КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 27.11.2007                                                                                           № 21/371

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Смірнової  Л.Г.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -Яценко О.С. (довіреність №116 від 20.06.2007 р.);

 від відповідача - Сторожук А.В.(довіреність №225-КР-1261 від 15.10.2007 р.)    

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київська міська Рада

 на рішення Господарського суду м.Києва від 27.07.2007

 у справі № 21/371  

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-побутовий комплекс"Зоряний"

 до                                                   Київської міської Ради

 про                                                  визнання права постійного землекористування

ВСТАНОВИВ:

 Товариство з обмеженою відповідальністю “Виробничо-побутовий комплекс“Зоряний” звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання за ним права постійного землекористування земельною ділянкою по вул.М.Юнкерова, 50 в м.Києві, загальною площею 2,74 га.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2007 р. у справі № 21/371 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач обґрунтовує свою апеляційну скаргу тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, та обставини справи не відповідають висновкам, викладеним в рішенні суду, що в свою чергу призвело до порушення норм матеріального права.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити рішення Господарського суду міста Києва без змін, а скаргу – без задоволення.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні представник відповідача повністю підтримав апеляційну скаргу.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.

04.10.1993р. між Київським відділенням Акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» та Виробничо-побутовим кооперативом «Зоряний» (правонаступником якого є Позивач) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна відділення санаторію ім. 1-го Травня. При цьому, пунктом 1 даного договору визначено, що продаються основні нерухомі фонди, будівлі та споруди, інженерні мережі відділення санаторію ім. 1-го Травня, що знаходяться на земельній ділянці, площею 2,7 га у м. Києві, Пуща-Водиця, вул. 9 лінія (на даний час - вул. Миколи Юнкерова, 50).

19.11.1993 р. Київським відділенням Акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» та Виробничо-побутовим кооперативом «Зоряний» було складено акт приймання-передачі основних нерухомих фондів відділення санаторія ім. 1-ого Травня.

Частиною 1 статті 128 Цивільного кодексу України (в редакції 1963 року), який був чинним на момент укладення договору від 04.10.1993 р., встановлено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі.

Таким чином, Виробничо-побутовий кооператив «Зоряний» набув права власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці по вул. М.Юнкерова, 50 в м. Києві.

Відповідно до частини 1 статті З0 Земельного кодексу України (в редакції 1992 р.) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить і право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення. Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, Земельний кодекс України (в редакції 1992 р.) чітко передбачав, що юридична особа, яка отримала об'єкт нерухомого майна у власність, вважалася такою, що до неї перейшло і право користування земельною ділянкою під зазначеним об'єктом нерухомого майна

Виходячи із вищевикладеного, місцевий господарський суд вірно прийшов до висновку про набуття Виробничо-побутовим кооперативом «Зоряний» права постійного користування земельною ділянкою, розташованою по вул. М.Юнкерова 50 в м. Києві.

Даний висновок також підтверджується Висновком Науково-правової експертизи при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України № 126/56-е від 29.03.2007 р., яким вказується на те, що право постійного користування земельною ділянкою за статтею З0 Земельного кодексу України (в редакції 1992 р.) слідувало за правом власності на нерухоме майно, на якій це майно розташоване. Ради народних депутатів лише посвідчували право користування земельною ділянкою відповідно до статті 23 Земельного кодексу України (в редакції 1992 р.).

Частиною 4 статті З0 Земельного кодексу України (в редакції 1992 р.), встановлено, що право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу. А частина 1 статті 23 Земельного кодексу України (в редакції 1992 р.) передбачала, що право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом, який видається та реєструється відповідною Радою народних депутатів.

Відповідно до статті 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності та громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації. Використання терміна "набувають", що означає "ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь", після набрання чинності статтею 92 Кодексу свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення.

Стаття 92 Земельного кодексу, яка передбачає набуття права постійного користування земельною ділянкою не стосується тих випадків, коли право постійного користування вже набуте, але належним чином не оформлене, зазначені положення припускають поширення цього поняття лише на випадки первинного отримання земельної ділянки із земель державної та комунальної власності.

Таке положення статті 92 Земельного кодексу підтверджується статтею 22 Конституції України, яка передбачає, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя).

Пунктом 6 Розділу Х “Перехідних положень” Земельного кодексу України було встановлено обов’язок для всіх юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Однак, 22.09.2005 року Конституційним Судом України положення пункту 6 Розділу Х Земельного кодексу України визнано таким, що не відповідає Конституції України.

У 2006 році Виробничо-побутовий кооператив «Зоряний» реорганізований у Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-побутовий комплекс «Зоряний», що підтверджується підпунктом 1.1. Розділу І «Загальні положення» Статуту Позивача, зареєстрованого 10.07.2006 року Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області. Підпунктом 1.1. Розділу І «Загальні положення» Статуту Позивача підтверджується, що останній є повним правонаступником Виробничо-побутового кооперативу «Зоряний», а у підпункті 1.3 Розділу І «Загальні положення» Статуту Позивача вказано, що останньому належить все майно, усі права та обов’язки Виробничо-побутового кооперативу «Зоряний».

Згідно частини 5 статті 59 Господарського кодексу України, у разі перетворення одного суб’єкта господарювання в інший до новоутвореного суб’єкта господарювання переходять усі майнові права та обов’язки попереднього суб’єкта господарювання. Частиною 2 статті 108 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов’язки попередньої юридичної особи.   

Враховуючи вищенаведене, позивач набув права постійного користування земельною ділянкою в 1993 році до 1 січня 2002 року (дати набрання чинності Земельним кодексом від 25.10.2001 року), отже не отримав обов’язку переоформлення права постійного користування земельною ділянкою.

08.09.2006 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням про видачу державного акту на право постійного користування вищевказаною земельною ділянкою.

17.10.2006 року відповідачем надана відповідь про відмову у видачі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, мотивуючи відмову статтями 92 та 123 Земельного кодексу України.

Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, відмова відповідача у видачі позивачу державного акту на право постійного користування земельною ділянкою є необґрунтованою та такою, що не відповідає чинному законодавству, оскільки до цих правовідносин мають застосовуватись статті 23, 30 Земельного кодексу України (в редакції 1992 року), так як позивач набув права постійного користування земельною ділянкою в 1993 році.

В матеріалах справи є лист Головного управління земельних ресурсів від 27.11.2007 р. №07-05/39582, який підтверджує той факт, що спірна земельна ділянка на вул.Юнкерова, 50 зареєстрована за Виробничо-побутовим кооперативом “Зоряний”. Який, як встановлено судом, є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-побутовий комплекс “Зоряний”.           

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач в порушення зазначеної норми належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.

Тому колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2007 року у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв’язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення, а рішення  господарського суду м. Києва від 27.07.2007 року у справі № 21/371  - без змін.

Матеріали справи №  21/371 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.     

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 04.12.07 (відправлено)