Справа № 22ц-306/2007                        Головуючий у 1 інстанції Чмель О. Л.

Категорія 54                                                                   Доповідач Баркова Л.Л.

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2007 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду  Донецької області в складі:

головуючого Баркової Л.Л.

суддів Трушкова М.М., Кучерявої В.Ф.

при секретарі: Жило І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, заінтересована особа: сектор у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Жовтневого РВ Маріупольського міського управління МВС України в Донецькій області про встановлення факту проживання на території України

за апеляційною скаргою заявників на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 12 квітня 2006 року

встановила : У лютому 2006 року брати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з заявою про встановлення факту безперервного проживання на території України в місті Маріуполі з 1991 року посилаючись на те, що вони переїхали з батьками на постійне місце проживання із Вірменії та рішенням місцевого суду від 2.4 квітня 2003 року за ними визнано право користування квартирою, яку займають з 1992 року.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя 12 квітня 2006 року в задоволенні заяви про встановлення факту проживання на території України відмовлено за необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі заявники просять рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким задовольнити їх вимоги. Посилаються на те, що судом неповно з"ясовані обставини, що мають значення для справи, дана неправильна оцінка наданим доказам.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення заявників, їх представника, адвоката ОСОБА_3, які просили задовольнити апеляційну скаргу, представника заінтересованої особи Важеніну І.М., яка просила її відхилити, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню з закриттям провадження у справі з таких підстав.

Розглядаючи справу на підставі ст.256 ЦПК України і відмовляючи в задоволенні вимог суд виходив з того, що заявниками не надано доказів щодо проживання на території України з 1991 року і що за двома рішеннями суду вже встановлено факт постійного проживання братів разом з батьками на території України з 1992 року.

З таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він не відповідає положенням закону.

Відповідно до положень п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі.

У відповідності з положеннями статті 256 глави 6 ЦПК України не підлягають розгляду судами у порядку, передбаченому цією главою, справи про встановлення фактів щодо яких передбачено спеціальний порядок.

Як вбачається із заяви та пояснень заявників ОСОБА_1 та ОСОБА_2, вони у 1991 році, будучи у неповнолітньому віці переїхали із Вірменії разом з батьками на постійне місце проживання до міста Маріуполя.

Згідно з довідкою №2153 про реєстрацію громадянином України від 16 грудня 2003 року, мати заявників ОСОБА_4, 1953 року народження, уродженка міста Єреван набула громадянство України на підставі п.1 статті 8 Закону України від 18 січня 2001 року, /а.с.5/

Батько заявників ОСОБА_5, 1954 року народження не є громадянином України, але постійно проживає в місті Маріуполі з лютого 1992 року що підтверджується посвідкою на проживання від 11 серпня 2003 року./а.с.4/

Факт проживання батьків ОСОБА_5 з дітьми ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на території міста Маріуполя з 1992 року підтверджується рішеннями Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 24 квітня 2003 року та 6 травня 2005 року. Ці рішення вступили в законну силу /а.с. 15,22/

З урахуванням встановлених обставин справи та положень закону, колегія суддів вважає, що при вирішенні даної справи суду слід було керуватися виключно вимогами Закону України від 18 січня 2001 року „Про громадянство України" та Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215/2001 „Питання організації виконання закону України „Про громадянство України". Стаття перша цього закону дає чітке визначення поняття „безперервного проживання на території України" та „проживання на території України на законних підставах" і розширене тлумачення цих понять та переліку умов, за яких можливе встановлення факту безперервного проживання та прийняття до громадянства України, Законом не передбачено.

Таким чином, оскільки законодавством передбачено спеціальний порядок встановлення громадянства, справи про встановлення фактів безперервного проживання на території України не підлягають розгляду в судовому порядку, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі.

Керуючись ст. 303,307,310 ЦПК України,   колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну   скаргу ОСОБА_1,   ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду   міста Маріуполя   від   12 квітня 2006 року скасувати. Провадження у справі закрити за непідвідомчістю.

Ухвала набирає законної сили з дня проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної сили.