Справа №2-а-5555/10
ПОСТАНОВА
іменем України
31 грудня 2010 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складі головуючого – судді Болибок Є.А.
розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України в Дергачівському районі Харківської області про зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в Дергачівському районі Харківської області про визнання дій протиправними та зобов’язання відповідача здійснити перерахунок пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком та провести відповідні нарахування і виплати недоплачені, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за період з 01.01.2007 року по 31.12.2010 року.
Відповідач позов не визнав, начальник управління подала до суду письмові заперечення, в яких просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування заперечення проти позову зазначила, що стаття 6 Закону №2195 встановлює, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надалі Закон №3551 ) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №2939-ІV від 05.10.2005 року, який набрав чинності з 01 січня 2007 року частину четверту статті 14 було викладено в такій редакції: "Учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищують на 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, іншим учасникам війни - на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність". На сьогодні позивач починаючи з 01.01.2007 року отримує надбавку як учасник війни в розмірах передбачених ч.4 ст.14 Закону №3551, а саме 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до Закону 2195 та 3551 дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів. Оскільки, ОСОБА_2 є учасником війни, то відповідно з дня подання заяви до управління Пенсійного фонду України в Дергачівському районі Харківської області щодо здійснення перерахунку пенсії з підвищенням учасника війни їй нараховується підвищення учасника війни. Отже, з 01.07.1995 року відповідно до Закону №3551 ОСОБА_2 отримує підвищення учасника війни. Відповідно до діючого законодавства підвищення до пенсії проводиться згідно з одним із законів, а так як позивач отримує підвищення учасника війни згідно із Законом №3551, то відповідно не може претендувати на підвищення до пенсії відповідно до Закону 2195. На підставі вищевикладеного Управління Пенсійного фонду України в Дергачівському районі Харківської області, вважає, що діяло згідно діючого законодавства, не порушуючи норм права, що діють в системі пенсійного забезпечення, а отже проти позову ОСОБА_2 заперечує і вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Судом встановлені обставини та дослідженні докази.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_1, ОСОБА_2 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників війни.
Всебічно, повно, об’єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з’ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних мотивів.
Згідно із ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Відповідно, позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та відповідач не заперечує цього факту.
Враховуючи зазначений статус позивача, суд зазначає, що його соціальний захист регулюється Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Виходячи з того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд вважає, що на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року №2195-ІV, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року №2195-ІV, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинено на 2007 рік.
Рішенням Конституційного суду України №6-рп/2007 від 09.07.07 року пункт 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» було визнано такими, що не відповідає Конституції України (є не конституційними).
Пунктом 5 зазначеного Рішення Конституційного суду України визначено, що рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Таким чином, положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року №489-V втратило чинність 09 липня 2007 року.
Відповідно до п.п. 2) п.41 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", текст статті 6 викладено в такій редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів".
Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року п.41 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" було визнано такими, що не відповідає Конституції України (є не конституційними).
Пунктом 6 зазначеного Рішення Конституційного суду України визначено, що Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані не конституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України Управління Пенсійного фонду України в Дергачівському районі Харківської області повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 22.05.2008 року по 31.12.2010 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішень щодо неконституційності п.41 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", ці норми втратили чинність та не підлягали застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року по 31.12.2010 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.
Доводи відповідача про те, що відповідно до діючого законодавства підвищення до пенсії проводиться згідно з одним із законів, а так як позивач отримує підвищення учасника війни згідно із Законом №3551, то відповідно не може претендувати на підвищення до пенсії відповідно до Закону 2195, не приймаються судом, оскільки ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції п.41 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнана неконституційною .
Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, суд зазначає наступне.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.
За змістом ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали свої повноваження без поважних причин.
Крім того, відповідачем не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року №15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) Конституційний Суд України зазначив, що "рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України.
Таким чином, зважаючи на те, що відповідач в своїй діяльності не враховує пріоритетність законів над підзаконними актами та ігнорує рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року, №10 рп/2008 від 22.05.2008 року, тим самим на протязі тривалого часу грубо порушує права позивача на своєчасне отримання підвищення до пенсії в повному розмірі, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача керуватись та виконувати положення ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" щодо нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії у розмірах визначених вищевказаними нормами матеріального права.
На підставі викладеного, ст. ст. 22, 46, ч.2 ст. 152 Конституції України, ст.ст. 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року №2195-ІV, Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року, №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», керуючись ст. ст. 1, 3, 72 ч. 2, 1832 КАС України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Дергачівському районі Харківської області по не виконанню приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Дергачівському районі Харківської області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування”, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2010 року, за виключенням періоду з 01 січня 2008 року по 22 травня 2008 року, та з урахуванням фактично виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги особою, яка її оскаржує, протягом десяти днів з дня отримання її копії, з одночасним її надсиланням особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Є.А. Болибок