Справа № 2-а-98/11

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12.01.2011року                       Вінницький районний суд Вінницької області

 в складі головуючого :

              судді                           Бондаренко О.І.

              при секретарі:            Штойко О.П.

розглянувши у відкритому  судовому засіданні в м. Вінниці   справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Вінницькому  районі  Вінницької області про визнання протиправною відмови управління пенсійного фонду України у Вінницькому районі Вінницької області про перерахунок пенсії,-

ВСТАНОВИВ :

          ОСОБА_1 звернувся  у суд з позовом  до Управління Пенсійного фонду України в Вінницькому  районі  Вінницької області про визнання протиправною відмови управління пенсійного фонду України у Вінницькому районі Вінницької області про перерахунок пенсії, в якому просить визнати неправомірними дії  щодо перерахунку пенсії з 01.11.2009 року по 12.11.2010 р. та зобов’язати відповідача провести перерахунок пенсії відповідно до вимог ст. 50, 54, 67 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус ы соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі віднесеній до категорії I, по II групі інвалідності.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 12.01.2011 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання причин пропущення строку для звернення до суду поважними та поновлення пропущеного за поважних причин строку для звернення за захистом свого права –відмовлено та залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Вінницькому районі Вінницької області про визнання протиправною відмови управління пенсійного фонду України у Вінницькій області про перерахунок пенсії в частині вимог за період з 01.11.2009 р. по 11.05.2010р. включно.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явився, надав суду заяву, в якій просить розглянути справу в його відсутність, позовні вимоги підтримав в повному  обсязі.

Представник відповідача Кобець О.В. в судове засідання не з’явилась, надала суду заяву, в якій просить розглянути справу в відсутність представника, позовні вимоги не визнала, надавши письмове заперечення.

Суд, дослідивши матеріали справи встановив, що позивач будучи постраждалим від аварії на ЧАЕС, має посвідчення першої категорії, є інвалідом другої групи пов'язаної з ліквідацією аварії на ЧАЕС перебуває на обліку у відповідача та отримує відповідну додаткову пенсію, розмір якої, на думку позивача, яка виплачується йому відповідачем не відповідає законодавству України.

Встановивши дані обставини суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.  

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Згідно частини першої статті 49 даного Закону встановлено, що "пенсії особам, віднесеним до категорії 1,2,3,4 встановлюються у вигляді: державної пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію», згідно з статтею 50 даного Закону встановлено, що особам віднесеним до першої категорії призначається додаткова пенсія».

У відповідності до ст. 50 Закону, особам, віднесеним до першої категорії, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров»ю, і зокрема інвалідам другої групи в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, а в силу дії ст. 53 того ж Закону, виплата додаткової пенсії проводиться повністю незалежно від інших доходів.

Таким чином, вихідним законодавчим критерієм розрахунку державної і додаткової пенсій є мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»у свою чергу встановлюється в розмірі визначеному законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Судом встановлено, що позивач отримує пенсію, яка не відповідає вищезазначеному розміру, що підтверджується запереченнями відповідача, та матеріалами справи при цьому, розрахунок фактично виплачуваних позивачеві пенсій, відповідач призначивши їх проводив з інших розмірів встановлених Постановами КМУ України №530 від 28.05.2008 року, та №564 від 16.07.2008 року, які були і залишаються заниженими у порівнянні із законом, а тому позивач звернувся до відповідача з заявою 08.10.2010 року за перерахунком пенсії, який здійснено не було, тому суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача та визнати дії відповідача неправомірними.

При вирішенні даного спору суд, виходить також і з неконституційності та нечинності відповідних положень Розділу 11 «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік»за якими оспорювані розміри пенсій мали визначатись в інших (менших розмірах, ніж ті, що передбачені ст.. ст. 50, 54 Закону, встановлених рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008, яке має преюдиціальне значення для судів загальною юрисдикції при розгляді позовів, пов’язаних зі спірними правовідносинами, що виникли з дії неконституційних законів, та із загальних законодавчих засад пріоритету законів над підзаконними нормативними актами, за якими оспорювані розмірі пенсій продовжують визначатись в інших менших розмірах і які у зв’язку з цим теж суперечать Закону, дійшов висновку про те що при розрахунку державної і додаткової пенсії, передбачених ст.ст. 50,54 Закону, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що встановлюється щорічними законами про державний бюджет та за яким і повинен визначатись мінімальній розмір пенсії за віком, при цьому дія ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»не перешкоджає застосуванню вищевказаної законодавчої величини, а тобто мінімального розміру пенсії за віком, для розрахунку інших, пов’язаних з нею пенсій, чи доплат оскільки діючим законодавством якогось іншого мінімального розміру пенсії за віком, окрім передбаченого ч. 1 тієї ж норми, не встановлено.

        На невідповідність дій відповідача також вказує стаття 19 Конституції України, згідно якої встановлено, що «органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Також суд не приймає подане заперечення відповідача до уваги, так як воно порушує принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України), право громадян на соціальний захист (ст. 46 Конституції України), при цьому прийняття нових законів або внесені зміни до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст.22 Конституції України).

 Крім цього згідно статті 9 КАС України встановлено, що «у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу», в зв’язку з чим суд, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, ставиться критично до позиції відповідача, що виплата пенсії позивачу здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, а не в межах встановлених відповідним Законом України.  

       При таких обставинах справи, коли позовні вимоги ґрунтуються на законі, відповідач, нараховуючи і виплачуючи позивачеві пенсію у розмірах, які не відповідають законодавчому критерію їх перерахунку, а також відмовивши позивачеві у перерахунку пенсії, діяв неправомірно, а тому порушив відповідні пенсійні права позивача, які підлягають судовому захисту .

       Керуючись ст.ст. 9, 69- 71, 158 -163 КАС України, суд, -                                       

ПОСТАНОВИВ:

Позов задоволити.

Визнати протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України у Вінницькому районі Вінницької області у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 50, 54, 67 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі віднесеній до категорії I, по II групі інвалідності.

        Зобов’язати Управління пенсійного фонду України у Вінницькому районі Вінницької області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»з 12.05.2010 року по 12.11.10 року.     

          Судові витрати віднести на рахунок держави.          

          Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького  адміністративного апеляційного суду через  Вінницький районний суд шляхом подачі в 10 –ти денний строк з дня  винесення  постанови апеляційної скарги.

Суддя: