ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

17 грудня 2021 року                            м. Житомир                                 справа № 240/41984/21  

                                                                                                                       категорія  105000000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом    до  Відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький)     про визнання протиправною та скасування постанови,

установив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулось Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі – позивач, ГУ ПФУ в Житомирській області) з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (далі – відповідач, Відділ примусового виконання рішень) про визнання протиправною та скасування постанови від 06 грудня 2021 року у ВП №65317277 про накладення штрафу у розмірі 5100, 00 грн.

Одночасно з позовом ГУ ПФУ в Житомирській області подало заяву про забезпечення позову, в якій просив зупинити дію оскаржуваної постанови та заборонити вчинення дій щодо її примусового виконання.

В обґрунтуванні заяви позивач зазначає про очевидну протиправність спірної постанови, а також те, що її оскарження не звільняє від обов`язку її виконання. Акцентує увагу на тому, що невиконання оскаржуваної постанови може зумовити накладення відповідачем штрафу у подвійному розмірі.

Згідно із частиною 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, ураховуючи достатність наявних у матеріалах провадження доказів, суд приходить до висновку про можливість розгляду заяви про забезпечення позову без участі сторін.

Частиною 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства  України, передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цієї статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з положеннями частини 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Згідно роз`яснень постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9 при розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 квітня 2019 року у справі №826/16334/18, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 10 жовтня 2019 року у справі №260/1499/18, від 17 червня 2020 року №380/930/20.

При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Відповідно до частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Насамперед, суд звертає увагу, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування постанови про накладення штрафу за невиконання рішення суду. Рішення суду за таким позовом не потребує виконання. Його значення полягає у констатації факту правомірності оскаржуваної постанови і позбавлення її правових наслідків шляхом скасування. Тому у справі за таким позовом не може бути ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду. Отже і заходів забезпечення позову воно не потребує.

Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, то суд звертає увагу, що небезпеку порушення свої прав позивач убачав у ймовірному прийнятті відповідачем постанови про накладення на позивача штрафу у подвійному розмірі.

Такі доводи суд уважає недоречними, оскільки вони виходять за межі предмету судового розгляду у справі. Вони були б доречні у справі за позовом про визнання протиправним постанови відповідача про накладення штрафу у подвійному розмірі. Натомість предметом судового розгляду у справі є правомірність рішення відповідача про накладення стягнення за невиконання рішення суду, а не законність ймовірних наслідків такого невиконання, встановленого вдруге. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

У заяві про забезпечення позову не йдеться про ефективний захист порушених прав, за захистом яких позивач звернувся до суду. З огляду на це відсутні підстави забезпечення позову, передбачені у пунктом 1 частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо очевидності ознак протиправності постанови та порушення прав позивача, то пропри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх якість: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.

Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.

Твердження про очевидність порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках, яким спірний випадок не є.

Вказана правова позиція узгоджується з висновками Касаційного адміністративного суду, викладеними у постанові від 06 лютого 2019 року по справі №826/13306/18.

За результатами аналізу наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України, а також доводів заяви про забезпечення позову, суд приходить до висновку, що заходи забезпечення, які просить вжити позивач, не відповідають меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Ураховуючи наведене, заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а тому підстави для її задоволення відсутні.

Керуючись статтями 150, 151, 156, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Відмовити  Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області  у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дати її постановлення.

Суддя                                                                                                                Т.О. Окис