Справа № 22ц-9957/2010 Головуючий у 1-й інстанції Бондаренко І.А.
Доповідач в суді 2 інстанції Даценко Л.М.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Даценко Л.М.,
суддів Іванової І.В., Савченка С.І.,
при секретарі Джафаровій Т.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2007 року по справі за позовом ТОВ «Гео-Сервіс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
встановила:
У серпні 2007 року позивач звернувся до суду з названим позовом, в якому посилався на те, що 16 листопада 2006 року між сторонами укладено договір про надання позики, за умовами якого позивач зобов’язався надати відповідачу грошові кошти в сумі 180616 грн., а відповідач зобов’язався повернути гроші 16 травня 2007 року. Позивач виконав свої зобов’язання за даним договором в повному обсязі, що підтверджується видатковим касовим ордером № 78 від 16.11.2006 року, а відповідач у порушення взятих на себе зобов’язань та незважаючи на неодноразові вимоги позивача, до цього часу не повернув зазначеної суми.
Оскільки відповідач вчасно не розрахувався з позивачем у зв’язку з відсутністю у нього грошових коштів, то відповідно до п. 5.4 договору про надання позики він зобов’язаний погасити суму боргу шляхом передачі у власність позивачеві земельних ділянок для ведення підсобного господарства площею 1,4701 га, 1,4689 га, 1,4691 га, які розташовані на території Вороньківської сільської ради і належать відповідачеві на праві приватної власності відповідно до державних актів.
Позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 180616 грн. шляхом звернення стягнення на земельні ділянки площею 1,4701 га, 1,4689 га, 1,4691 га з цільовим призначенням для ведення підсобного господарства, які розташовані на території Вороньківської сільської ради і належать відповідачеві на праві приватної власності відповідно до державних актів. Також просив стягнути судові витрати.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2007 року позов задоволено, звернуто стягнення на зазначені земельні ділянки, припинено право власності ОСОБА_2 на вказані земельні ділянки та визнано право власності на них за ТОВ "Гео-Сервіс". Заборонено відділу містобудування та архітектури Бориспільської районної державної адміністрації, районному відділу земельних ресурсів, Бориспільській районній державній адміністрації, Київському обласному головному управлінню земельних ресурсів, Київському обласному відділу Київської регіональної філії Державного підприємства „Центр земельного кадастру при Держкомземі України” та Бориспільському районному відділу Київської регіональної філії Державного підприємства „Центр земельного кадастру при Держкомземі України”, а у разі реорганізації – їх правонаступникам, відмовляти у дачі висновків та погодженні технічної документації з землеустрою щодо виготовлення, підписання, видачі та реєстрації Державних актів на право власності на земельні ділянки для ведення підсобного господарства.
В апеляційній скарзі Бориспільський міжрайонний прокурор Київської області просить скасувати зазначене рішення і ухвалити нове про відмову в позові, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд вважав за можливе звернути стягнення на земельні ділянки для ведення підсобного господарства, що належать відповідачу, припинити право власності відповідача на них, визначити порядок виконання рішення шляхом визнання за позивачем права власності на ці земельні ділянки, встановити строк виконання рішення, допустивши його до виконання на наступний день з дня проголошення, заборонити компетентним органам відмовляти позивачу у виготовленні на його ім"я державних актів на право власності на земельні ділянки для ведення підсобного господарства. При цьому суд керувався ст. ст. 378, 525, 1049 ЦК України, ст. ст. 125, 139, 140, 143 ЗК України та Законом України № 490-V від 19.12.2006 року.
Проте, такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з”ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом п. 4 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Встановлено, що 16 листопада 2006 року між сторонами укладено договір про надання позики № 16/11, згідно пунктів 1.1, 2.1, 4.1, 5.1, 6.2.1 якого ТОВ "Гео-Сервіс" надає ОСОБА_2 позику у формі грошової суми (суми позики) в розмірі 180616 грн. шляхом видачі коштів з рахунку позикодавця в розпорядження позичальника, який зобов’язується повернути суму позики до 16 травня 2007 року. Згідно видаткового касового ордеру № 78 від 16.11.2006 року відповідач отримав від ТОВ "Гео-Сервіс" 180616 грн. (а. с. 4, 6-7)
Згідно п. 6.3.1 договору про надання позики позикодавець вправі вимагати від позичальника повернення суми позики у строк та в порядку, встановленому даним договором.
Згідно п. 5.4 даного договору, який додатковою угодою № 1 від 20 липня 2007 року викладений в наступній редакції: у разі неможливості повернення позичальником позикодавцю позики в строк, передбачений п. 5.1 договору, позикодавець має право прийняти від позичальника земельні ділянки для ведення підсобного господарства площею 1,4701 га, 1,4689 га, 1,4691 га, які розташовані на території Вороньківської сільської ради і належать відповідачеві на праві приватної власності відповідно до державних актів, і вартість яких у такому випадку буде відповідати сумі позики, зазначеної в п. 2.1 договору.
Таким чином, із встановлених обставин випливають правовідносини сторін, до яких підлягають застосуванню ст. ст. 1046-1047, 1049 ЦК України, які регулюють договір позики, його форму та обов’язок позичальника повернути позику.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Суд, звертаючи стягнення на земельні ділянки, зазначені в позовній заяві, та визнаючи право власності на них за позивачем і припиняючи право власності відповідача на них, не звернув уваги на те, що відповідно до положень ст. ст. 1046, 1049 ЦК України та умов п. 6.3.1 укладеного між сторонами 16.11.2006 року договору позики, позивач вправі вимагати від позичальника повернення суми позики у строк та в порядку, встановленому даним договором. Тобто предметом позову повинні бути саме грошові кошти, а не земельні ділянки.
Крім того, визначений позивачем в своєму позові відповідно до пункту 5.4 договору про надання позики такий спосіб захисту цивільних прав, як стягнення суми заборгованості за договором позики шляхом звернення стягнення на земельні ділянки, не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів не передбачений ч. 2 ст. 16 ЦК України і суперечить вимогам ст. 1049 ЦК України.
Суд, забороняючи компетентним органам Бориспільського району та Київської області відмовляти у дачі висновків та погодженні технічної документації з землеустрою щодо виготовлення, підписання, видачі та реєстрації Державного акту на право власності на земельні ділянки для ведення підсобного господарства, не звернув уваги, що такий вид землекористування, як ведення підсобного господарства, взагалі не передбачений земельним законодавством.
Задовольняючи даний позов, суд також не звернув уваги на те, що в матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи на зазначені в позові земельні ділянки на ім"я відповідача ОСОБА_2 і в порушення ст. ст. 10, 60, 131 ЦПК України сторони не подали докази тим обставинам, що відповідачу належить на праві власності вказані в позові земельні ділянки.
Крім того, припиняючи право власності ОСОБА_2 на земельні ділянки та визнаючи право власності на них за ТОВ "Гео-Сервіс" і забороняючи компетентним органам Бориспільського району та Київської області відмовляти у дачі висновків та погодженні технічної документації з землеустрою щодо виготовлення, підписання, видачі та реєстрації Державного акту на право власності на земельні ділянки на ім"я ТОВ "Гео-Сервіс", суд першої інстанції в порушення ст. 11 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивачем не заявлялися такі позовні вимоги.
Крім вищевказаних порушень норм матеріального і процесуального права, суд першої інстанції не врахував, що за змістом статей 3, 15 ЦПК України суди в порядку цивільного судочинства вирішують спори з приводу порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суди не можуть підміняти собою інші компетентні органи законодавчої чи виконавчої влади. В даному випадку фактично суд вирішив питання про відчуження земельних ділянок, розташованих на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області, на які на час вирішення справи судом в матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи.
Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові з підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-314, 316-317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
вирішила:
Апеляційну скаргу Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області задовольнити.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2007 року скасувати і ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ТОВ «Гео-Сервіс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді