившись з ним про те, що під час спілкування з нею, останній висуне їй вимогу про необхідність передачі грошей, нібито для подальшої передачі службовим особам УМВС України в Тернопільській області та прокуратури м. Тернополя, як хабара, з метою вирішення питання про непритягнення її сина ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності, не маючи наміру при цьому передавати ці гроші, а переслідуючи мету привласнити їх.
03 лютого 2007 року ОСОБА_4, зустрівшись з ОСОБА_5, погодив з ним його участь у вчиненні злочину, отримавши згоду піти разом з ним на зустріч з потерпілою ОСОБА_3, де шляхом зловживання довірою схилити її до дачі хабара службовим особам УМВС України в Тернопільській області та прокуратури м. Тернополя, нібито за звільнення від кримінальної відповідальності її сина ОСОБА_6, після чого отримати від неї гроші, спочатку в сумі 2000 доларів США, а у подальшому 3500 дол. США, які привласнити.
Реалізуючи свій злочинний намір ОСОБА_4, ОСОБА_5, за попередньою змовою з ОСОБА_1 03 лютого 2007 року, близько 16 год., знаходячись на вул. Слівенській у місті Тернополі, зустрілися з потерпілою ОСОБА_3 та її сином ОСОБА_6 і діючи з корисливих мотивів повідомили, що за вчинення опору їм, як працівникам правоохоронних органів під час виконання службових обов'язків, її сина ОСОБА_6 може бути засуджено до позбавлення волі, і якщо вона хоче запобігти понесенню ним цього покарання, має дати їм 1500 доларів США для подальшої передачі як хабара службовим особам УМВС України в Тернопільської області, які допоможуть прийняти рішення щодо звільнення її сина від кримінальної відповідальності, не маючи при цьому наміру передавати ці гроші, а переслідуючи мету привласнити їх.
У цей же день, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, за попередньою домовленістю з ОСОБА_1, знову зустрілись з потерпілою ОСОБА_3 і висунули вимогу про те, що остання має передати їм не 1500 доларів США, а 2000 доларів США до 10 год. 05 лютого 2007 року, для передачі керівництву УМВС України в Тернопільській області, а у подальшому додатково передати гроші для працівників прокуратури м. Тернополя за вирішення питання про не притягнення її сина ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності.
Не будучи обізнаною про злочинні наміри ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_1, сподіваючись, що вони говорять правду і, що гроші дійсно необхідно передати службовим особам УМВС України в Тернопільській області, щоб запобігти притягненню до кримінальної відповідальності сина ОСОБА_6, потерпіла ОСОБА_3 погодилася передати їм 2000 доларів США, що по курсу Національного банку України становить 10 100 грн.
З метою незаконного отримання грошей від потерпілої ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, за порадою засудженого ОСОБА_1, вирішили залучити кого-небудь із знайомих, щоб він у своєму автомобілі отримав гроші від потерпілої ОСОБА_3. тим самим створити хибну думку щодо передачі грошей не їм, а нібито службовим особам УМВС України в Тернопільській області.
Під час зустрічі 05 лютого 2007 року на “Театральному майдані”, що у м.Тернополі з ОСОБА_4 та ОСОБА_5, потерпіла ОСОБА_3 повідомила їм, що принесла частину обумовленої суми грошей, а саме 5000 грн., а також 600 доларів США, що відповідно до курсу Національного банку України становить 3030 грн., а всього на загальну суму 8030 грн., після чого на їх вимогу поклала ці гроші в салон автомобіля марки “Фіат Крома”, держаний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_8, який не знаючи про їх злочинні наміри, на прохання ОСОБА_5 припаркував свій автомобіль неподалік від місця цієї зустрічі на бульварі Шевченка у м. Тернополі.
Виконуючи вказану вимогу, потерпіла ОСОБА_3 сіла в салон вищевказаного автомобіля і поклала на переднє сидіння гроші в сумі 5000 грн. та 600 доларів США, що по курсу Національного банку України становило 3030 грн., а всього в загальній сумі 8 030 грн., вважаючи, що ці гроші будуть передані службовим особам УМВС України в Тернопільській області, як хабар, для вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності її сина ОСОБА_6, не здогадуючись, що вони не мали наміру їх комусь передавати, а переслідували мету заволодіти ними шляхом зловживання її довірою.
При цьому, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 домовились, що залишок попередньо обумовленої загальної суми грошей в розмірі 2000 дол. США, потерпіла ОСОБА_3 передасть їм пізніше.
05 лютого 2007 року близько 15 год. ОСОБА_4, продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на заволодіння шляхом зловживання довірою грошима потерпілої ОСОБА_3, вчиняючи це за попередньою змовою з ОСОБА_5 та ОСОБА_1, зателефонував до потерпілої та став наполягати, щоб вона передала їм решту обумовленої суми грошей.
У цей же день близько 16 год. ОСОБА_4 і ОСОБА_5, знаходячись на площі Свободи, що у м.Тернополі, зловживаючи довірою ОСОБА_3, отримали від неї іншу частину попередньо обумовленої з нею суми грошей, зокрема 750 грн. та 200 євро, що по курсу Національного банку України становить 1315,02 грн., а всього в загальній сумі 2065,02 грн., нібито для передачі службовим особам УМВС України в Тернопільській області за вирішення питання щодо звільнення її сина від кримінальної відповідальності, які ОСОБА_3 передала їм, не будучи обізнаною в тому, що вони не мали наміру їх комусь передавати, а бажали ними заволодіти, з метою подальшого привласнення.
В результаті вищеописаних дій ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1, які діяли умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою між собою, останні заволоділи шляхом зловживання довірою потерпілої ОСОБА_3, грошима потерпілої, а саме 600 дол. США, що по курсу Національного банку України становило 3030 грн., 200 євро, що по курсу Національного банку України становило 1315,02 грн. та 5750 грн., а всього на загальну суму 10 095,02 грн., під приводом необхідності передати ці гроші керівництву УМВС України в Тернопільській області, за вирішення питання щодо звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності, які розділили між собою, привласнивши їх.
Продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на заволодіння шляхом шахрайства грошима потерпілої ОСОБА_3, у той же день ОСОБА_4, діючи з корисливих мотивів за попередньою змовою з ОСОБА_5 та ОСОБА_1, діючи з корисливих мотивів, після незаконного отримання від потерпілої грошей, зателефонував спочатку до ОСОБА_6, а у подальшому до потерпілої ОСОБА_3 та зловживаючи її довірою, повідомив, що остання має дати ще додатково 3500 дол. США нібито для передачі їх як хабара працівникам прокуратури міста Тернополя за звільнення від кримінальної відповідальності її сина ОСОБА_6
06 лютого 2007 року, близько 12 год. неподалік залізничного вокзалу ст. Тернопіль ОСОБА_4 разом з ОСОБА_1, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_5, зустрілись з потерпілою ОСОБА_3, і діючи з корисливих мотивів, зловживаючи її довірою, повідомили, що за звільнення її сина ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності вона має дати додатково 3500 доларів США для передачі їх як хабара працівникам прокуратури м. Тернополя, не маючи при цьому наміру передавати ці гроші працівникам прокуратури, а переслідуючи мету привласнити їх. Тоді ж, вони повідомили потерпілій, що у разі відмови передати зазначену суму грошей, кримінальна справа про обвинувачення її сина ОСОБА_6 щодо вчинення ним опору працівникам правоохоронних органів при виконанні ними службових обов'язків, буде надіслана в суд, і її син буде засуджений до позбавлення волі.
07 лютого 2007 року потерпіла ОСОБА_3, розцінюючи діяння ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1, як злочинні, вважаючи що невиконання їх вимог може призвести до настання шкідливих наслідків як для її прав та законних інтересів, так і для її сина ОСОБА_6, звернулась з письмовою заявою в УСБ України в Тернопільській області, про давання нею хабара, через ОСОБА_4, ОСОБА_5 та підсудного ОСОБА_1, працівникам УМВС України в Тернопільській області в сумі 2000 дол. США та про підбурювання її ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 до давання хабара працівникам прокуратури міста Тернополя в сумі 3500 дол. США.
08 лютого 2007 року ОСОБА_4, діючи за попередньою домовленістю з ОСОБА_5 та ОСОБА_1, зателефонував потерпілій ОСОБА_3, і зловживаючи її довірою, з метою заволодіння грошима останньої повідомив, що він ніби вже змінив свої показання у прокуратурі і в неї немає бути сумнівів, що при передачі грошей працівникам прокуратури м. Тернополя її сина ОСОБА_6 звільнять від кримінальної відповідальності.
Наступного дня, 09 лютого 2007 року близько 11 год. ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зустрілись з ОСОБА_3 і зловживаючи її довірою, з метою заволодіння її грошима, продовжили схиляти до передачі грошей нібито працівникам прокуратури м. Тернополя, переконуючи її у необхідності вчинення цього та поставили умову, невідкладно передати їм ці гроші.
11 лютого 2007 року, близько 19.40 год., потерпіла ОСОБА_3, виконуючи вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 неподалік будинку № 6, що по вул. Коновальця у м. Тернополі зустрілась із ОСОБА_5 і передала йому 3000 доларів США, що згідно курсу Національного банку України складає 15 150 грн., попередньо отриманих від оперативних працівників УСБ України в Тернопільській області, для подальшого давання хабара працівникам прокуратури м. Тернополя, за звільнення її сина ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності. Після передачі вказаної суми грошей ОСОБА_5, останнього було затримано.
Таким чином, в період з 02 лютого по 11 лютого 2007 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 за попередньою змовою між собою з корисливих мотивів, шляхом зловживання довірою потерпілої ОСОБА_3, отримали від неї гроші в загальній сумі 25 245, 02 грн., під приводом необхідності передачі цих грошей, як хабаря працівникам УМВС України в Тернопільській області та працівникам прокуратури м. Тернополя, для вирішення питання про не притягнення до кримінальної відповідальності її сина ОСОБА_6, які разом привласнили, чим заподіяли їй майнової шкоди на вказану суму.
Крім цього, ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_1 діючи за попередньою домовленістю між собою, упродовж 02 лютого - 11 лютого 2007 року систематично, наполегливими переконаннями схиляли потерпілу ОСОБА_3 до давання хабара працівникам УМВС України в Тернопільській області та прокуратури м.Тернополя за не притягнення до кримінальної відповідальності її сина ОСОБА_6, відповідно в сумі 2000 дол. США та 3500 дол. США. Внаслідок цих злочинних дій, ОСОБА_1, які діяли за попередньою змовою між собою, потерпіла ОСОБА_3, не повідомивши попередньо правоохоронні органи, передала ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1, у вказаний період гроші в сумі відповідно 5750 грн., 600 дол. США, що по курсу Національного банку України становило 3030 грн., 200 євро, що по курсу Національного банку України становило 1315, 02 грн., а всього на загальну суму 10 095, 02 грн., як хабар для працівників УМВС України в Тернопільській області, не знаючи про те, що вказані гроші ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 привласнили, не маючи наміру нікому передавати їх з самого початку. У подальшому потерпіла ОСОБА_3, повідомивши працівникам УСБУ в Тернопільській області про протиправні дії ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на неодноразові вимоги останніх, передала їм гроші в сумі 3000 дол. США, як хабар для працівників прокуратури м. Тернополя, для вирішення питання про не притягнення до кримінальної відповідальності її сина ОСОБА_6
Схиляючи у вказаний період потерпілу ОСОБА_3 до давання хабара, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1, за попередньою змовою між собою заволоділи грошима на загальну суму 25 245, 02 грн., вчинивши підбурювання до замаху на давання хабаря потерпілою ОСОБА_3
Також, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1, працюючи міліціонерами оперативного взводу окремої роти міліції особливого призначення “Беркут” при УМВС України в Тернопільській області, упродовж 02 лютого - 11 лютого 2007 року, порушуючи вимоги Конституції України, ст.ст. 2,5,10 Закону України “Про міліцію”, відповідно до яких вони повинні забезпечувати особисту безпеку громадян, їх права і законні інтереси, неупереджено і у точній відповідності з законом, грубо ігноруючи ці вимоги, умисно та з корисливих мотивів, за попередньою домовленістю між собою, використовуючи владу та своє службове становище, як працівників правоохоронного органу при здійсненні наданих їм повноважень, всупереч інтересам служби, зловживаючи довірою ОСОБА_3, незаконно отримали від потерпілої гроші в загальній сумі 25 245, 02 грн., підбурюючи її до давання хабара службовим особам УМВС України в Тернопільській області та працівникам прокуратури м. Тернополя за не притягнення її сина ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності, які привласнили.
Вищевказаними діями ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заподіяли істотну шкоду потерпілій ОСОБА_3, яка виразилася в незаконному заволодінні переданими нею грошима на загальну суму 25 245,02 грн., а також інтересам України у вигляді підриву її авторитету, як демократичної, соціальної, правової держави, що зобов'язана забезпечувати право кожного її громадянина на захист від злочинних посягань, підриву авторитету і престижу міліції, як правоохоронного органу на який покладено виконання цієї функції.
В апеляції державний обвинувач Зозуля І.І. просить вирок суду скасувати через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, який він вважає явно несправедливим внаслідок м’якості та постановити новий вирок, яким ОСОБА_1 засудити:
- за ч.2 ст. 190 КК України на 2 роки позбавлення волі;
– за ч. 3 ст. 364 КК України на 6 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на 3 роки і з конфіскацією май-
– на;
– за ч.4 ст. 27, ч.2 ст.15, ч.1 ст. 369 КК України на 3 роки обмеження волі.
На підставі ч.1 ст. 70 КК України призначити ОСОБА_1 остаточне покарання в виді 6 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на 3 роки з конфіскацією майна.
Державний обвинувач вважає, що призначаючи покарання ОСОБА_1 суд не врахував, що він, працюючи командиром оперативного взводу міліції особливого призначення “ Беркут”, був організатором скоєного злочину і втягнув підлеглих йому по службі працівників в злочинну діяльність, ухилявся від кримінальної відповідальності та скоєний ним злочин відноситься до тяжких.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який підтримав подану апеляцію, пояснення ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2, які вважають вирок суду законним і обгрунтованим, а апеляцію такою, що не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали кримінальної справи, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів приходить до переконання, що апеляція задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Вирок суду в частині кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст.190, ч.3 ст.364, ч.4 ст.27, ч.2 ст.15 ч.1 ст.369 КК України та щодо його вини у вчиненні зазначених злочинів в апеляції не оскаржується.
Що стосується призначеного ОСОБА_1 покарання, то вирішення судом 1 інстанції цього питання відповідає положенням, передбаченим ст. 65 КК України, оскільки судом було враховано ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, встановлені у справі характеризуючі засудженого дані та інші наведені у вироку обставини .
На підставі аналізу цих даних суд підставно прийшов до переконання про призначення ОСОБА_1 за вчинені ним злочини покарання в виді позбавлення
волі та обмеження волі і застосування до нього додаткового покарання в виді позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах.
Аналізуючи вказані обставини, суд обгрунтовано прийшов до висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_1 можливе без його ізоляції від суспільства а тому вважав за можливе застосувати до нього ст.75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням.
В вироку суд вказав, що приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, з встановленням йому іспитового строку у порядку, встановленому ст.75 КК України, суд взяв до уваги те, що підсудний вперше притягується до кримінальної відповідальності і є не судимим, визнав свою вину в вчинених злочинах, його позитивні характеристики з місця попередньої служби та проживання, добровільне відшкодування ним шкоди, перебування на його утриманні малолітньої дитини, те, що після вчинення інкримінованих діянь пройшов тривалий проміжок часу, протягом якого він не вчиняв нових злочинів та порушень, і на час постановлення вироку звільнився з органів МВС України, а також врахував позицію потерпілої ОСОБА_3, яка не наполягає на суворому покаранні та просить суд не позбавляти його волі.
Посилаючись на вказані обставини, суд прийшов до висновку, що виправлення ОСОБА_1 можливе без відбування ним покарання, з встановленням йому іспитового строку.
Отже, доцільність звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням суд достатньо обгрунтував і навів переконливі мотиви недоцільності відбування ним покарання.
За таких обставин, звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст.75 КК України є обгрунтованим і вмотивованим та не суперечить принципам призначення покарання і вимогам Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 “Про практику призначення судами кримінального покарання”.
Що стосується доводів прокурора про м’якість призначеного ОСОБА_1 покарання та необгрунтоване застосування до нього ст.75 КК України, то вони, на думку колегії суддів, позбавлені підстав.
Свої доводи про ухилення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності внаслідок представлення фіктивних довідок про стаціонарне лікування в Тернопільській психоневрологічній лікарні державний обвинувач підтверджує довідкою, яка долучена до апеляції і в якій вказано, що на стацлікуванні з 2008 року там він не перебував.
Разом з тим захисник ОСОБА_2 представив колегії суддів довідку вказаної лікарні, в якій вказано, що за вказаний період він перебував на лікуванні у денному неврологічному відділенні лікарні три рази, що свідчить про бедпідставність цих доводів прокурора.
Твердження в апеляції державного обвинувача про те, що ОСОБА_1 був організатором скоєного злочину і втягнув в злочинну діяльність підлеглих йому по службі працівників не відповідає обставинам справи , оскільки його засуджено за вчинення злочинів за попередньою змовою групою осіб і вказані види співучасті в його вину не вмінялися.
Крім того, як видно із матеріалів кримінальної справи, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, з якими ОСОБА_1 вчинив злочин в групі осіб, раніше засуджені судом, вирок щодо яких вступив в законну силу, з застосуванням до них ст.75 КК України.
Також в вироці суд вказав, що призначаючи покарання ОСОБА_1, він бере до уваги конкретні обставини справи та його роль у вчинених злочинах.
Колегія суддів вважає, що застосування до ОСОБА_1 ст.75 КК України відповідає тяжкості вчинених ним злочинів і підстав для посилення йому покарання, як про це просить в апеляції державний обвинувач, не знаходить.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть зміну чи скасування вироку, перевіркою матеріалів справи не встановлено.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 362, 365, 366, 377 КПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію державного обвинувача Зозулі І.І. залишити без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду від 17 листопада 2010 року стосовно нього- без зміни.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області І.М. Кунець