Справа № 22ц-9434/2010 Головуючий в суді 1 інстанції Малишенко Т.О.
Доповідач в суді 2 інстанції Даценко Л.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Даценко Л.М.,
суддів Іванової І.В., Савченка С.І.
при секретарі Зінченко Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 23 вересня 2010 року у цивільній справі за позовом ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ "Універсал Банк" про визнання кредитного договору недійсним і застосування правового наслідку про визнання правочину недійсним,
встановила:
У серпні 2010 року позивач Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій посилався на те, що 21.03.2008 року між сторонами укладено кредитний договір.
Відповідно до п. 1.1 договору та додатків № 1 і № 2 до вищезазначеного договору позивач надає відповідачу кредит у сумі 6000 доларів США для поточних потреб та сплати комісійної винагороди за надання кредиту строком на 60 місяців з 21.03.2008 року по 15.03.2013 року, а відповідач зобов’язується погасити кредит, сплатити за його користування проценти в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатками до нього.
Позивач свої зобов’язання за договором виконав, надавши відповідачу кредит у сумі 6000 доларів США, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача.
У порушення умов договору відповідач належним чином не виконав своїх зобов’язань, в результаті чого має прострочену заборгованість за кредитом в сумі 9588,91 грн., по процентах – 20435,90 грн., по сумі дострокового стягнення кредиту – 35368,14 грн.
Відповідно до п. 2.4 договору у випадку прострочення терміну сплати щомісячного платежу встановлюється підвищена процентна ставка у розмірі 72 % річних, що вказано в додатку № 1 до договору, починаючи з першого дня виникнення такого прострочення. На момент звернення із заявою заборгованість за кредитом по підвищених відсотках складає 6698,89 грн.
У зв’язку з невиконанням відповідачем зобов’язань стосовно повернення кредиту позивач відповідно до вимог п. п. 6.6, 6,7, 9.1, 9.3 кредитного договору вправі вимагати стягнення з відповідача непогашений залишок кредиту та нараховані проценти, комісійні, неустойку та інші нарахування, передбачені договором. Розмір загальної суми заборгованості відповідача перед позивачем на момент подання позовної заяви становить 72091,85 грн.
Оскільки у порушення умов кредитного договору, додатків до нього та вимог ст. ст. 509, 525, 526, 549, 554, 610, 623-625 ЦК України відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов’язання за кредитним договором, то позивач звернувся в суд з даним позовом і просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 72091,85 грн., що становить заборгованість за кредитом - 9588,91 грн., по процентах – 20435,90 грн., по сумі дострокового стягнення кредиту – 35368,14 грн., по підвищених відсотках – 6698,89 грн., та судові витрати в сумі 720,91 грн. - судовий збір та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Відповідач подав зустрічний позов, в якому просив визнати недійсним кредитний договір з мотивів недодержання сторонами в момент його укладення вимог ст. 203 ЦК України, оскільки умови кредитного договору та додатків до нього не відповідають Конституції України, Закону України "Про захист прав споживачів" та нормам ЦК України, визначення грошового зобов’язання здійснено не у гривнях, а в іноземній валюті, при його укладенні у позивача відсутня ліцензія на використання іноземної валюти, як засобу платежу у однієї із сторін спірного кредитного договору.
Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 23 вересня 2010 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 65392,96 грн. та судові витрати в сумі 773,92 грн. В решті позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в первісному позові та задовольнити його зустрічний позов, посилаючись на неповне з”ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи частково первісний позов, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що відповідач належним чином не виконує свої зобов’язання за кредитним договором. Відмовляючи у зустрічному позові, суд обґрунтовував свої висновки відсутністю правових підстав для визнання кредитного договору недійсним.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Встановлено, що відповідно до п. 1.1 укладеного 21.03.2008 року між сторонами кредитного договору та додатків № 1 і № 2 до нього позивач надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 6000 доларів США для поточних потреб строком на 60 місяців з 21.03.2008 року до 15.03.2013 року, а відповідач зобов’язався погасити кредит, сплатити за його користування проценти в сумі, строки та на умовах, передбачених договором та додатками до нього.
Судом першої інстанції встановлено, що у порушення умов договору відповідач належним чином не виконує своїх зобов’язань, щомісячно не погашає кредит та проценти за користування кредитом згідно умов договору, в результаті чого має прострочену заборгованість за кредитом в сумі 9588,91 грн., по процентах – 20435,90 грн., по сумі дострокового стягнення кредиту – 35368,14 грн. Розмір загальної суми заборгованості відповідача перед позивачем станом на 14.05.2010 року становить 65392,96 грн.
Відповідно до вимог п. п. 6.6, 6,7, 9.1, 9.3 кредитного договору у зв’язку з невиконанням відповідачем зобов’язань стосовно повернення кредиту позивач вправі вимагати стягнення з відповідача непогашений залишок кредиту та нараховані проценти, комісійні, неустойку та інші нарахування, передбачені договором.
Суд дійшов правильного висновку про відмову у позові в частині стягнення заборгованості за кредитом по підвищених відсотках в сумі 6698,89 грн., оскільки позивач пропустив строки позовної давності для пред’явлення зазначених вимог.
За правилами ст. 610 ЦК України порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Таким чином, оскільки відповідач всупереч вимогам ст. ст. 526-527, 530, 1048-1050, 1054 ЦК України та умовам кредитного договору прострочив виконання грошового зобов’язання за кредитним договором, то відповідно до ст. ст. 625, 1050 ЦК України і умов договору він зобов’язаний сплатити суму кредиту та встановлений договором розмір процентів, а позивач вправі вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів за зазначеним кредитним договором.
З урахуванням наведеного суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення первісного позову.
Також суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним, оскільки його зміст не суперечить нормам Конституції України, Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони кредитного договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі, кредитний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним і що підтверджується матеріалами справи.
Доводи апеляційної скарги про те, що всупереч ст. 99 Конституції України та ст. ст. 192, 524 ЦК України грошове зобов’язання за даним договором виражено в іноземній валюті, а не в грошовій одиниці України – гривні, не заслуговують на увагу, оскільки Основний Закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Крім того, відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який не містить заборони на надання кредиту в іноземній валюті.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
З урахуванням наведеного, надання кредиту в іноземній валюті не є підставою для визнання кредитного договору недійсним.
Статті 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі банківської ліцензії № 92 та письмового дозволу № 92-2 і додатку до нього від 24.09.2009 року Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" має право здійснювати операції з валютними цінностями в тому числі з надання кредитів в іноземній валюті (а. с. 69-84).
З урахуванням наведеного, безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що у позивача відсутня індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд в порушення норм матеріального права, зокрема ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" не взяв до уваги збільшення банком в односторонньому порядку відсоткової ставки за користування кредитом без письмового повідомлення про це відповідача, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Проценти, сплачувані позичальником за користування кредитом є встановленою договором платою за користування грошовими коштами, яка є не тільки способом забезпечення виконання зобов’язань, а також і однією з форм цивільно-правової відповідальності.
Зростання курсу долара США – валюти кредиту, в даному випадку не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки у позичальника існувала можливість отримання кредиту в національній валюті та передбачити в момент укладення договору зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти – гривні та її девальвації.
Згідно п. 12.7 кредитного договору, укладеного 21 березня 2008 року між сторонами, позичальник підтверджує, що розуміє наслідки настання валютних ризиків за кредитом в іноземній валюті, та йому повідомлена інформація щодо методики визначення курсів і комісій, пов’язаних з конвертацією валюти.
Тобто, відповідно до умов пункту 12.7 кредитного договору та вимог ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, позивач під час укладення кредитного договору попередив споживача, що валютні ризики під час виконання зобов’язань за цим договором несе споживач.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надав суду доказів заборгованості за кредитним договором, також не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості за кредитним договором (а. с. 24).
Крім того, відповідач всупереч вимогам ст. ст. 10 та 60 ЦПК України не надав суду доказів належного виконання ним взятих на себе зобов’язань за кредитним договором.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Славутицького міського суду Київської області від 23 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді