Дата документу 26.11.2021 Справа № 313/824/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 313/824/20 Головуючий у 1 інстанції Горбачова Ю.В.

Провадження №22ц/807/3088/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2021 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

Головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кухаря С.В.

Крилової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 травня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення позики та процентів за користування позикою,-

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення позики та процентів за користування позикою.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 зазначав, що за період 2012-2013 років ОСОБА_1 неодноразово зверталася до нього з проханням надати їй у борг грошові кошти, які були необхідні їй для власних потреб. У зв`язку з гарними приятельськими та діловими стосунками ОСОБА_3 погодився допомогти та надати ОСОБА_1 грошові кошти на загальну суму 21800 грн. у борг без зазначення строку повернення позики, про що ОСОБА_1 видала йому власноручно написані письмові розписки: від 29 вересня 2012 року в розмірі 3000 грн., від 15 жовтня 2012 року в розмірі 4500 грн., від 03 грудня 2012 року в розмірі 1500 грн., від 10 березня 2013 року в розмірі 800 грн., від 24 квітня 2013 року в розмірі 3000 грн., від 30 липня 2013 року в розмірі 3000 грн., від 10 грудня 2013 року в розмірі 6000 грн.

Проте, ОСОБА_1 за вказаними письмовими розписками борг не повернула. Враховуючи те, що відповідачем отримано від ОСОБА_3 позику на загальну суму 21800 грн. без зазначення строку повернення позики, то строк повернення йому цих коштів визначається з дня направлення ним письмової вимоги про повернення позики. У відповідності до вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України, 16 червня 2020 року ОСОБА_3 направив на адресу ОСОБА_1 , рекомендованим листом, вимоги про повернення йому вищевказаних грошових коштів. Вимоги були отримані відповідачем 23 червня 2020 року особисто. Таким чином, останній день виконання зобов`язання приходився на 30 червня 2020 року, однак ОСОБА_1 вимогу не виконала і не повернула у вказаний строк грошові кошти в сумі 21800 грн. та проценти за весь період користування позикою в розмірі 24065,52 грн.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання своїх обов`язків, та до теперішнього часу не повернула суму позики, ОСОБА_3 просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму боргу за договорами позики в розмірі 21800 грн., проценти за весь період користування позикою на рівні облікової ставки НБУ в сумі 24065,52 грн. та судовий збір.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 травня 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договорами позики: від 29 вересня 2012 року в розмірі 3000 грн., від 15 жовтня 2012 року в розмірі 4500 грн., від 03 грудня 2012 року в розмірі 1500 грн., від 10 березня 2013 року в розмірі 800 грн., від 24 квітня 2013 року в розмірі 3000 грн., від 30 липня 2013 року в розмірі 3000 грн., від 10 грудня 2013 року в розмірі 6000 грн., а всього 21800 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 проценти за весь період користування позикою на рівні облікової ставки НБУ в сумі 23176,42 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 840,80 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу, суд першої інстанції виходив з доведеності укладення договорів позики на загальну суму 21800 грн. Доводи ОСОБА_1 щодо написання вказаних розписок без отримання реальних грошових коштів, суд до уваги не прийняв, оскільки власноруч складена розписка є підтвердженням отримання грошових коштів цією особою.

Задовольняючи вимоги про стягнення з ОСОБА_1 процентів за користування позикою у розмірі 23176,42 грн., суд першої інстанції керувався приписами ст. 1048 ЦК України, якими передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Суд першої інстанції також послався на правову позицію, наведену в постанові ВСУ у справі № 6-36цс14, зокрема, «У частині першій статті 1048 ЦК України, яка має диспозитивний характер, установлена презумпція ошатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором. Відповідно до правового висновку наведеного у постанові ВСУ по справі № 6-369цс15, проценти за договором позики нараховуються до дня фактичного повернення позики.

Проценти в розмірі 889,10 грн. за борговою розпискою від 10 березня 2013 року в розмірі 800 грн., суд вважав такими, що стягненню не підлягають, оскільки цей договір вважається безпроцентним, так як він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п`ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (850 грн.), і не пов`язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін (п.1 ч.2 ст. 1048 ЦК України).

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням в частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, подала апеляційну скаргу, в якій, просить рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 травня 2021 року про стягнення позики та процентів скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 зазначає, що з копій розписок, які надані позивачем, вбачається, що ОСОБА_1 , взяла в боргу у ОСОБА_3 грошові кошти. Проте, розписки були складені ОСОБА_1 на прохання позивача. Грошові кошти, про які йдеться у розписці відповідачем не отримувались. Зі змісту вказаних розписок не вбачається факт передання грошових коштів позивачем на користь відповідача.

Крім того, скаржниця зазначає, що зі змісту розписок не вбачається, що вона зобов`язана повернути позивачеві грошові кошти. При цьому, під час розгляду справи № 6-1967цс15 Верховним Судом у постанові було зроблено висновок про те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Також, у постанові від 04 березня 2020 року по справі № 632/2209/16, Верховний Суд зазначив, що боргова розписка, яка не містить посилання на момент передання грошових коштів, а умови надання та повернення коштів є суперечливими, не може свідчити про укладання договору позики.

Натомість, суд першої інстанції не звернув уваги, що з розписок, які надані ОСОБА_3 вбачається те, що вони не містять умов отримання позичальником в борг грошей, а також не містять зобов`язання про їх повернення. Таким чином, позивачем не доведено у встановленому законом порядку та обставина, що сторонами було укладено договір позики, що в свою чергу свідчить про необґрунтованість позовних вимог та відповідно й відсутність правових підстав для їх задоволення.

Крім вищенаведеного, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 також зазначає, що нею під час розгляду справи подавалась заява про застосування позовної давності, якій суд першої інстанції жодної оцінки не надав. При цьому, позивачем заявлено вимоги щодо стягнення процентів за користування позикою за період з 2012 року до 2020 року у сумі 24065,52 грн., тобто строком майже 8 років. Разом з тим, за загальним правилом, передбаченим ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю утри роки. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовні вимоги ОСОБА_3 ґрунтуються на приписах ч. 1 ст. 1048 ЦК України у відповідності до якої позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Оскільки матеріалами справи підтверджується, що сторонами не узгоджувався строк та порядок виплати процентів за користування позикою, а отже в силу вимог абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач мав право на отримання процентів щомісяця. При цьому, позивач був обізнаний про невиконання відповідачем свого обов`язку щодо сплати процентів за користування позикою, а отже й знав про порушення свого права, але не звернувся до суду за його захистом. Суд першої інстанції дійшовши до висновку про обґрунтованість позовних вимог був зобов`язаний на підставі поданої відповідачем заяви застосувати позовну давність до вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 процентів за користування позикою.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_3 просить залишити її без задоволення, а рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 травня 2021 року без змін. Позивач зазначає, що зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 , визнає факт складання (підпису) нею спірних боргових розписок. При цьому, зі змісту вказаних письмових розписок вбачається, що ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_3 грошові кошти саме в борг, а не на інших умовах. Порядок повернення позики за якими строк повернення не вказано боржником у письмових розписках, регулюється приписами ст.530 ЦК України. Під час розгляду справи в суді першої інстанції, судом досліджено оригінали письмових розписок, які долучені до матеріалів цивільної справи, а також встановлено, що оригінали боргових документів, на момент розгляду справи в суді першої інстанції, знаходилися у ОСОБА_3 ОСОБА_1 не надано будь-якого належного та допустимого доказу, яким би підтверджувався факт часткового або повного виконання боржником боргових зобов`язань або доказів, які прямо вказують на ознаки безгрошовості такої позики.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, зазначено, що у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Також, за приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів звертає увагу, що рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 травня 2021 року оскаржується ОСОБА_1 , та відповідно переглядається колегією суддів, лише в частині задоволених позовних вимог. Рішення в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 процентів за користування коштами за договором позики від 10 березня 2013 року колегією суддів не переглядається.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищезазначеним вимогам оскаржуване рішення відповідає в повному обсязі.

Так, встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, що 29 вересня 2012 року ОСОБА_1 складено розписку, в якій зазначено що вона взяла в борг у ОСОБА_3 3000 грн. (а.с. 128)

З оригіналу розписки від 15 жовтня 2012 року вбачається, що ОСОБА_1 взяла в борг у ОСОБА_3 4500 грн. (а.с. 129).

З оригіналу розписки від 03 грудня 2012 року вбачається, що ОСОБА_1 взяла в борг у ОСОБА_3 1500 грн. (а.с. 130).

З оригіналу розписки від 10 березня 2013 року вбачається, що ОСОБА_1 взяла в борг у ОСОБА_3 800 грн. (а.с. 131).

З оригіналу розписки від 24 квітня 2013 року вбачається, що ОСОБА_1 взяла в борг у ОСОБА_3 3000 грн. (а.с. 132).

З оригіналу розписки від 30 липня 2013 року вбачається, що ОСОБА_1 взяла в борг у ОСОБА_3 3000 грн. (а.с. 133).

З оригіналу розписки від 10 грудня 2013 року вбачається, що ОСОБА_1 взяла в борг у ОСОБА_3 6000 грн. (а.с. 134).

Отже, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , отримала від ОСОБА_3 в боргу грошові кошти на загальну суму 21800 грн.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що 16 червня 2020 року ОСОБА_3 направив на адресу ОСОБА_1 рекомендованим листом вимоги про повернення грошових коштів, отриманих за вищевказаними розписками (а.с. 10-16).

Вимоги ОСОБА_1 отримані 23 червня 2020 року особисто, що підтверджується трекінгом відстеження відправлення на сайті Укрпошти (а.с.19) та не заперечується відповідачем.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_3 просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму позики та проценти за користування грошовими коштами.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, у частині першій статті 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.

Вказане правило спрямоване на захист інтересів позикодавця у разі, якщо договором позики розмір процентів не визначений.

Випадки, коли договір позики вважається безоплатним, зазначені в частині другій статті 1048 ЦК України (якщо він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п`ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов`язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками). Визначене вказаною нормою правило про безоплатність договорів позики є імперативним і не може бути змінене за погодженням сторін.

Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню сума позики та проценти за користування нею, встановлені на рівні облікової ставки Національного банку України у розмірі 23176,42 грн. за весь період користування грошовими коштами.

Доводи апеляційної скарги про те, що складені ОСОБА_1 розписки про отримання грошових коштів не містять зобов`язання про їх повернення, не підтверджує факт передачі грошових коштів, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Відсутність у розписці запису про зобов`язання ОСОБА_1 повернути отримані нею у борг кошти, не є підставою для відмови в позові, оскільки, складаючи вказані розписки і підписуючи їх, відповідач тим самим взяла на себе зобов`язання повернути кошти. Такий висновок випливає з реальності укладеного між сторонами договору та положень вищенаведеної статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника повернути позикодавцеві передану йому позику.

Посилання ОСОБА_1 на те, що вона склала ці розписки на прохання ОСОБА_3 , проте не отримувала грошових коштів, безпідставні, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження цих обставин.

Натомість відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 6-1967цс15, та у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16, провадження № 61-41934 св 18, оскільки висновки суду касаційної інстанції у наведених справах зроблені за встановлення інших фактичних обставин. Зміст розписок у наведених постановах суттєво відрізняється від розписок, складених ОСОБА_1 , зокрема, у справі № 6-1967цс15 в розписці міститься посилання про отримання грошових коштів для викупу земельної ділянки, а зміст розписки по справі № 632/2209/16 визнано суперечливим.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції безпідставно не застосовано до спірних правовідносин позовну давність, про застосування якої заявляла ОСОБА_1 , є неспроможними.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Оскільки договорами позики, оформленими розписками, не встановлено строк повернення позики, кошти мають бути повернені позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це (абзац 2 частини першої статті 1049 ЦК України).

Як вже зазначалось, 16 червня 2020 року ОСОБА_3 направляв вимоги про виконання грошового зобов`язання та повернення коштів за договорами позики, однак вказані вимоги не були виконані.

В укладеному між сторонами договорі позики не було визначено повернення коштів та процентів за користування позикою періодичними щомісячними платежами, тому перебіг позовної давності починається саме з дати направлення позивачем вимоги про повернення позики.

З урахуванням викладеного відповідач повинен сплатити позивачу проценти за весь період користування позикою.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2018 року по справі № 686/21857/16-ц, провадження № 61-27509св18.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, при вирішенні справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 травня 2021 року у цій справі - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 26 листопада 2021 року.

Головуючий:

Судді: