Справа № 22-ц-43/11Головуючий у 1-й інстанції Білосевич
Категорія - 27Доповідач - Жолудько Л.Д.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 січня 2011 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого - Жолудько Л.Д.
Суддів - Гурзеля І.В., Ходоровського М.В.
при секретарі - Сенику В.В.
з участю ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, представника ПАТ КБ “Приватбанк” ОСОБА_3,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду від 17 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ “ПриватБанк” про визнання незаконним підвищення відсоткової ставки та зобов’язання здійснити перерахунок відсотків за кредитним договором, нарахування відсотків відповідно до умов договору,
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Кременецького районного суду від 17 листопада 2010 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ “ПриватБанк” про визнання незаконним підвищення відсоткової ставки та зобов’язання здійснити перерахунок відсотків за кредитним договором, нарахування відсотків відповідно до умов договору.
В апеляційній скарзі апелянт ОСОБА_1 вказала, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на те, що дії банку по зміні відсоткової ставки в односторонньому порядку є незаконними, оскільки додаткової угоди щодо збільшення відсоткової ставки по кредитному договору вона не підписувала, а відповідно до вимог закону умова договору щодо збільшення банком в односторонньому порядку відсоткової ставки є нікчемною.
У судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на доводи, викладені в ній.
Представник ПАТ КБ “ПриватБанк” ОСОБА_3 апеляційної скарги не визнала і пояснила, що судом було повно і об’єктивно встановлені обставини справи і ухвалено законне та обґрунтоване рішення.
Судом установлено, що 11 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ “ПриватБанк” укладено кредитний договір за № ТЕК0GА0000000005, згідно з яким банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 34 000 грн. зі сплатою 16,08% річних.
П.2.3.1. договору передбачено, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон’юнктури ринку грошових ресурсів в Україні. При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.
05 січня 2009 року банк видав наказ за №КТ-БТ-СП-2009-1/1 про збільшення процентної ставки за діючими кредитами, виданими у гривнях, до 30%.
29 вересня 2008 року, 31 грудня 2008 року та 08 січня 2009 року, протягом семи днів з дня підвищення відсоткової ставки, банк направив позивачці рекомендованими листами повідомлення про підвищення процентної ставки за кредитним договором. З 01 лютого 2009 року така ставка збільшувалась до 29,52% річних.
Розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного розгляду справи, колегія вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що збільшення відсоткової ставки відбулося 05 січня 2009 року, тобто до набрання чинності ст. 1056-1 ЦК України, відповідно до якої встановлений договором розмір відсотків не може бути змінений в односторонньому порядку, а тому дії відповідача є такими, що відповідають умовам договору та вимогам закону.
Колегія вважає, що з таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає встановленим обставинам і вимогам закону.
Нормою ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до змісту ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів” у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь- яка зміна відсоткової ставки є недійсною.
Доводи апелянта з приводу того, що дії банку по збільшенню відсоткової ставки є незаконним, оскільки суперечать вимогам ч.3 ст. 1056-1 ЦК України, колегія до уваги не приймає, оскільки останнє підвищення процентної ставки за кредитним договором відбулось до набрання цією статтею чинності.
Крім того, згідно з кредитним договором за № ТЕК0GА0000000005 від 11 лютого 2008 року сторони досягли домовленості про те, що банк має право в односторонньому порядку змінювати процентну ставку.
Враховуючи те, що кредитний договір між сторонами спору був укладений до 10 січня 2009 року —дати набрання чинності Законом України за №661 від 12 грудня 2008 року, яким було доповнено ЦК України ст. 1056-1, що містить заборону збільшення банком в односторонньому порядку встановлений договором розмір процентів, доводи апелянта про нікчемність умов договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є безпідставними.
Рішення Конституційного Суду від 09.02.1999 року у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статі 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) стосується зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність фізичної особи.
Проценти, сплачувані позичальником за користування кредитом, є встановленою договором платою за користування грошовими коштами і до видів цивільно-правової відповідальності особи не відносяться.
Суд дав належну правову оцінку згаданому рішенню Конституційного Суду від 09.02.1999 року, а тому доводи апелянта стосовно відсутності такої в судовому рішенні є безпідставними.
Крім того, апелянт ОСОБА_1 з будь-якими письмовими повідомленнями про свою незгоду із зміненими умовами кредитування до банку не зверталася, хоча у листах —повідомленнях, які їй надсилались банком про зміну відсоткової ставки, останній було запропоновано у разі незгоди із зміненими умовами кредитування звертатись з письмовим повідомленням у банк.
Посилання апелянта на те, що вона не укладала додаткової угоди про збільшення відсоткової ставки за кредитним договором, колегія до уваги не приймає, оскільки укладання такої угоди при зміні відсоткової ставки даним кредитним договором не передбачено.
Таким чином, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують, у зв’язку з чим колегія не знаходить підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 307,ч.1,п.1; 308; 313; 314; 317; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів
Ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Кременецького районного суду від 17 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області Л.Д. Жолудько