Справа № 22-274\07 Головуючий у 1 інстанції Кашицька С.А.
Категорія 5 Доповідач Кучерява В. Ф.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 березня 2007 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Донецького апеляційного суду у складі:
Головуючого Баркової Л. Л.
Суддів Кучерявої В.Ф. Трушкова М. М.
При секретарі Фік К.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі справ за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розділ майна, визнання права власності на майно та договору про добровільний розділ майна, придбаного в період шлюбу, дійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 2 лютого 2007 року
ВСТАНОВИЛА:
31 серпня 2006 року позивачка звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання договору про добровільний розділ спільного майна подружжя дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.
Посилалась на те, що 29.04.1997 року вони з відповідачем уклали шлюб і до кінця 2001 року проживали однією сім'єю. Під час шлюбу придбали будинок АДРЕСА_1 у м. Маріуполі.
Після фактичного припинення шлюбу, вони з відповідачем добровільно розділили майно і відповідач забрав собі автомобіль та вона сплатила йому грошову компенсацію за спірне майно в розмірі 33600 грн. Тому будинок повинен залишитись у неї. В 2002 році вона отримала свідоцтво про розлучення. Весь час вона і її діти від першого шлюбу проживали у спірному будинку. В березні 2006 року вони знову із відповідачем уклали шлюб, а в липні 2006 року відповідач пішов до іншої жінки. Тому просила визнати договір про добровільний розділ майна дійсним і визнати за нею право власності на будинок.
26.10.06 року позивачка надала до суду заяву про уточнення позовних вимог і просила визнати за нею та за відповідачем за кожним право власності на 1\2 частину спірного будинку, як на майно, придбане у шлюбі. Просила визнати договір про добровільний розділ спільно придбаного майна подружжя між нею та відповідачем дійсним, оскільки вона сплатила відповідачу вартість 1\2 частини будинку, припинити право власності відповідача на будинок та визнати за нею право власності на весь будинок
Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 2 лютого 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1. до ОСОБА_2. про розділ майна, визнання права власності на майно, визнання договору про добровільний розділ майна, придбаного в період шлюбу дійсним задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1. та ОСОБА_2 за кожним право власності на 1\2 частку домоволодіння АДРЕСА_1 в м. Маріуполі, як майно , придбане ними в період шлюбу.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3. до ОСОБА_2. про визнання договору про добровільний розділ майна, придбаного в період шлюбу дійсним та визнання права власності на весь будинок АДРЕСА_1 в м. Маріуполі за ОСОБА_1. -
відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2. держмито на користь держави у сумі 110 грн. 93 коп, з ОСОБА_1. 59,93 грн. на користь держави.
З рішенням суду не згодний ОСОБА_2., посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки на час придбання спірного будинку вони з позивачкою однією сім'єю не проживали і не вели спільного господарства, будинок придбано за його гроші і позивачка не має права на цей будинок. Просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці в задоволенні її позовів.
Заслухавши суддю- доповідача , пояснення апелянта та його представника, які просили задовольнити апеляційну скаргу, заперечення представника позивачки, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
У відповідності із ст. 11 , 13 Закону України «Про власність» суб'єктами права індивідуальної власності в Україні є громадяни України, об'єктами права приватної власності є жилі будинки та інше.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Задовольняючи частково позовні вимоги позивачки, та визнаючи заднею право власності на 1\2 частину спірного будинку, суд посилався на те, що спірний будинок придбано сторонами під час шлюбу і кожний із сторін має право на 1\2 частину спірного будинку.
З таким висновком суду погодитись неможна.
Згідно ч. 2 ст. 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який діяв на час придбання будинку, суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного із них.
З матеріалів справи вбачається, що 29.04.1997 року сторони зареєстрували шлюб, 18 червня 2001 року було придбано будинок поАДРЕСА_1 на ім'я відповідача, 12 липня 2002 року шлюб розірвано.
Відповідач стверджує, що з початку 2001 року вони з позивачкою однією сім'єю не проживали, він проживав з іншою жінкою. За період шлюбу з позивачкою вони придбали будинок АДРЕСА_2 в м. Маріуполі, де проживали і де він був зареєстрований. Будинок оформили на матір позивачки, хоча та мала квартиру, оскільки позивачка стояла на черзі для отримання квартири. Потім придбали ще один будинок, який оформили на сина позивачки від першого шлюбу, придбали інше майно. Позивачка добровільно сплатила йому за половину цього майна 5 тис. доларів США, про що він їй написав розписку в присутності свідків і вона передала йому гроші. Після цього він придбав спірний будинок за 4700 доларів США, куди поселився разом із жінкою, з якою жив. Пізніше він з позивачкою розірвав шлюб через РАГС. Вважає, що позивачка не має
права на цей будинок, оскільки його придбано після фактичного припинення шлюбу і за його гроші.
Ці пояснення відповідача заслуговують на увагу і підтверджуються наданими суду доказами.
Із договору дарування від 16 грудня 2003 року вбачається, що ОСОБА_4 (мати позивачки) подарувала будинок поАДРЕСА_2, придбаний 8 квітня І 997 року, сину позивачки ОСОБА_5 ( а.с.13) Згідно договору купівлі- продажу від 25 квітня 2000 року на ім'я неповнолітнього ОСОБА_5 придбано будинок АДРЕСА_3 у м. Маріуполі.
Спірний будинок придбано 18 червня 2001 року ( а.с. 59).Та обставина, що на час придбання спірного будинку сторони не проживали однією сім'єю, підтверджується розпискою, яку надала суду позивачка до своєї позовної заяви і з якої вбачається, що ОСОБА_2. взяв у ОСОБА_6. в рахунок розділу майна 33600 гривень 9.06.2001 року. При цьому в розписці нема відомостей про будинок. (9 а.с. 10 ) Сторони не заперечують, що фактично відповідач отримав 5 тис. доларів США.
Позивачка стверджує, що цю суму вона сплатила відповідачу за половину спірного будинку . Але як вбачається із договору купівлі - продажу спірного будинку від 18 червня 2001 року, будинок було придбано пізніше і на ім'я відповідача
Відповідач посилається на те, що позивачка сплатила йому 5 тис. доларів США, а спірний будинок було придбано за 4700 доларів США, згідно договору за 22186 грн. (а.с. 59 )
Розплатившись з відповідачем ще у, 2001 році, як стверджує позивачка; вона до серпня 2006 року не зверталась до суду і не вимагала переоформлення на неї будинку, хоча із її пояснень вбачається, що вона фактично сплатила відповідачу не за половину, а за весь будинок.
Із пояснень сторін вбачається, що позивачка ніколи не була зареєстрована у спірному будинку, хоча вона стверджує, що весь час проживала у ньому, з 2 жовтня 2002 року у спірному будинку зареєстровано тільки відповідача.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 7 листопада 2002 року встановлено, що відповідачка з 1994 реку постійно проживає в кімнаті АДРЕСА_4 ( а.с. 221), це місце проживання вказане і в особистій картці за місцем роботи (а.с.218)
По справі допитані свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ( а.с. 65,70,82,88,91, 92, 94, 123,) які пояснили суду, що на час придбання спірного будинку відповідач проживав не з позивачкою, а з іншою жінкою, з якою поселився в спірний будинок одразу після його придбання . Свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_14, ОСОБА_13. проживають поруч із спірним будинком. Свідок ОСОБА_15 пояснила суду, що саме вона запропонувала ОСОБА_8, з якою в той час проживав відповідач, купити спірний будинок, оскільки знала, що він продається.
Суд першої інстанції визнав пояснення цих свідків необ'єктивними, неправдивими і такими, що знаходяться в протиріччі з іншими доказами та обставинами, які встановлені
в суді тому, що їх пояснення відносно того, хто проживав у 2006 році у спірному будинку суперечать доясненням свідка ОСОБА_8 за цей же період.
З таким висновком суду неможна погодитись. Події 2006 року не мають ніякого відношення до даного спору і суд не повинен був їх аналізувати.
Щодо пояснень свідків відносно подій 2001 року, то свідки дають послідовні конкретні пояснення і підстав сумніватись у їх правдивості не вбачається, оскільки ці пояснення підтверджуються іншими матеріалами справи.
Суд першої інстанції приймає за основу пояснення свідка ОСОБА_16, продавця будинку, з яких вбачається, що під час продажу будинку, оглядати будинок приходила і позивачка, в той час, як позивачка знаходилась у санаторії, свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, які проживають у інших районах міста, постійно із сторонами не спілкувались.
Пояснення зазначених свідків суперечать обставинам справи, більш того, як встановлено, у 2002 році шлюб між позивачкою і відповідачем було розірвано.
Висновки суду першої інстанції про те, що позивач не надав доказів , за які гроші він придбав спірний будинок, є безпідставними, оскільки 9.06.2001 року позивачка передала відповідачу 5 тис. гривень в рахунок розділу майна, придбаного ними у шлюбі, що підтверджує і сама позивачка, а через кілька днів він придбав будинок.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, що суду надано достатньо доказів того, що на час придбання спірного будинку позивачка і відповідач, хоча і перебували у шлюбі, але фактично припинили шлюбні відносини і проживали окремо, будинок АДРЕСА_1 , придбаний 18 червня 2001 року на ім'я ОСОБА_2. належить тільки відповідачу і позивачка не має права на 1\2 його частину.
Тому рішення суду в частині визнання права власності на будинок АДРЕСА_1 за позивачкою і відповідачем підлягає скасуванню, а в задоволенні позову позивачки слід відмовити.
В частині відмови в задоволенні позову позивачки про визнання договору про добровільний розділ спільно придбаного майна подружжя рішення суду є законним, оскільки такого договору суду надано не було, а із змісту розписки, наданої суду, вбачається, що відповідач отримав гроші за розділ майна, а не спірного будинку.
Оскільки рішення суду підлягає скасуванню в цій частині, підлягає скасуванню і рішення суду в частині стягнення судового збору. Позивачкою при подачі позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 51 грн. Вартість спірного будинку згідно договору купівлі- продажу 22186 грн. Позивачка заявила вимоги відносно всього будинку, вона повинна сплатити державне мито у розмірі: 221,86 - 51 = 170,86 грн.
Керуючись ст. 303,307,309 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 2 лютого 2007 року в частині визнання права власності на будинок АДРЕСА_1 в м. Маріуполі та в частині стягнення судового збору - скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_21 про визнання за нею права власності на 1\2 частину будинку АДРЕСА_1 в м. Маріуполі відмовити
Стягнути з ОСОБА_1. судовий збір на користь держави у сумі 170, 86 грн.
В решті частини рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення. Може бути оскаржено протягом двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.