КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА СІМФЕРОПОЛЬ
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 2 –406/2011
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2011 року м. Сімферополь
Київський районний суд м. Сімферополя АР Крим у складі:
головуючого судді - Гуріної О.В.,
при секретарі – Малевановій Д.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Відділення у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Київського районного відділу Сімферопольського міського управління, про припинення права користування чужим майном, усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом виселення, зняття з реєстрації,
в с т а н о в и в:
08.10.2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа – Відділення у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Київського районного відділу Сімферопольського міського управління, про припинення права користування чужим майном, усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом виселення, зняття з реєстрації.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину від 16.12.2004 року позивачці належить 38/100 часток домоволодіння по АДРЕСА_1. З 1991 року в домоволодінні проживає та зареєстрований її син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час сумісного проживання між ними неодноразово виникали конфлікти на житлово-побутовому грунті, внаслідок яких відповідач її бив, що підтверджується матеріалами перевірок правоохоронних органів, в тому числі постановами про відмову у порушенні кримінальної справи від 13.06.2009 року, 04.07.2009 року, 04.06.2010 року. На її прохання добровільно звільнити житло відповідач відповідає відмовою, але подальше сумісне проживання позивачка вважає неможливим, просить на підставі ст..ст.386, 391, 405, 406 ЦК України, ст.116 ЖК України припинити право ОСОБА_2 на користування жилим приміщенням у належному їй домоволодінні, усунути їй як власнику перешкоди у користуванні домоволодінням шляхом виселення останнього без надання іншого жилого приміщення та зняти його з реєстраційного обліку.
У судовому засіданні позивачка та її представник підтримали заявлені вимоги, просили позов задовольнити.
Відповідач позов не визнав, пояснив, що у домоволодінні АДРЕСА_1 він проживає з народження. Даний жилий будинок спочатку належав його дідові, потім в порядку спадкування перейшов до батька. Після смерті батька, померлого у 2002 році, він з сестрою відмовились від своїх часток у спадщин на користь матері – позивачки ОСОБА_1 Не заперечував проти того, що між ним та матір’ю дійсно виникають конфлікті ситуації на побутовому грунті, які пов’язані з неадекватною поведінкою самої позивачки, але він ніколи її не бив. Вважає, що позивачка умисно провокує конфліктні ситуації з метою виселення його з дружиною з будинку. Крім того, йому відомо, що його матір відвідує якусь секту, здійснює релігійні обряди, і, навіть, для цього надавала одну кімнату стороннім особам. Також відповідач зазначив, що іншого житла не має, він утримує будинок, зробив ремонт внутрішніх приміщень, сплачує за комунальні послуги.
Представник третьої особи до суду не з’явився, завідуючий Відділенням у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Київського районного відділу Сімферопольського міського управління просив розглянути справу за відсутності представника відділення.
Суд, заслухавши пояснення сторін, з’ясувавши фактичні обставини справи та перевіривши їх доказами, наданими сторонами на засадах змагальності, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником 38/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1, які вона успадкувала після смерті чоловіка ОСОБА_4 ( а.с.6). Син позивачки ОСОБА_2 зареєстрований у домоволодінні в 1992 році, коли він прибув зі строкової служби в армії ( а.с.44). Разом з ним проживає його дружина ОСОБА_5 За результатом перевірок звернень ОСОБА_1 за фактами неправомірної поведінки її сина ОСОБА_2 винесені постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 13.06.2009 року, 04.07.2009 року, 04.06.2010 року ( а.с.10, 11), з останнім проведені профілактичні бесіди та були винесені офіційні попередження ( 9, 12).
Відповідно до ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядженняя своїм майном.
Статті 401, 402 ЦК України передбачають, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
У відповідності зі ст.405 ЦК України члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
По даній справі позивачка просить захистити її права власника домоволодіння шляхом виселення відповідача із спірного житла без надання іншого жилого приміщення.
Таким чином, предметом спору між сторонами є об’єкт власності – жиле приміщення, і режим проживання в ньому регулюються нормами ЖК України.
Згідно зі ст.156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (вкартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку квартири) належать особи, зазначені в частині другій ст.64 цього кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (вкартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Відповідно до ст.157 ЖК України членів сім’ї власника жилого будинку (вкартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статі 116 цього кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Згідно зі ст.116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Пленум Верховного Суду України в пункті 17 постанови №2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснив, що при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливми для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративним комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадським організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово зверталась до Київського РВ СМУ ГУ МВС України в АР Крим з приводу спричинення їй сином ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, що підтверджується відмовними матеріалами. В ході проведених перевірок було встановлено, що між ОСОБА_1 і її сином ОСОБА_2 склалися напружені відносини, у зв’язку з чим на житлово-побутовому грунті періодично виникають конфліктні ситуації. Матеріали перевірок містять акти судово-медичного обстеження №1313 від 09.06.2009 року та №1177 від 28.05.2010 року, якими зафіксовані виявлені у ОСОБА_1 легкі тілесні ушкодження. За зверненням ОСОБА_1 до правоохоронних органів 26.06.2009 року судово-медичний експерт на момент огляду у ОСОБА_1 будь-яких тілесних ушкоджень не виявив.
Між тим, оцінивши всі наявні по справі докази у сукупності, суд приходить до висновку про недоведеність доводів позивачки про спричинення їй відповідачем тілесних ушкоджень, оскільки будь-які об’єктивні дані у підтвердження цього факту відсутні.
Зокрема, у своїх письмових об’ясненнях, які були витребувані під час перевірок дільничним інспектором міліції, ОСОБА_2 поясняв, що він не причиняв матері тілесних ушкоджень.
Згідно з характеристикою дільничного інспектора міліції Київського РВ СМУ ГУ МВС України в АР Крим за місцем проживання ОСОБА_2 зарекомендував себе з позитивного боку, спиртними напоями не зловживає, громадський порядок та правила співжиття не порушує, з сусідами підтримує дружеські відносини ( а.с.25).
У судовому засіданні свідок з боку позивачки ОСОБА_6, яка є її дочкою і рідною сестрою відповідача, пояснила, що дійсно між її матір’ю та братом існують напружені стосунки, хоча фактично вони люблять один одного. Виникнення конфліктів, на її думку, пов’язано з дружиною брата, оскільки матір заперечує проти їх спільного проживання. Підтвердила, що мати дійсно скаржилась на те, що брат, нібито, бив її, але сама вона ніколи цього не бачила.
Дружина відповідача ОСОБА_5 та його син від першого шлюбу ОСОБА_7, які були допитані судом в якості свідків, також не підтвердили той факт, що відповідач будь-коли бив свою матір, хоча не заперечували, що конфлікти дійсно мають місце, але з вини самої ОСОБА_1, яка в силу свого віку чи стану здоров’я іноді веде себе неадекватно, і зауваження в побуті до неї з боку відповідача є обгрунтованими. Також пояснили, що у домоволодінні є три жилі кімнати, ОСОБА_1 має окрему кімнату, будь-яких перешкод у користуванні житлом їй ніхто не чинить.
Суд критично ставиться до показів свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які є подругами ОСОБА_1, оскільки вони пояснили, що лише зі слів позивачки їм відомо, що син її бив. Також суд не приймає до уваги пояснення свідка ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_2 придбав у неї аварійне жиле приміщення в одному дворі будинку АДРЕСА_1, яке в подальшому зруйнував з метою будівництва нового будинку, але до цього часу нічого не зробив, так як ці покази не мають правового значення для вирішення спору про виселення з підстав, передбачених ст.116 ЖК України.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що ОСОБА_2, вселившись у спірний жилий будинок як член сім’ї власника, має право користування цим житлом. Підстав для припинення його права користування житлом у домоволодінні АДРЕСА_1, передбачених ЦК України ( ст.405 ЦК), або підстав для виселення без надання іншого жилого приміщення ( ст.116 ЖК України) судом не встановлено.
Статтею 3 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Частиною 1 статті 7 цього ж Закону передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або право користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Отже, реєстрація відповідача в належному позивачці домоволодінні є офіційним документальним підтвердженням місця його проживання. Підставою для зняття відповідача з реєстрації може бути лише втрата ним права користування спірним жилим приміщенням.
За таких обставин, вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зняття останнього з реєстраційного обліку у спірному жилому приміщенні також не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.317, 321, 391, ст.ст.156, 157, 116 ЖК України, ст.ст.10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Відділення у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Київського районного відділу Сімферопольського міського управління, про припинення права користування чужим майном, усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом виселення, зняття з реєстрації – відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя: