Справа № 2-59/11

Рішення

іменем України

04 січня 2011 року         Комсомольський  районний суд м. Херсона в складі:

                                        головуючого     Стамбули Н.В.

                                        при секретарі    Тавожнянській А.Ю.

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті  Херсоні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого Акціонерного Товариства Комерційний Банк «Надра», третя особа – Національний банк України в особі управління Національного банку України в Херсонській області  про визнання кредитного договору недійсним,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом, посилаючись на те, що 16.09.2008р. між Відповідачем  Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра»та Позивачем ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 804/6/09/2008/840к/3143.

Згідно з умовами п.1.1, п. 1.2. вказаного кредитного договору, відповідач зобов'язався надати позивачу грошові кошти у сумі 173026,30 доларів США  з метою проведення розрахунків по договору купівлі-продажу від 16.09.2008 р., що укладений між позичальником та ОСОБА_4. Одночасно, відповідно до п. 1.3.1. укладеного договору, позивач прийняв на себе обов'язок щодо перерахування банку процентів за користування кредитом у розмірі 14,59 відсотків річних щомісячно в доларах США.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до змісту ст.7 Господарського кодексу України, ст.4 Цивільного кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Згідно із ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

За приписами ст.35 Закону України „Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Одночасно, як зазначено вище, сторонам у договорі надано право при визначенні розміру грошових зобов'язань в гривні вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Проте, навіть у такому разі грошове зобов'язання виражається в договорі в національній валюті України - гривні, що повністю відповідає імперативним приписам ч.1 ст.524 Цивільного кодексу України.

Вказаними актами діючого законодавства встановлений вичерпний перелік випадків, коли зобов'язання між сторонами може бути виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню в валюті, відмінній від гривні України. Такими випадками є визначення ціни в іноземній валюті у зовнішньоекономічному договорі (контракті) та, як наслідок, його виконання в іноземній валюті, а також наявність у конкретного суб'єкта господарських відносин виключного права на проведення розрахунків в іноземній валюті у разі дотримання вимог, прямо передбачених законодавством.

На момент укладання Кредитного договору сторонами було досягнуто домовленості щодо надання відповідачем позивачу кредиту в іноземній валюті в розмірі 173026,30 доларів США.

Наявність у спірному Кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов'язань між позивачем та відповідачем в доларах США та використання позивачем долару США як засобу платежу за Кредитним договором суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.35 Закону України „Про Національний банк України".

Просить визнати недійсним кредитний договір №  804/6/09/2008/840к/3143   від   16.09.2008р., укладений між ним та Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра», а також стягнути судові витрати.

В судове засідання представник позивача не з’явився, надавши суду заяву про слухання справи у його відсутність. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить позов задовольнити за обставинами, викладеними в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на їх необґрунтованість.

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, надавши суду заперечення проти позову.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, судом встановлено, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.  

Судом встановлено, що видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів і нерезидентів), які отримали ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства, належить до функцій Національного банку України, як уповноваженої державної установи при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль та головного органу валютного контролю відповідно до статті 44 Закону України "Про Національний банк України", статей 5,12 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет).

Позивач у позовній заяві просить визнати кредитний договір №804/6/09/2008/840к/3143 від 16.09.2008 року недійсним. Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5 та 6 ст.203 ЦК України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 99 Конституції України встановлює, що грошовою одиницею України є гривня. Разом з тим, вказана стаття Конституції визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно зі статтею 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом.

Таким чином, відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак в той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" .

Відповідно до статті 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти( кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень статей 47, 49 Закону України «Про Банки і банківську діяльність»банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Таким чином, законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань.

Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Що стосується валютного законодавства, то відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(стаття 1) надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій.

Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Відповідно до статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія НБУ, наданий у частині 4 цієї статті.

Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Пункт «в»частини 4 статті 5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Виходячи з наведеного, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на сьогодні законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина з огляду на відсилочний характер норми Декрету не дозволяє поширити   режим   індивідуального   ліцензування   на   валютні   операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Що стосується необхідності отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України згідно з вимогами пункту «г»частини 4 статті 5 Декрету, то слід зазначити, що відповідно до цієї статті порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

Згідно зі статтею 11 Декрету Національний банк України видає в межах, передбачених цим Декретом обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України.

Крім цього, відповідно до статті 44 Закону України «Про Національний банк України»НБУ діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

На виконання вказаних повноважень Національним банком України прийнято "Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 №483 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 за №1429/10028.

Відповідно до пункту 1.4 Положення використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товарів що придбаваються.

Разом з тим, у пункті 1.5 Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України жодною з сторін договору.

Також із Висновку науково-правової експертизи Інституту держави і права імені В.М.Корецького Національної академії наук України щодо правових підстав надання кредитів в іноземній валюті від 09.11.2006, згідно з яким відповідно до норм статей 192, 533, 1054 Цивільного кодексу України, статті 198 Господарського кодексу України, статей 32, 44 Закону України "Про Національний банк України", статей 2,47,49 Закону України "Про банки і банківську діяльність, статей 1.4.34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", статей 1.3.5 Декрету кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" вбачається, що банки та інші фінансові установи , які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

На підставі викладеного,  суд  вважає необхідним відмовити у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,60,169,212,213,215 ЦПК України, ст.ст. 6,627,192,1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 47,49  Закону України «Про Банки і банківську діяльність», Законом України «Про Національний банк України», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» суд –

В и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відкритого Акціонерного Товариства Комерційний Банк «Надра», третя особа –Національний банк України в особі управління Національного банку України в Херсонській області  про визнання кредитного договору недійсним відмовити за необґрунтованістю.

На рішення протягом 10 днів може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Херсонської області через Комсомольський районний суд м. Херсона.

Суддя:                                                                                                 Н.В.Стамбула