Справа № 22-ц-83\2007 рік                                       Головуючий у 1 інстанції Глушенко Я.Б.

Категорія 12                                                                Суддя-доповідач Кочегарова Л.М.

УХВАЛА

 Іменем  України

10 квітня 2007 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Ігнатоля Т.Г.

суддів Козлова О.М., Кочегарової Л.М.

при секретарі Горбань К.С.

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на. спадщину за законом, договору купівлі-продажу будинку та визнання права власності на частину будинку за апеляційною скаргою представника позивачки ОСОБА_4 на заочне рішення Новоазовського районного суду Донецької області від 18 грудня 2006 року,

встановила:

Рішенням Новоазовського районного суду Донецької області від 18 грудня 2006 року  позовні вимоги ОСОБА_1. задоволені частково.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 7 жовтня 2003 року після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. У порядку розподілу спадкового майна - житлового будинку АДРЕСА_1 Новоазовського району Донецької області, стягнуто з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. компенсацію за належну їй 1\2 частину зазначеного спадкового майна в розмірі 4 639 грн. В решті позовних вимог ОСОБА_1. відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4. просить рішення скасувати в частині визнання угоди купівлі-продажу недійсною і прийняти нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_4., яка доводи скарги підтримала, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це підтверджуєтеся матеріалами справи, що ОСОБА_1. та ОСОБА_2. рідні брат і сестра. Будинок АДРЕСА_2 належав їх батькові ОСОБА_5, який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. 7 жовтня 2003 року державним нотаріусом Четвертої маріупольської нотаріальної контори було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого єдиним спадкоємцем спадкового майна ОСОБА_5. являється його син ОСОБА_2. При цьому останній, при зверненні до нотаріальної контори з питання оформлення спадщини, приховав факт наявності іншого спадкоємця, зазначивши в заяві від 7 жовтня 2003 року, що інших спадкоємців немає. 8 жовтня 2003 року ОСОБА_2. продав будинок ОСОБА_6. за 9 278 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1., суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2. отримав свідоцтво про право на спадщину після смерті батька тільки на своє ім'я незаконно і тому це свідоцтво є частково недійсним.

З висновками суду не можна не погодитися.

Статтею 548 ЦК України (в редакції від 18 липня 1963 року) встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

За змістом ст.549 цього Кодексу спадкоємець визнається таким, що прийняв спадщину, як у разі подання ним у шестимісячний строк відповідної заяви до державної нотаріальної контори, так і в разі фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, що означає можливість спадкоємця мати майно у своєму віданні, вчинення ним відповідних дій стосовно зазначеного майна до закінчення шестимісячного строку з часу відкриття спадщини.

З пояснень позивачки вбачається, що вона проживала у спірному будинку з народження до 1989 року. У травні 1999 року їй стало відомо про смерть батька, вона була на його похоронах та давала гроші на установлення пам'ятника батькові. Вона прийняла спадщину, оскільки забрала з будинку батька картину та часи (т.1 а.с.152,194).

Цих обставин відповідач не спростував.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин пункту 1 частини першої ст.549 ЦК України, а також про те, що позивачка реалізувала своє право на вступ в управління та володіння спадковим майном, оскільки прийняла спадщину у встановленому законодавством порядку.

У зв'язку з цим, рішення суду в частині визнання свідоцтва про право на спадщину за законом частково недійсним відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Відмовляючи ОСОБА_1. у визнанні договору купівлі-продажу недійсним, суд послався на те, що підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_2, укладеного між ОСОБА_2. і ОСОБА_3. немає, оскільки останній є добросовісним набувачем.

Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини,

правильно застосував матеріальний закон і на підставі ст.1 ЦПК України дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстар для визнання договору купівлі-продажу недійсним, а порушені права ОСОБА_1. підлягають захисту шляхом стягнення з ОСОБА_2. на користь позивачки вартості 1\2 частки будинку за договором купівлі-продажу.

Оскільки ОСОБА_1. та ОСОБА_2. мали рівні права на спадкове майно після смерті батька ОСОБА_5., то доводи апеляційної скарги про те, що суду слід було в резолютивній частині зазначити про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним в 1\2 частині до уваги не приймаються.

З матеріалів справи вбачається, що в 1999 році ОСОБА_1. було відомо про смерть батька, однак до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини вона не звернулася, до 2004 року вона своє право на спадщину не відшукувала.

Між тим, суд дійшов правильного висновку, що вона прийняла спадщину після смерті батька і тому захистив її права шляхом стягнення на її користь вартості частки спадкового майна.

Доводи апеляційної скарги про те, що у суду були підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 8 жовтня 2003 року є безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що зазначений договір укладено на підставі наданих документів про право власності ОСОБА_2. на спірний будинок.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не є підставою для скасування рішення.

Ніяких нових доказів чи обставин, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції та могли вплинути на рішення суду представником позивача апеляційному суду не надано.

Керуючись ст.ст.303,307,308 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4відхилити.

Заочне рішення Новоазовського районного суду Донецької області від 18 грудня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.