ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/2147/21Головуючий по 1 інстанції

Справа №705/546/19 Категорія: Годік Л. С.

Доповідач в апеляційній інстанції

Бондаренко С. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       02 грудня 2021 року :Черкаський апеляційний суд в складі:

суддів Бондаренка С. І., Вініченка Б.Б., Новікова О.М.

за участю секретаря Любченко Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 жовтня 2021 року, ухвалене в складі судді Годік Л.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про загальні зобов`язання, -

в с т а н о в и в :

       У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про загальні зобов`язання.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що він та ОСОБА_2 являються співвласниками квартири і будинку по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 свою частку земельної ділянки передала по Договору дарування від 29 серпня 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в приватну власність в статусі відповідно землекористувача і землевласника. Але із земель загального користування пл. 560 кв.м. (проїзд, тротуар, площадка та інш.) ОСОБА_2 не передала своїм правонаступникам 93 кв.м. (560:6) або одному все чи іншим чином, так як кожному по 93 кв.м. зайвої землі немає і це обмежує права всіх співвласників.

На підставі викладеного позивач просив суд зобов`язати ОСОБА_2 розподілити належну їй земельну ділянку пл. 93 кв.м. загального користування між ОСОБА_3 і ОСОБА_6 на договірних умовах з усіма мешканцями будинку; зобов`язати ОСОБА_3 і ОСОБА_6 у встановлених межах забезпечити їх використання за правилами власників середовища.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо порушення його прав, свобод чи законних інтересів відповідачами при розпорядженні своєю часткою земельної ділянки.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення у справі скасувати та залишити позов без розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не мав права вирішувати спір по суті з причин ненадання позивачем доказів та не доведення викладених у позові обставин та повинен був залишити позовну заяву без розгляду згідно ст. ст.185,187,200, 257 ЦПК України.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.

       Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

       Частиною 1 статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

       Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

       Із зазначених норм права слідує, що звертаючись до суду особа перш за все має довести набуття права, яке вважає порушеним і на захист якого вона звертається.

З доданої до позовної заяви копії Витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 22 квітня 2005 року вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за договором дарування від 27 травня 1994 року прийняли в дар кожен в рівних частках частину будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказував, що співвласник ОСОБА_2 свою частку земельної ділянки передала по Договору дарування від 29 серпня 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в приватну власність, але із земель загального користування пл. 560 кв.м. ОСОБА_2 не передала їм 93 кв.м., чим обмежено право позивача.

       Будь-яких інших документів на підтвердження заявлених позовних вимог, крім Витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно позивачем суду не надано. Зокрема, матеріали справи не містять договір дарування від 29 серпня 2017 року укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , що позбавляє можливості суд встановити як саму наявність такого договору так і правовідносини які виникли у зв`язку з його укладенням та перевірити його щодо законності.

       Частинами 1,2,3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно з нормами частин 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків (Постанова КЦС ВС від 13 лютого 2019 року справа № 369/13976/15?ц).

Зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 не вбачається яким саме чином і в чому порушені відповідачем права та інтереси позивача та в який спосіб та чим це підтверджено.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в підтвердження позовних вимог позивачем не було надано суду жодного належного, допустимого та достовірного доказу.

Окрім цього частиною 1 статті 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. (ч.1 ст.316 ЦК України)

Одною із засад цивільного законодавства є свобода договору.(п.3 ч.1 ст.3 ЦК України)

Таким чином право розподілу майна та укладення відносно такого майна будь-яких договорів належить виключно власникові тому суд не може зобов`язувати власника вчинити такі дії.

Відповідно до статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо: 1) позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; 2) позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; 3) належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи; 4) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 5) позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду; 6) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; 7) дієздатна особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява; 8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк; 9) позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору; 10) позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду; 11) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду; 12) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно. В ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували наявність обставин, визначених ст. 257 ЦПК України, посилання апелянта на статтю 257 ЦПК України є необґрунтованим, та не підлягає задоволенню.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 375,381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в  :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про загальні зобов`язання – без змін.

       Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови виготовлений 2 грудня 2021 року.

Судді