ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
"13" листопада 2007 р. | Справа № 11/181-3251 |
10:00
м. Тернопіль
Господарський суд Тернопільської області
у складі
при секретарі судового засідання
Розглянув справу
за позовом: Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України вул. Грушевського,8, м. Тернопіль.
до відповідача: Державного підприємства „Ковалівський горілчаний завод”, с. Ковалівка Монастириського району Тернопільської області.
За участю представників сторін
Позивача: Гафтко Н.Л. –головний спеціаліст.
Відповідача: Єлова Н.Ф. –директор.
Суть справи: Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів України, вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль звернулося до господарського суду з позовом до Державного підприємства «Ковалівський горілчаний завод», с. Ковалівка, Монастириського району, Тернопільської області про стягнення адміністративно-господарських санкцій на суму 6901 грн. 59 коп.
Відповідач у відзиві на позовну заяву № 209 від 07.08.2007р. та його повноважний представник в судовому засіданні проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що у 2006 році на підприємстві було створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, про що проінформовано Монастириський районний центр зайнятості, однак жодного інваліда для працевлаштування не направлялось, тому просить суд в задоволенні позову відмовити.
В розпочатому судовому засіданні представникам сторін роз’яснено належні їм права та обов’язки, передбачені статтями 49,51,59, 130 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши представлені докази в їх сукупності, господарський суд встановив наступне:
У відповідності до ч. 1 статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пункт 4 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що до компетенції адміністративних судів відносяться спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
У відповідності до статті 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів ( далі - Фонд), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434, Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.
Згідно пункту 9 цього ж Положення для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.
Тернопільське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, відповідно до зазначеного Положення, є юридичною особою і на нього покладено контроль за додержанням підприємствами встановлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та здійснення контролю за своєчасним і повним надходженням до бюджету Фонду коштів від підприємств, які не забезпечують установлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Закон України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами, а також, встановлює порядок визначення нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів.
Згідно статті 19 даного Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Стаття 20 Закону передбачає, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік, який було подано відповідачем до Тернопільського Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність працівників на ДП „Ковалівський горілчаний завод”, с. Ковалівка Монастириського району Тернопільської області у звітному періоді склала 45 чоловік, відповідно норматив працюючих інвалідів становить 2 особи.
На підставі поданого звіту Фонд визначив, що в 2006 році на ДП „Ковалівський горілчаний завод” повинно бути працевлаштований двох інвалідів, однак норматив відповідачем виконано не в повному обсязі і працевлаштовано лише одного інваліда, а тому за одне нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів позивачем нараховано адміністративно-господарські санкції в сумі 6 773,33 грн. та за порушення строків їх сплати нараховано пеню в розмірі 128,26 грн., які просить стягнути з відповідача, посилаючись при цьому на ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
У відповідності до вимог статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 8 Закону України “Про зайнятість населення” встановлено, що громадяни України мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємств, установ, організацій і до іншого роботодавця або до державної служби зайнятості. Пунктами 5,10,11,12,13,14 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, однак, працевлаштування останніх здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням їх побажань, стану здоров’я, здібностей і професійних навичок інваліда, висновків МСЕК.
Згідно Положення про робоче місце інваліда і Порядок працевлаштування інвалідів, робоче місце інваліда визначено як окреме місце або ділянка виробничої площі на підприємстві в установі, організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робочим місцем інваліда може бути і звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда воно може бути використане для працевлаштування інваліда. Даним Положенням передбачено, що центри зайнятості та відділення Фонду ведуть облік робочих місць для інвалідів, створюваних понад норматив ( п. 6), для чого підприємствам виділяється цільова позика (п. 7). Крім того, згідно даного Положення на місцеві органи соціального захисту населення в тому числі і Фонд покладено обов’язок виявляти інвалідів, які бажають працювати, щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки інвалідів, які бажають працювати із зазначенням професій та спеціальностей, подають заявки на професійне навчання інвалідів (п. 11), а державна служба зайнятості сприяє працевлаштуванню інвалідів та направляє інвалідів на професійне навчання за рахунок коштів Фонду.
Відповідно до п.п.5,10,11,12,13,14 Положення „Про робоче місце і порядок працевлаштування інвалідів”, передбачено, що підприємства лише інформують центри зайнятості населення, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Отже, нормами чинного законодавства, яке регулює соціальний захист інвалідів в Україні на підприємства покладено обов’язок по створенню кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок їх працевлаштування. Працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів тощо.
Відповідно до п.5,10-14 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. за №314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю МСЕК., органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда, при цьому підприємства зобов’язані інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць.
При дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем в 2006 році було створено лише одне робоче місце місця для працевлаштування інвалідів при нормативі для даного підприємства 2 робочих місця. Докази інформування центру зайнятості, а саме листи № 11 від 18.01.2006р., № 26 від 10.02.2006р., № 111 від 29.05.2006р., які надав відповідач, суд оцінює критично, оскільки Монастириський районний центр зайнятості своїми листами №05/666 від 17.10.2007 р. та № 05/544 від 16.08.2007р. повідомив господарський суд, що ДП „Ковалівський горілчаний завод” у 2006 році не зверталось з проханням про направлення на роботу осіб з обмеженими фізичними можливостями.
Відповідач в обгрунтування своїх заперечень за пред’явленим позовом надав суду копію журналу вихідної кореспонденції за 2006 р., посилаючись на той факт, що відповідачем направлялись листи до районного центру зайнятості з проханням направляти інвалідів на підприємство для працевлаштування, однак оцінивши поданий документ відповідачем, господарський суд встановив, що 10.02.2006р. ДП „Ковалівський горілчаний завод” направляв лист за № 26 з відміткою –потреба спеціалістів на заводі; за № 110 без зазначення дати –звіт про наявність робочих місць; 28.07.2006р. за № 176а лист в центр зайнятості без відмітки в журналі вихідної кореспонденції про що саме цей лист та 07.08.2006р. –довідку про прийняття на роботу. Господарський суд критично оцінює даний доказ, оскільки з журналу вихідної кореспонденції не вбачається, що відповідач направляв до Монастириського районного центру зайнятості листи саме про направлення інвалідів для працевлаштування на підприємство, що і підтвердив районний центр зайнятості.
Крім того, Монастириський районний центр зайнятості надіслав на адресу господарського суду (супровідний лист №05/694 від 01.11.2007 року) належним чином завірені копії 11 звітів форми 3-ПН, які ДП „Ковалівський горілчаний завод” протягом 2006 року подавало в Монастириський районний центр зайнятості. В даних звітах відсутня інформація про наявність вакантних посад на ДП „Ковалівський горілчаний завод” для працевлаштування інвалідів.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Оцінка доказів на предмет встановлення їх належності та допустимості здійснюється господарським судом, що передбачено положеннями статей 70, 138 КАС України.
Таким чином, дослідивши усі обставини справи у їх сукупності, господарський суд вважає позовні вимоги Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до статті п.4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 1,17,49,51,59,70,130,138 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 8,18,19,20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, господарський суд
П О С Т А Н О В И В:
1.Адміністративний позов задовольнити.
2. Стягнути з Державного підприємства «Ковалівський горілчаний завод», с. Ковалівка, Монастириського району, Тернопільської області, ідентифікаційний код 32147811 на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 14032334 –6773 грн. 33 коп. адміністративно-господарських санкцій та 128 грн. 26 коп. –пені.
Виконавчий лист видати за заявою Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України, вул. Грушевського,8, м. Тернопіль.
3. Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення, а протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження подати апеляційну скаргу.
Суддя