Справа №932/7530/21

Провадження №2/932/4519/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2021 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

Головуючого судді - Лукінової К.С.

При секретарі - Івановій А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. В обгрунтування поданого позову зазначила, що 18.10.2009 року приблизно о 03:00 годині, ОСОБА_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки «ВАЗ 2101», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Кошеєва в с. Військовому Солонянського району Дніпропетровської області, та маючи об`єктивну можливість встановити пішохода, який рухався по проїзній частині у попутному з нею напрямку, однак різко перемістився у напрямку смуги руху автомобіля, не вжила заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду пішохода, та змінивши напрямок руху керованого нею транспортного засобу, допустила зіткнення з автомобілем марки «Фольксваген Транспортер» днз НОМЕР_2 , який стояв за межами проїзної частини дороги. В момент зіткнення біля задньої частини автомобіля «Фольксваген Транспортер» перебували громадяни ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яким внаслідок інерційного пересування відносно своєї осі вказаного транспортного засобу були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, при цьому потерпіла ОСОБА_3 , яка є рідною донькою ОСОБА_1 , від отриманих ушкоджень померла. За фактом цієї ДТП було порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 286 КК України, у якій ОСОБА_1 була залучена як потерпіла. 21.02.2020 року вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у зазначеному кримінальному провадженні ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні вказаного кримінального правопорушення та призначено покарання, задоволено цивільний позов потерпілих. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22.04.2020 року клопотання захисника Марголіна В.Г. про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності було задоволено, а відповідачу звільнено від кримінальної відповідальності. Цивільні позови потерпілих було залишено без розгляду. Постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25.02.2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_5 було залишено без задоволення, а ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22.04.2020 року залишено без змін. Внаслідок вчинення ОСОБА_2 інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, ОСОБА_1 була завдана моральна шкода, яку позивачка оцінює в 2500000 грн. Посилаючись на норми ст.ст. 23,1167, 1168, 1187 ЦК України, а також вказуючи на те, що 18.10.2021 року виповниться 12 років з моменту ДТП, яка забрала життя 21-річної доньки ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , відповідачка, яка скоїла ДТП у стані алкогольного сп`яніння до теперішнього часу не надала жодної матеріальної допомоги сім`ї загиблої, і взагалі уникла кримінальної відповідальності за злочин, відповідачка не понесла жодного покарання і продовжує жити повноцінним життям, наче нічого страшного в її житті не відбулось. Така поведінка відповідачки протягом всіх цих довгих років спричиняла ОСОБА_1 нестерпних душених страждань, які вона продовжує відчувати до теперішнього часу. Неможливо оцінити моральні страждання матері, яка поховала свою дитину, життя якої через трагедію змінилося назавжди. Момент, коли ОСОБА_1 отримала повідомлення про смерть доньки став найстрашнішою миттю її життя, яка розділила його на «до» та «після». Боротьба за те, щоб винна у смерті доньки особа понесла покарання тривала десятиріччя і була абсолютно безрезультатною. Усі ці роки ОСОБА_1 була вимушена страждати, втратила психологічне і фізичне здоров`я, втратила надію на майбутнє і віру у справедливість. Людина, яка обірвала життя молодої двічини спокійно живе звичайним життям, радіє, відчуває все те, що ОСОБА_7 ніколи більше не відчує з її вини. На момент загибелі ОСОБА_8 був 21 рік, вона була людиною, життя якої тільки починалося. ОСОБА_1 сподівалася, що ОСОБА_7 завжди буде поруч, в похилому віці буде опорою, народить онуків, усі сподівання матері були направлені на свою дитину, якої більше немає. Душевні страждання не стихають і не припиняються з часом, неважливо скільки років мине. І на сьогоднішній момент вона відчуває біль, який неможливо заглушити, тугу за дитиною, яка ніколи не полишає її, відчай і безсилля через те, що вже нічого неможливо виправити і життя дитини не повернути. Позивачка страждає від емоціних спалахів, пригніченості, дратівливості, що впливає не тільки на її життя, а й на життя її близьких людей та знайомих. Заподіяну моральну шкоду та моральні страждання, які ОСОБА_1 понесла у зв`язку з раптовою загибеллю своєї доньки ОСОБА_3 внаслідок ДТП відшкодувати адекватно та в повному обсязі в матеріальній формі неможливо, але суму, яка б могла частково відшкодувати моральні страждання ОСОБА_1 і яка б змусила винну у скоєнні ДТП відповідачку частково понести хоча б якусь відповідальність за скоєний злочин, позивачка оцінює в 2500000 грн. Просила стягнути з відповідачки на користь позивачки 2500000 грн. відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.

В судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримав в повному обсязі, спираючись на доводи поданої позовної заяви. Зазначив, що відповідачку було звільнено від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав.

В судовому засіданні відповідачка позовні вимоги не визнала, вказала, що має на утриманні двох неповнолітніх дітей, винною у скоєнні даного ДТП себе не визнає і вважає, що це не встановлено.

Представник відповідачки в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог, вказуючи на те, що в даному ДТП винна ще одна особа, крім цього винність відповідачки не доведена.

Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено:

Згідно копії вироку Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21.02.2020 року ОСОБА_2 було визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено їй покарання.

Згідно копії ухвали Дніпровського апеляційного суду від 22.04.2020 року та вищевказаного вироку було встановлено, що ОСОБА_2 18.10.2009 року приблизно о 03.00 год, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ 2101», р/н НОМЕР_1 , який згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу належав ОСОБА_9 , рухалася по проїзній частині вул. Кощеєва в с. Військове Солонянського району Дніпропетровської області, де під час виникнення небезпеки для руху у вигляді невстановленого пішоходу, який рухаючись по проїзній частині у попутному напрямку різко перемістився у напрямку смуги руху автомобіля «ВАЗ 2101», р/н НОМЕР_1 , маючи об`єктивну можливість його виявити, не вжила негайних заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу або безпеченого для інших учасників руху об`їзду невстановленого пішохода, внаслідок чого, в районі під`їздної дороги до домоволодіння АДРЕСА_1 , змінивши напрямок руху керованого нею транспортного засобу, допустила зіткнення із задньою частиною автомобіля «Фольксваген Транспортер», р/н НОМЕР_2 , який стояв за межами проїзної частини поблизу вказаного домоволодіння праворуч, по ходу руху автомобіля «ВАЗ 2101» під керуванням ОСОБА_2 . В момент зіткнення із автомобілем «Фольксваген Транспортер» в безпосередній близькості від його задньої частини перебували ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яким внаслідок інерційного пересування відносно своєї осі автомобіля «Фольксваген Транспортер» були спричинені тілесні ушкодження. Своїми діями водій ОСОБА_2 грубо порушила вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України, порушення якого знаходиться в причинному зв`язку з настанням даної ДТП. Невиконання вищевказаного пункту ПДР України ОСОБА_2 призвело до даної ДТП, в результаті якої ОСОБА_3 спричинені тілесні ушкодження, які в своїй сукупності перебувають в причинному зв`язку з настанням смерті та мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя на момент спричинення та як ті, що в даному випадку спричинили смерть потерпілої. Апеляційним судом відповідно до ст. 285 КПК України ОСОБА_2 роз`яснено суть обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави, яка не є реабілітуючою, а також право на розгляд апеляційних скарг, поданих захисником в її інтересах та прокурором, зміст та вимоги яких також оголошені судом апеляційної інстанції, на що обвинувачена ОСОБА_2 надала свою згоду саме на першочерговий розгляд клопотання захисника про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, підтвердивши, що їй зрозуміла суть обвинувачення, так і підстава звільнення від кримінальної відповідальності, яка не є реабілітуючою, на що надала свою згоду.

Постановою Верховного Суду від 25.02.2021 року касаційні скарги потерпілої ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_5 було залишено без задоволення, а ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22.04.2020 року щодо ОСОБА_2 - без зміни. Цією постановою було встановлено, що в ході апеляційного розгляду захисник також просив застосувати до обвинуваченої положення п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України та закрити кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України. Даний факт підтверджується технічним записом судового засідання від 22.04.2020 року (т. 7 арк.провадж.70). Дотримуючись вимог, передбачених статтями 284-286 КПК України, апеляційний суд розглянув вищевказане клопотання захисника та обгрунтовано звільнив обвинувачену ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності й закрив кримінальне провадження у зв`язку із закінченням строків давності. При цьому судом було враховано думку самої обвинуваченої, яка підтримала клопотання свого захисника про звільнення її саме від кримінальної відповідальності та просила застосувати до неї положення ст. 49 КК України.

З урахуванням того, що провадження щодо ОСОБА_2 закрито на нереабілітуючих підставах, потерпіла має право звернутися до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди в порядку цивільного судочинства. Таке право роз`яснено потерпілій і в мотивувальній частині ухвали апеляційного суду.

Згідно рішення ЄСПЛ № 55896/10 та 6 інших заяв у справі «Осадча та інші проти України» було задоволено заяву № 38653/18 пані ОСОБА_10 щодо порушення статті 2 Конвенції і застосовано справедливу сатисфакцію, стягнуто 3000 Євро моральної шкоди.

Згідно копії свідоцтва про смерть від 19.10.2009 року, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (частина друга статті 1186 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що власник автомобіля є зобов`язаною особою та несе відповідальність перед потерпілими за завдану джерелом підвищеної небезпеки шкоду, в тому числі за моральну шкоду у разі смерті потерпілого перед його батьками, у випадку, якщо в момент дорожньо-транспортної пригоди він керував транспортним засобом (тобто є заподіювачем шкоди) або у випадку передбаченому частиною першої статті 1172 ЦК України.

Згідно із роз`ясненнями, наданими у пунктах 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 84 цього Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Визначаючи розмір завданої позивачу моральної шкоди, суд виходить з характеру душевних страждань позивача, яка втратила доньку, істотності вимушених змін у її житті, погіршення стану її здоров`я із-за душевних переживань викликаних смертю близької людини, із ступеня вини водія, який скоїв тяжкий злочин перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, порушивши Правила дорожнього руху, та враховує при цьому вимоги розумності і справедливості.

Так, з моменту загибелі доньки позивачки минуло 12 років і весь цей час позивачка відчувала страждання та душевний біль в зв`язку із втратою дитини, якій було на момент загибелі 21 рік. Душевні страждання позивачки не припиняються з часом і на сьогоднішній день вона відчуває біль, який неможливо заглушити, тугу за дитиною, яка ніколи не полишає позивачку, відчай і безсилля через невиправність ситуації. Крім цього судом оцінюється в своїй сукупності ставлення відповідачки до скоєного, а саме невизнання вини, відсутність щонайменшого бажання у будь-який спосіб полегшити душевні страждання позивачки шляхом вибачень, добровільного часткового відшкодування моральної шкоди, надання їй допомоги тощо.

За таких обставин суд вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди позивачці в сумі 1000000 грн. буде справедливим та таким, що зможе відповідати завданим моральним стражданням позивачки та відновить її порушені права.

При цьому, суд не приймає до уваги в якості підстав для відмови в задоволенні позовних вимог твердження відповідачки про недоведеність та відсутність її вини в скоєні ДТП, оскільки її було звільнено від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст. 211, 265-269 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в сумі 1000000 грн.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 10000 грн. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів із дня його проголошення особами, що брали участь у судовому засіданні, а особами, які не брали участі в судовому засіданні - протягом 30 днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів з дня його проголошення, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 06.12.2021 року.

Суддя К.С. Лукінова