Справа № 750/50/20 Головуючий у І інстанції Сапон А. В.

Провадження № 11-кп/4823/527/21

Категорія - - ч.1 ст.121 КК України Доповідач Заболотний В. М.

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2021 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду в складі:

Головуючого-суддіЗаболотний В. М.

суддів - Антипець В.М., Баглая І.П.,

секретаря судового засідання - Волкової В.В.

з участю: прокурора - Лиштван А.Д.

потерпілого - ОСОБА_1

представника потерпілого - Кутукова С.О.

захисника - Бабинця С.П.

обвинуваченого - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12019270010003783 за апеляційними скаргами захисника Бабинця С.П. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 , потерпілого ОСОБА_1 та прокурора на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 квітня 2021 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Цим вироком:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець та житель АДРЕСА_1 , одружений, має на утриманні малолітню дитину, освіта вища, не працює, має інвалідність 3 групи, раніше не судимий,

засуджений за ч.1 ст.121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст.75 КК України, звільнено ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 (три) роки, та покладено на нього обов`язки, передбачені ч.1 ст.76 КК України.

Частково задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 та стягнуто на його користь з ОСОБА_2 6952 грн. 18 коп. у відшкодування матеріальної шкоди та 50000 грн. моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь обласного бюджету витрати на лікування потерпілого ОСОБА_1 в сумі 17400,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 16596,46 грн. процесуальних витрат. Питання про речові докази вирішено у порядку ст.100 КПК України.

Вироком місцевого суду встановлено, що 24 червня 2019 року, близько 00.05 год., ОСОБА_2 , знаходячись біля будинку № 6 по вул. Рокосовського, у м. Чернігові, на ґрунті особистих неприязних відносин, з метою умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, використовуючи пістолет «STALKER R1-F 2,5» № НОМЕР_1 , калібру 4 мм, здійснив не менше п`яти пострілів в ділянку тулубу та не менше одного пострілу в ділянку лівого плеча потерпілого ОСОБА_1 , після чого наніс не менше трьох ударів руків`ям вказаного пістолета в ділянку голови ОСОБА_1 , чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді проникаючого сліпого поранення черевної порожнини без пошкодження внутрішніх органів, відкритої черепно-мозкової травми з переломом лобної кістки, забоєм головного мозку, забійними ранами голови, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, та непроникаючого вогнепального поранення лівої половини грудної клітки, сліпих поранень м`яких тканин лівого плеча, лівої попереково-сідничної ділянки з наявністю в м`яких тканинах сторонніх тіл металевої щільності, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Не погодившись із рішенням суду захисник Бабинець С.П. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити вирок місцевого суду, відмовивши прокурору у задоволенні його цивільного позову та зменшивши розмір моральної шкоди на користь потерпілого до 6000 грн. Зазначив, що у прокурора відсутні повноваження представляти інтереси держави в особі КНП «Чернігівська обласна лікарня». Також вказав, що задовольняючи позов прокурора та позов потерпілого про відшкодування витрат на лікування, місцевий суд здійснив подвійне стягнення коштів по одних і тих же підставах - лікування ОСОБА_1 . Крім того, послався на завеликий розмір моральної шкоди, стягнутої з обвинуваченого на користь потерпілого.

Прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок місцевого суду та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 призначити покарання за ч.1 ст.121 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років. Вказав на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості. Послався на безпідставне, без належного мотивування, звільнення ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання, на підставі ст.75 КК України.

Потерпілий ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі просив призначити ОСОБА_2 покарання за ч.1 ст.121 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років, без застосування ст.75 КК України, задовольнити його цивільний позов у повному обсязі, а також стягнути на його користь з обвинуваченого витрати на правову допомогу. В обґрунтування скарги послався на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості. Зазначив, що місцевий суд не в повній мірі врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дії обвинуваченого, які призвели до завдання ОСОБА_1 тяжких травм. Крім того, місцевим судом не була врахована принципова позиція потерпілої сторони щодо призначення ОСОБА_2 покарання саме у виді реального позбавлення волі. Зазначив, що розмір моральної шкоди, визначений судом, не є співрозмірним тим стражданням, які він отримав унаслідок злочинних дій обвинуваченого. Крім того, місцевий суд не вирішив питання про стягнення з ОСОБА_4 на користь потерпілого понесених ним витрат на правову допомогу, які підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.

Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника, потерпілого ОСОБА_1 та його представника, прокурора, які підтримали свої апеляційні скарги та просили їх задовольнити з наведених вище підстав, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Згідно ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно з пунктами 3, 4 ч.1 ст.420 КПК України, апеляційний суд має скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання чи неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Частиною 1 ст.421 КПК України передбачено, що обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано, окрім іншого, у зв`язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання лише у разі, якщо на цих підставах апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, кваліфікація його дій в апеляційних скаргах сторони захисту та сторони обвинувачення не оспорюються.

Разом з тим, доводи апеляційних скарг потерпілого ОСОБА_1 та прокурора щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості, заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Мотивуючи свої висновки щодо обраної ОСОБА_2 міри покарання, місцевий суд узяв до уваги, що останній раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має важку форму цукрового діабету, на даний час перебуває у шлюбі та має на утриманні малолітню дитину, що свідчить про його міцні соціальні зв`язки у суспільстві.

Проте оскаржуваний вирок не містить переконливого обґрунтування того, що зазначені обставини у своїй сукупності дають підстави для призначення обвинуваченому покарання у межах санкції ч.1 ст.121 КК України, із звільненням від його відбування з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст.75 КК України.

Так, суд не дав належної оцінки встановленій ним обставині, що ОСОБА_2 заподіяв шкоду здоров`ю іншої особи шляхом здійснення 6 пострілів з пістолета в тулуб та плече потерпілого, а потім нанесення ще 3 ударів руків`ям пістолета по голові ОСОБА_1 . Протиправні дії обвинуваченого призвели до непоправних наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, завданих потерпілому, тоді як відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя, здоров`я та безпека належать до найвищих соціальних цінностей.

Крім того, не було взято до уваги судом першої інстанції принципова позиція потерпілого ОСОБА_1 щодо призначення обвинуваченому покарання саме у виді позбавлення волі та реального його відбуття.

Наведеного місцевий суд повною мірою не врахував і не мотивував, зокрема, чому він вважає за можливе досягнення мети виправлення ОСОБА_2 та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень за умови призначення покарання без його реального відбування.

Тому покарання, визначене судом першої інстанції, з урахуванням обставин, які бралися ним до уваги при його призначенні, вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між обраним судом та тим розміром покарання, яке б мало бути призначене та яке б не становило «особистого надмірного тягаря для особи», адже воно відповідало б справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.

Відтак, призначене місцевим судом ОСОБА_2 покарання за ч.1 ст.121 КК України не відповідає вимогам статей 50, 65 КК України та є явно несправедливим, унаслідок його м`якості.

Обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_2 , колегією суддів не встановлено.

А тому, призначаючи покарання ОСОБА_2 , відповідно до вимог ст.65 КК України, колегія суддів бере до уваги ступінь суспільної небезпеки скоєного, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, його відношення до скоєного; дані про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має на утриманні малолітню дитину; має інвалідність 3 групи; відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання; ураховує висновок органу з питань пробації; та приходить до висновку про необхідність призначити йому покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.1 ст.121 КК України, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки його перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_2 слід рахувати з моменту взяття його під варту.

Доводи сторони захисту про неправильне вирішення цивільного позову прокурора та потерпілого, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Згідно з положеннями ч.2 ст.127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

При вирішенні цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.

Вказаних вище вимог закону при вирішенні цивільних позовів прокурора та потерпілого у кримінальному провадженні до ОСОБА_2 місцевим судом у цілому дотримано.

Так, позовні вимоги потерпілого ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди були задоволені у розмірах, які підтверджені належними доказами в сумі 5952,18 грн.

Відповідно до ч.3 ст.1206 Цивільного кодексу України, якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

За змістом ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Ураховуючи, що фінансування закладів охорони здоров`я, у тому числі і КНП «Чернігівська обласна лікарня» Чернігівської обласної ради, де від отриманих тілесних ушкоджень проходив стаціонарне лікування потерпілий ОСОБА_1 , здійснювалась за рахунок бюджетних коштів, тому прокурор, звертаючись із цивільним позовом, діяв у межах своєї компетенції, оскільки у даному випадку вбачається порушення інтересів держави.

Наведене свідчить про безпідставність доводів апеляційної скарги сторони захисту в цій частині.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

При цьому, згідно пункту 3 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пункт 9 зазначеної вище Постанови встановлює, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Як убачається із вироку суду, частково задовольняючи позов потерпілого ОСОБА_1 до обвинуваченого, суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, навівши при цьому відповідні мотиви прийнятого рішення, обґрунтував його належним чином та дотримався наведених вище положень закону.

На думку колегії суддів, розмір стягнутого з ОСОБА_2 на користь потерпілого морального відшкодування є адекватним тим моральним стражданням і переживанням, яких зазнав останній, унаслідок отриманих тілесних ушкоджень. А тому, апеляційна скарга потерпілого у цій частині задоволенню не підлягає.

Разом з тим, доводи потерпілого ОСОБА_1 з приводу стягнення на його користь з обвинуваченого витрат на правову допомогу є слушними та підлягають задоволенню, з огляду на таке.

За змістом п.1 ч.1 ст.118 КПК України, до процесуальних витрат належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Порядок відшкодування витрат на правову допомогу передбачений положеннями ст.ст.118, 120, 124 КПК України. Вказані витрати не можуть бути включені до ціни позову та не можуть бути стягнуті з винної особи, як матеріальна шкода.

Положеннями ч.1 ст.124 КПК України передбачено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п.48 постанови № 10 Пленуму ВССУ від 17 січня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог відшкодування таких витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відповідно до вимог ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р., гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У матеріалах кримінального провадження наявні договір, укладений між потерпілим ОСОБА_1 та адвокатом Кутуковим С.О. про надання правової допомоги, свідоцтво про право на заняття адвокатської діяльності, ордер, а також шість квитанцій про сплату клієнтом гонорару за надання правової допомоги на загальну суму 8500 грн. (т.1, а.к.п.20-22, 59-60, т.2, а.к.п.62-64).

Відтак, колегія суддів вважає, що витрати потерпілого ОСОБА_1 на правову допомогу, надану йому адвокатом Кутуковим С.О., підтверджуються документально, а тому підлягають відшкодуванню обвинуваченим.

За таких обставин, вирок місцевого суду в частині призначеного покарання ОСОБА_2 та вирішення питання процесуальних витрат підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу захисника Бабинця С.П. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити, апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 квітня 2021 року щодо ОСОБА_2 в частині призначеного йому покарання та вирішення питання процесуальних витрат - скасувати.

ОСОБА_2 призначити покарання за ч.1 ст.121 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 слід рахувати з моменту взяття його під варту на виконання вироку суду.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 8500 (вісім тисяч п`ятсот) грн.

У решті цей же вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржений в касаційному порядку протягом трьох місяців.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Мотивуючи свої висновки щодо обраної ОСОБА_2 міри покарання, місцевий суд узяв до уваги, що останній раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має важку форму цукрового діабету, на даний час перебуває у шлюбі та має на утриманні малолітню дитину, що свідчить про його міцні соціальні зв`язки у суспільстві.

Проте оскаржуваний вирок не містить переконливого обґрунтування того, що зазначені обставини у своїй сукупності дають підстави для призначення обвинуваченому покарання у межах санкції ч.1 ст.121 КК України, із звільненням від його відбування з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст.75 КК України.

Так, суд не дав належної оцінки встановленій ним обставині, що ОСОБА_2 заподіяв шкоду здоров`ю іншої особи шляхом здійснення 6 пострілів з пістолета в тулуб та плече потерпілого, а потім нанесення ще 3 ударів руків`ям пістолета по голові ОСОБА_1 . Протиправні дії обвинуваченого призвели до непоправних наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, завданих потерпілому, тоді як відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя, здоров`я та безпека належать до найвищих соціальних цінностей.

Крім того, не було взято до уваги судом першої інстанції принципова позиція потерпілого ОСОБА_1 щодо призначення обвинуваченому покарання саме у виді позбавлення волі та реального його відбуття.

Наведеного місцевий суд повною мірою не врахував і не мотивував, зокрема, чому він вважає за можливе досягнення мети виправлення ОСОБА_2 та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень за умови призначення покарання без його реального відбування.

Тому покарання, визначене судом першої інстанції, з урахуванням обставин, які бралися ним до уваги при його призначенні, вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між обраним судом та тим розміром покарання, яке б мало бути призначене та яке б не становило «особистого надмірного тягаря для особи», адже воно відповідало б справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.

Відтак, призначене місцевим судом ОСОБА_2 покарання за ч.1 ст.121 КК України не відповідає вимогам статей 50, 65 КК України та є явно несправедливим, унаслідок його м`якості.

Обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_2 , колегією суддів не встановлено.

А тому, призначаючи покарання ОСОБА_2 , відповідно до вимог ст.65 КК України, колегія суддів бере до уваги ступінь суспільної небезпеки скоєного, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, його відношення до скоєного; дані про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має на утриманні малолітню дитину; має інвалідність 3 групи; відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання; ураховує висновок органу з питань пробації; та приходить до висновку про необхідність призначити йому покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.1 ст.121 КК України, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки його перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_2 слід рахувати з моменту взяття його під варту.

Доводи сторони захисту про неправильне вирішення цивільного позову прокурора та потерпілого, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Згідно з положеннями ч.2 ст.127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

При вирішенні цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.

Вказаних вище вимог закону при вирішенні цивільних позовів прокурора та потерпілого у кримінальному провадженні до ОСОБА_2 місцевим судом у цілому дотримано.

Так, позовні вимоги потерпілого ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди були задоволені у розмірах, які підтверджені належними доказами в сумі 5952,18 грн.

Відповідно до ч.3 ст.1206 Цивільного кодексу України, якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

За змістом ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Ураховуючи, що фінансування закладів охорони здоров`я, у тому числі і КНП «Чернігівська обласна лікарня» Чернігівської обласної ради, де від отриманих тілесних ушкоджень проходив стаціонарне лікування потерпілий ОСОБА_1 , здійснювалась за рахунок бюджетних коштів, тому прокурор, звертаючись із цивільним позовом, діяв у межах своєї компетенції, оскільки у даному випадку вбачається порушення інтересів держави.

Наведене свідчить про безпідставність доводів апеляційної скарги сторони захисту в цій частині.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

При цьому, згідно пункту 3 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пункт 9 зазначеної вище Постанови встановлює, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Як убачається із вироку суду, частково задовольняючи позов потерпілого ОСОБА_1 до обвинуваченого, суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, навівши при цьому відповідні мотиви прийнятого рішення, обґрунтував його належним чином та дотримався наведених вище положень закону.

На думку колегії суддів, розмір стягнутого з ОСОБА_2 на користь потерпілого морального відшкодування є адекватним тим моральним стражданням і переживанням, яких зазнав останній, унаслідок отриманих тілесних ушкоджень. А тому, апеляційна скарга потерпілого у цій частині задоволенню не підлягає.

Разом з тим, доводи потерпілого ОСОБА_1 з приводу стягнення на його користь з обвинуваченого витрат на правову допомогу є слушними та підлягають задоволенню, з огляду на таке.

За змістом п.1 ч.1 ст.118 КПК України, до процесуальних витрат належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Порядок відшкодування витрат на правову допомогу передбачений положеннями ст.ст.118, 120, 124 КПК України. Вказані витрати не можуть бути включені до ціни позову та не можуть бути стягнуті з винної особи, як матеріальна шкода.

Положеннями ч.1 ст.124 КПК України передбачено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п.48 постанови № 10 Пленуму ВССУ від 17 січня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог відшкодування таких витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відповідно до вимог ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р., гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У матеріалах кримінального провадження наявні договір, укладений між потерпілим ОСОБА_1 та адвокатом Кутуковим С.О. про надання правової допомоги, свідоцтво про право на заняття адвокатської діяльності, ордер, а також шість квитанцій про сплату клієнтом гонорару за надання правової допомоги на загальну суму 8500 грн. (т.1, а.к.п.20-22, 59-60, т.2, а.к.п.62-64).

Відтак, колегія суддів вважає, що витрати потерпілого ОСОБА_1 на правову допомогу, надану йому адвокатом Кутуковим С.О., підтверджуються документально, а тому підлягають відшкодуванню обвинуваченим.

За таких обставин, вирок місцевого суду в частині призначеного покарання ОСОБА_2 та вирішення питання процесуальних витрат підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу захисника Бабинця С.П. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити, апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 квітня 2021 року щодо ОСОБА_2 в частині призначеного йому покарання та вирішення питання процесуальних витрат - скасувати.

ОСОБА_2 призначити покарання за ч.1 ст.121 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 слід рахувати з моменту взяття його під варту на виконання вироку суду.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 8500 (вісім тисяч п`ятсот) грн.

У решті цей же вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржений в касаційному порядку протягом трьох місяців.

СУДДІ:

Антипець В.М. Заболотний В.М. Баглай І.П.