Постанова

Іменем України

17 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 755/4710/20

провадження № 61-7317св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Литвиненко І. В. (суддя-доповідач)

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чорного Івана Васильовича на постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Гуля В. В., Суханової Є. М. та касаційну скаргу і доповнення до неї адвоката Чорного Івана Васильовича на окрему ухвалу Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у березні 2020 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором від 30 грудня 2013 року № КФ-000416-2612 у розмірі 11 457 710,89 грн, з яких: неустойка, нарахована за прострочений кредит, у розмірі 5 118 245,65 грн; неустойка, нарахована за прострочення процентів, - 2 000 789,73 грн; 3 % річних, нарахованих за прострочений кредит, - 357 500,50 грн; 3 % річних, нарахованих за прострочення процентів, - 139 751,66 грн; інфляційні збитки, нараховані за прострочений кредит, - 2 761 799,50 грн; інфляційні збитки, нараховані за прострочення процентів, - 1 079 623,85 грн.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що 30 грудня 2013 року між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № КФ-000416-2612, за умовами якого банк надав відповідачу кредит в сумі 2 000 000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 23 % річних на строк до 31 березня 2014 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 23 січня 2014 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, згідно з яким останній поручився за виконання відповідачем умов кредитного договору.

У зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором, банк у 2015 році звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за результатами розгляду якого рішенням суду від 21 жовтня 2016 року у справі № 755/16868/15-ц позов задоволено та стягнуто солідарно з відповідача та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Енергобанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 4 166 073 грн.

Зазначене рішення залишене в силі постановою Верховного Суду від 24 липня 2019 року.

При цьому, судом встановлено, що заборгованість існувала станом на 21 серпня 2015 року і складалася із простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 1 999 999,64 грн, простроченої заборгованості за процентами - 781 826,24 грн та пені - 1 384 247,19 грн.

Між ПАТ «Енергобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Горизонт» 19 лютого 2019 року було укладено договір відступлення прав вимоги № 1/19, за яким до останнього перейшли права кредитора, в тому числі й за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_2 .

У подальшому, 11 листопада 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Горизонт» та ним було укладено договір відступлення права вимоги № 22/19, згідно з яким він набув права кредитора, в тому числі й щодо відповідача за вищевказаним кредитним договором.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року у справі № 755/16868/15-ц замінено сторону у виконавчому провадженні з ПАТ «Енергобанк» на ОСОБА_1 та судом встановлено обставини щодо відступлення прав на користь позивача.

Враховуючи викладене, він має право щодо звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача на свою користь пені, 3 % річних та інфляційних втрат, у зв`язку з тим, що несвоєчасне повернення грошових коштів за кредитним договором порушує його права та інтереси.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 08 жовтня 2020 року позов задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за період з 11 листопада 2019 року до 15 березня 2020 року три проценти річних за прострочення сплати кредиту у розмірі 20 678,64 грн, три проценти річних за прострочення сплати відсотків у розмірі 8 083,55 грн, інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту у розмірі 11 953,90 грн, інфляційні втрати за прострочення сплати процентів у розмірі 4 672,94 грн та судовий збір у розмірі 840,80 грн, всього - 46 229,83 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовив.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що між позивачем, до якого перейшло право вимоги на підставі кредитного договору, та відповідачем виникло грошове зобов`язання у зв`язку із неповерненням ОСОБА_2 отриманих кредитних коштів.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами, відповідають правовій природі грошового зобов`язання та визначеним законодавством підставам для їх виникнення і невиконання такого зобов`язання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.

Відповідач до моменту укладення позивачем з ТОВ «Фінансова компанія Горизонт» договору № 22/19 від 11 листопада 2019 року не виконав зобов`язання з повернення кредитних коштів.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов правочину укладеного між позивачем та ТОВ «Фінансова компанія Горизонт», підлягають задоволенню частково, а саме за період з 11 листопада 2019 року до 15 березня 2020 року, тобто з дати укладення такого договору до часу заявлених позивачем вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки на підставі умов кредитного договору, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням обставин та наявності судового рішення, яким стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором станом на 21 серпня 2015 року, відсутні правові підстави для задоволення позову.

Київський апеляційний суд постановою від 03 березня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2020 року скасував і ухвалив нове судове рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми в розмірі 67 860,32 грн, індекс інфляції за час прострочення - 66 820,37 грн.

В решті позов ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 331,55 грн.

Стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми в розмірі 67 860,32 грн та індекс інфляції за час прострочення в розмірі 66 820,37 грн, апеляційний суд виходив з того, що з урахуванням умов правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Фінансова компанія Горизонт», часу, який обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, підлягають задоволенню частково, а саме за період з 17 березня 2017 року до 15 березня 2020 року, тобто за 1 095 днів прострочення відповідачем платежу.

При цьому, суд для визначення складових позову провів розрахунок лише із суми заборгованості, зазначеної позивачем, а саме 2 781 825,88 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки за період з 22 серпня 2015 року до 15 березня 2020 року з розрахунку 56 % з посиланням на пункти 7.1, 7.4, 4.2.5 кредитного договору, апеляційний суд виходив з того, що за умовами договору про відступленняправ вимоги позивач набув щодо відповідача права вимоги саме у розмірах, зазначених у додатку до договору щодо прострочених кредиту та процентів.

Також апеляційний суд зазначив про те, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про розмір 3 % річних від простроченої суми та розміру індексу інфляції за час прострочення.

Київський апеляційний суд окремою ухвалою від 03 березня 2021 року довів до відома Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Івано-Франківської області про факти, викладені в ухвалі суду. Ініціював перед Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Івано-Франківської області питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності адвоката Чорного І. В. та прийняття відповідного рішення. Постановив про прийняте рішення повідомити в установлений законом строк.

Зазначену ухвалу апеляційний суд мотивував тим, що адвокат Чорний І. В. діяв з порушенням вимог статей 36, 39, 44 ЦПК України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Правил адвокатської етики, що перешкоджало здійсненню правосуддя та свідчить про неналежне виконання професійних обов`язків адвоката, нехтування та зловживання процесуальними правами.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Від адвоката Чорного І. В. у травні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга та доповнення до неї на окрему ухвалу Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення.

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Чорного І. В. у травні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Чорного І. В. на постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року та касаційна скарга і доповнення до неї адвоката Чорного І. В. на окрему ухвалу Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року мотивовані тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про те, що клопотання про зупинення провадження у справі, подане ним, містить зловживання процесуальним правами та є необґрунтованим.

Також апеляційним судом на порушення норм процесуального права наведено як підставу зловживання процесуальними правами адвоката звернення із клопотанням про оголошення перерви, яке було заявлене задля необхідності ознайомитися з матеріалами справи та всього апеляційного провадження, а також з метою перевірки належним чином повідомлення усіх учасників провадження у справі. Зазначене клопотання було заявлене один раз і виключно з метою захисту інтересів клієнта із сумлінним дотриманням Правил адвокатської етики та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що заявлений відвід містить ознаки зловживання процесуальним правами, оскільки обставини, на підставі яких адвокатом було заявлено відвід, стали відомі та очевидними на думку захисника лише на дату судового засідання 03 березня 2021 року.

Окрема ухвала містить необґрунтовані доводи, оскільки розгляд справи затягувався саме судом апеляційної інстанції, яке виразилося у не направленні апеляційних скарг учасникам справи, у зв`язку з чим перше судове засідання було відкладено на іншу дату, з`явившись на друге судове засідання йому було вручено розписку та усне повідомлення про те, що судове засідання не відбулося, однак дана інформація була озвучена в день засідання. Згідно із звукозаписами судових засідань, на третьому судовому засіданні, розгляд справи 03 березня 2021 року не здійснювався належним чином, що, зокрема містило ознаки бездіяльності колегії суддів та проявлялося в залишенні поза увагою письмового клопотання позивача про зупинення провадження. Суд одразу перейшов до доводів сторін та дослідження доказів, внаслідок чого адвокат був змушений звернути увагу суду на те, що слід розглянути клопотання, а потім переходити до доводів та дослідження доказів у справі.

Матеріали справи та звукозапис судових засідань спростовують висновки суду про те, що адвокат Чорний І. В. у судовому засіданні проявляв грубу неповагу до апеляційного суду та відмовлявся відповідати на запитання головуючого.

Всупереч нормам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) апеляційний суд порушив право заявника на доступ до правосуддя, не надавши адвокату Чорному І. В. висловитися на захист інтересів клієнта, а також бездіяльністю суду в ухиленні від ретельного розгляду поданого клопотання про зупинення провадження у справі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від представника ОСОБА_3 - адвоката Холода І. П. 05 липня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу адвоката Чорного І. В. на окрему ухвалу Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року, в якому заявник просив скасувати оскаржувану ухвалу, посилаючись на те, що касаційна скарга є обґрунтованою щодо неповідомлення апеляційним судом третьої особи про судове засідання 03 березня 2021 року.

Від ОСОБА_1 06 липня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу адвоката Чорного І. В. на окрему ухвалу Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року, в якому заявник просив скасувати оскаржувану ухвалу, посилаючись на те, що усупереч Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ апеляційний суд порушив право заявника на доступ до правосуддя, не надавши адвокату висловитися на захист інтересів клієнта, а також бездіяльністю суду, яка полягає в ухиленні від ретельного розгляду поданого клопотання про зупинення провадження у справі.

Доводи апеляційного суду не містять належного обґрунтування про те, що адвоката Чорного І. В. слід притягнути до дисциплінарної відповідальності.

Адвокат Чорний І. В. з гідністю представляв та представляє його інтереси належним чином з усіма наданими йому повноваженнями без обмежень та відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з додержанням Правил адвокатської етики.

Від представника ОСОБА_2 - адвоката Данильчука О. І. 13 серпня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чорного І. В. на постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року, в якому заявник просив закрити касаційне провадження, посилаючись на те, що у касаційній скарзі не наведено жодного доводу щодо незаконності оскаржуваної постанови та підстав її оскарження, а зазначено лише про незгоду з окремою ухвалою.

Право вимоги за договором від ТОВ «Фінансова компанія «Горизонт» до ОСОБА_1 не перейшло, оскільки суперечить чинному законодавству України.

Фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про вчинення позивачем як новим кредитором та ТОВ «Фінансова компанія «Горизонт» (як первісним кредитором) в обумовлені строки дій, спрямованих на виконання договору, та необґрунтовано прийняли оскаржувані судові рішення, які є протиправними і підлягають скасуванню.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 01 червня 2021 року відкрив провадження у цій справі за касаційною скаргою та доповненнями до неї адвоката Чорного І. В. та витребував її матеріали із Дніпровського районного суду міста Києва.

Справа № 755/4710/20 надійшла до Верховного Суду 14 червня 2021 року.

Верховний Суд ухвалою від 14 липня 2021 року відкрив провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1

Верховний Суд ухвалою від 20 жовтня 2021 року справу призначив до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_2 30 грудня 2013 року було укладено кредитний договір № КФ-000416-2612, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 2 000 000 грн на строк до 31 березня 2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 23 % річних.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2016 року у справі № 755/16868/15-ц, яке залишене без змін постановою Верховного Суду від 24 липня 2019 року, стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як поручителя відповідача, на користь ПАТ «Енергобанк» заборгованість за кредитним договором № КФ-000416-2612 від 30 грудня 2013 року станом на 21 серпня 2015 року у розмірі 4 166 073 грн, що включає: прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 1 999 999,64 грн; прострочену заборгованість за процентами у розмірі 781 826,24 грн; пеню у розмірі 1 384 247,19 грн.

Між ПАТ «Енергобанк» та ТОВ «Фінансова компанія Горизонт» 19 лютого 2019 року укладено договір № 1/19 про відступлення прав вимоги, за яким товариство, серед іншого, отримало право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором № КФ-000416-2612 від 30 грудня 2013 року. Договір укладено за результатами електронного аукціону від 25 січня 2019 року, де переможцем аукціону стало ТОВ «Фінансова компанія Горизонт».

Між ТОВ «Фінансова компанія Горизонт» та ОСОБА_1 11 листопада 2019 року було укладено договір № 22/19 про відступлення права вимоги, за яким позивач отримав право вимоги до ОСОБА_2 на підставі кредитного договору № КФ-000416-2612 від 30 грудня 2013 року.

Позивач 12 листопада 2019 року направив на адресу ОСОБА_2 повідомлення про відступлення права вимоги, як новий кредитор за кредитним договором № КФ-000416-2612 від 30 грудня 2013 року, укладеним між відповідачем та ПАТ «Енергобанк».

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року у справі № 755/16868/15-ц, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року, замінено сторону виконавчого провадження - кредитора ПАТ «Енергобанк» на ОСОБА_1 за рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2016 року у справі № 755/16868/15-ц за позовною заявою ПАТ «Енергобанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Енергобанк» заборгованість за кредитним договором № КФ-000416-2612 від 30 грудня 2013 року у розмірі 4 166 073,00 грн.

Згідно з пунктом 1.3 договору № 22/19 від 11 листопада 2019 року первісний кредитор ТОВ «Фінансова компанія Горизонт» передає (відступає) новому кредитору ОСОБА_1 права вимоги до боржників, що належать первісному кредитору на момент укладення цього договору, в наступному обсязі: в повному обсязі права кредитора за основними договорами, включаючи, право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів та/або процентів та/або комісії та/або пені та/або штрафів у розмірах, вказаних у додатку № 1 до цього договору, а також передачі предметів забезпечення (іпотеки, застави) в рахунок виконання зобов`язань за основними договорами, а також права процесуального правонаступництва по всіх судових справах, що існують або можуть виникнути в майбутньому.

Судами також встановлено, що у Реєстрі договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, що є додатком до договору № 22/19 про відступлення прав вимоги від 11 листопада 2019 року, зазначено, що за кредитним договором № КФ-000416-2612 від 30 грудня 2013 року щодо боржника ОСОБА_2 розмір прав вимоги, що відступаються, складає - 3 498 448,88 грн, у тому числі: сума простроченого кредиту 1 999 999,64 грн та сума прострочених процентів 1 498 449,24 грн.

За наведеними позивачем розрахунками, ціна позову складає 11 457 710,89 грн, що включає: неустойку нараховану за прострочений кредит - 5 118 245,65 грн, неустойку за прострочення процентів - 2 000 789,73 грн, 3 % річних за прострочений кредит - 357 500,50 грн, 3 % річних за прострочення процентів - 139 751,66 грн, інфляційні збитки за прострочений кредит - 2 761 799,50 грн, інфляційні збитки за прострочення процентів - 1 079 623,85 грн.

Відповідач до моменту укладення позивачем з ТОВ «Фінансова компанія Горизонт» договору № 22/19 від 11 листопада 2019 року не виконав зобов`язання з повернення кредитних коштів.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга адвоката Чорного І. В. на окрему ухвалу Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року підлягає задоволенню, а касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Чорного І. В. на постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Чорного І. В. на постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2016 року у справі № 755/16868/15-ц, яке залишене без змін постановою Верховного Суду від 24 липня 2019 року, стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Енергобанк» заборгованість за кредитним договором № КФ-000416-2612 від 30 грудня 2013 року станом на 21 серпня 2015 року у розмірі 4 166 073 грн.

Між ТОВ «Фінансова компанія Горизонт» та ОСОБА_1 11 листопада 2019 року було укладено договір № 22/19 про відступлення права вимоги, за яким позивач отримав право вимоги до ОСОБА_2 на підставі кредитного договору від 30 грудня 2013 року № КФ-000416-2612.

До моменту укладення позивачем з ТОВ «Фінансова компанія Горизонт» договору від 11 листопада 2019 року № 22/19, відповідач не виконав зобов`язання з повернення кредитних коштів.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) та від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Разом з тим, главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов правильного про те, що позовні вимоги в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Фінансова компанія Горизонт», часу, який обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, підлягають задоволенню частково, а саме за період з 17 березня 2017 року до 15 березня 2020 року, тобто за 1 095 днів прострочення відповідачем платежу.

Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи зазначені положення норм процесуального законодавства, апеляційний суд для визначення складових позову провів розрахунок лише із суми заборгованості, зазначеної позивачем, а саме 2 781 825,88 грн.

Також обґрунтованим є висновок апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки за період з 22 серпня 2015 року до 15 березня 2020 року з розрахунку 56 % з посиланням на пункти 7.1, 7.4, 4.2.5 кредитного договору, оскільки за умовами договору про відступлення прав вимоги позивач набув щодо відповідача права вимоги саме у розмірах, зазначених у додатку до договору щодо прострочених кредиту та процентів.

Крім того, суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що з урахуванням зазначених обставин та наявності судового рішення, яким стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором станом на 21 серпня 2015 року, відсутні правові підстави для задоволення позову в означеній частині, у зв`язку з тим, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чорний І. В. оскаржив з підстав порушення судом під час розгляду справи норм процесуального права.

Як зазначено вище, відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Чорного І. В. на постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року про те, що усупереч нормам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ апеляційний суд порушив право заявника на доступ до правосуддя, не надавши адвокату Чорному І. В. висловитися на захист інтересів клієнта, а також бездіяльністю суду в ухиленні від ретельного розгляду поданого клопотання про зупинення провадження у справі, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Із наявного у матеріалах справи звукозапису судового засідання Київського апеляційного суду, яке відбулося 03 березня 2021 року, встановлено, що представником ОСОБА_1 - адвокатом Чорним І. В. було заявлено клопотання про зупинення провадження у цій справі.

Апеляційний суд у судовому засіданні заслухав пояснення та заперечення учасників процесу щодо заявленого клопотання, і керуючись принципом диспозитивності та змагальності, враховуючи, що наведені у клопотанні доводи не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, а підстав для зупинення суд не вбачає, оскільки у матеріалах справи достатньо доказів для апеляційного розгляду, дійшов обґрунтованого висновку про залишення його без задоволення.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Щодо касаційної скарги адвоката Чорного І. В. на окрему ухвалу Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Відповідно до статті 385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Згідно з частиною другою статті 262 ЦПК України суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Постановляючи окрему ухвалу щодо адвоката Чорного І. В., апеляційний суд мотивував її тим, що 03 березня 2021 року у відкритому судовому засіданні в залі суду адвокат Чорний І. В. заявив, на переконання апеляційного суду, необґрунтоване клопотання про зупинення провадження у справі.

Суд апеляційної інстанції протокольною ухвалою заявлене клопотання залишив без задоволення.

У цьому ж судовому засіданні, адвокатом Чорним І. В. було заявлено клопотання про оголошення перерви, яке судом відхилено.

У подальшому, адвокат Чорний І. В. заявив клопотання про відвід колегії суддів: головуючого - Сержанюка А. С., суддів: Гуля В. В., Суханової Є. М.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року заяву ОСОБА_1 , подану представником Чорним І. В. , про відвід колегії суддів залишено без задоволення за необґрунтованістю.

Тому, на переконання апеляційного суду, адвокат Чорний І. В., зловживаючи правами представника позивача, здійснив невиправдане затягування судового розгляду справи.

Крім того, в судовому засіданні адвокат Чорний І. В. проявляв грубу неповагу до апеляційного суду та відмовлявся відповідати на запитання головуючого.

Однак, Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги адвоката Чорного І. В. вважає, що окрема ухвала Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року підлягає скасуванню з огляду на таке.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував про обов`язок національних судів організовувати провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (пункт 28 рішення від 02 грудня 2010 року у справі № 16652/04 «Шульга проти України») і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 січня 2011 року у справі № 26976/06 «Мусієнко проти України»).

Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі 3 36655/02 «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27 квітня 2000 року у справі № 30979/96 «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France)). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України»).

Із матеріалів справи встановлено, що представник ОСОБА_2 - адвокат Кравець С. В. у листопаді 2020 року звернувся до Київського апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2020 року.

Київський апеляційний суд ухвалою від 27 листопада 2020 року відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .

Представник ОСОБА_1 - адвокат Чорний І. В. у грудні 2020 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2020 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 призначив до розгляду на 20 січня 2021 року.

Київський апеляційний суд ухвалою від 18 грудня 2020 року поновив строк на апеляційне оскарження та відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 призначив до розгляду на 20 січня 2021 року.

Згідно з протоколом судового засідання Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року розгляд справи було відкладено на 10 лютого 2021 року за клопотанням представника ОСОБА_2 - адвоката Коваленко І. В.

Справу 10 лютого 2021 року було знято з розгляду у зв`язку із хворобою суддів - учасників колегії Суханової Є. М. та Гуля В. В. на 03 березня 2021 року, про що було складено довідку.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Чорний І. В. під час розгляду справи в апеляційному суді 03 березня 2021 року заявив клопотання про зупинення провадження у цій справі, про відкладення розгляду справи та відвід колегії суддів.

Тобто, користуючись правами, наданими йому процесуальним законодавством, заявив зазначені клопотання.

Відповідно до частини першої статті 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Апеляційне провадження завершене розглядом справи 03 березня 2021 року із пропуском строку, встановленого частиною першою статті 371 ЦПК України.

Однак, пропуск зазначеного строку було допущено апеляційним судом не з вини адвоката Чорного І. В.

У зв`язку із наведеним, висновок апеляційного суду про те, що адвокат Чорний І. В. діяв з порушенням вимог статей 36, 39, 44 ЦПК України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також Правил адвокатської етики, що перешкоджало здійсненню правосуддя і свідчило про неналежне виконання ним професійних обов`язків адвоката, нехтування та зловживання процесуальним правами, є помилковим.

Вищевказані дії адвоката Чорного І. В. не свідчать про зловживання ним процесуальними правами та вчинення дій з метою затягування та перешкоджання розгляду справи, оскільки попередні судові засідання були відкладені не за ініціативою адвоката Чорного І. В., а у зв`язку із поданням представником ОСОБА_2 - адвокатом Коваленко І. В. клопотання про відкладення розгляду справи та зняття розгляду справи у зв`язку із хворобою суддів - учасників колегії.

Відповідно до статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Суд з метою запобігання зловживання правами активно забезпечує справедливий баланс використання учасниками процесу своїх прав і обов`язків, що не спростовує принцип змагальності сторін. Обмеження чи позбавлення процесуального права повинно застосовуватися судом відповідно до принципу пропорційності.

Окрема ухвала як форма реагування на виявлені порушення вимог законодавства та інструмент для їх усунення має бути законною і обґрунтованою, відповідати вимогам судового рішення (частини перша-третя статті 263 ЦПК України). Окрема ухвала повинна бути належно мотивованою.

Вирішуючи питання про постановлення окремої ухвали щодо адвоката, суд апеляційної інстанції повинен переконатися, що дії адвоката Чорного І. В. дійсно були направлені за затягування розгляду справи.

У рішенні ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

У частині другій статті 43 ЦПК України закріплено обов`язки учасників справи,зокрема сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати доказів, надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції без належної оцінки обставин поведінки адвоката Чорного І. В. постановив окрему ухвалу, яка не відповідає вимогам статтям 262, 263 ЦПК України, а тому підлягає скасуванню.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Чорного І. В. на постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Згідно із частинами першою, другою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні окремої ухвали Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року, суд касаційної інстанції дійшов висновку про її скасування.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чорного Івана Васильовича на постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року залишити без змін.

Касаційну скаргу адвоката Чорного Івана Васильовича на окрему ухвалу Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року задовольнити.

Окрему ухвалу Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року скасувати.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. В. Литвиненко Судді:А. І. Грушицький А. А. Калараш Є. В. Петров О. С. Ткачук