РІШЕННЯ

      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                                                                                                                   

                                                                                                                            Справа № 2-78/11

             18 січня 2011 року Ясинуватський міськрайонний суд Донецької області у

складі:            головуючого - судді                        Циктіча В.М.,

                      при секретарях                                Осадчій А.О.,  Деревенець О.Ю.

   за участю  позивачки                                         ОСОБА_1,

 її представниці                                                      ОСОБА_2,

 відповідачки                                                          ОСОБА_3

 її представниці                                                      ОСОБА_4

 представника третьої особи                                ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ясинувата цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_3  про визнання   договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки недійсними та зустрічний позов  ОСОБА_3   до ОСОБА_1, ОСОБА_7, треті особи ОСОБА_6, відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб   Ясинуватського  МВ ГУМВС України в Донецькій області,   про усунення перешкод у користуванні майном  та  зняття з реєстрації, -

в с т а н о в и в:

Позивачка  звернулася до суду з вказаним  позовом,  посилаючись на те, що за статтею 156 Житлового кодексу  УРСР   члени  сім'ї  власника   жилого   будинку,   які проживають разом з ним у будинку  (квартирі),  що  йому  належить, користуються  жилим  приміщенням  нарівні  з   власником   будинку. Припинення сімейних  відносин  з власником будинку не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.  Разом з тим, її  колишній чоловік  - відповідач по справі ОСОБА_6, якому на праві власності   належав  жилий будинок  за адресою – Донецька область, Ясинуватський район, АДРЕСА_1, і в якому  проживає  позивачка із  сином ОСОБА_7, уклав 23.07.2010 р.  договори купівлі-продажу    зазначеного будинку  та земельної ділянки з  відповідачкою ОСОБА_3 позивачка вважає, що  дані договори є фіктивними, оскільки вчинені без наміру  створення  правових наслідків та спрямовані на виселення її  зі спірного будинку. Просила суд визнати зазначені договори недійсними.

Відповідачка ОСОБА_3 звернулась до суду  з  зустрічним позовом, зазначаючи, що на підставі  договорів  купівлі-продажу  від 23.07.2010 р.  стала  власником спірного  жилого будинку  та земельної ділянки. У той же час вона  позбавлена   можливості   у повному обсязі  скористатися своїми правами  власника зазначеного майна, оскільки  в  будинку зареєстровані  та  проживають     позивачка  ОСОБА_1 та її  син ОСОБА_7 Просила  суд  зобов’язати зазначених осіб  не перешкоджати  користуватися  спірним  майном,  відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб   Ясинуватського  МВ ГУМВС України в Донецькій області -  зняти їх з реєстрації за вказаною адресою.

У судовому засіданні позивачка та її представниця наполягали  на задоволенні своїх позовних вимог,  заперечуючи  наявність підстав  для   задоволення  зустрічного позову. Пояснивши, що  в теперішній час  позивачка та її син не проживають  у  спірному будинку, оскільки  у останньому  відсутні  належні побутові  умови.  Відповідач  ОСОБА_6 привів  будинок у непридатний для проживання стан, мотивуючи свої дії  необхідністю  проведення   ремонтних робіт.  У той же час, відповідачка ОСОБА_3  фактично  не  опікується   придбаним  майном,   на думку  позивачки, не мала  достатніх коштів для   здійснення   купівлі будинку  та земельної ділянки, крім того, остання є  дочкою  цивільної  дружини відповідача ОСОБА_6

Відповідачі  первісний позов  не визнали,  просили суд  задовольнити  зустрічний позов. У своїх  поясненнях  відповідачка ОСОБА_3  зазначила, що  будинок  нею придбаний  для  задоволення  власних потреб, оскільки  вона в майбутньому   хотіла б жити  окремо. Спірний будинок  влаштовує  її  як  за своїм місцем розташування недалеко від  будинків її  матері та бабусі, так і за  іншими критеріями, як то технічний стан та  ціна. Після укладання  спірного договору вона була позбавлена  можливості  користатися  будинком з причини того, що  в ньому  проживала  позивачка  та її син.

Суд, заслухавши  сторони, їх представників, допитавши  свідків  та  дослідивши  надані сторонами письмові докази  дійшов  висновку  про відсутність підстав  для  задоволення  первісного позову, з огляду на таке.

Відповідно до ст.60  ЦПК України кожна  сторона  зобов'язана  довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх  вимог  і  заперечень.

Вимоги  первісного позову   обґрунтовуються  тим, що,

на думку позивачки,  сторони спірного договору  купівлі-продажу  не мали наміру   створення  правових наслідків, які  обумовлювалися  цим правочином. Зазначене припущення   позивачкою  робиться з огляду на те, що   відповідачка  ОСОБА_3 в силу її   20-річного віку  не може мати у власності  грошових коштів  у сумі  59 100 грн., також позивачка вважає  завищеною ціну  будинку.

Разом з тим, вказане   припущення спростовується  показаннями  допитаного судом свідка ОСОБА_8, який  зазначив, що  надав    відповідачці   23 тис.грн. для придбання будинку.

Решту  коштів відповідачка, з її слів, отримала від своєї бабусі.

Суд залишає поза увагою  посилання позивачки на недоцільність, з її точки зору,  придбання відповідачкою  саме спірного будинку, оскільки  відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними  в укладанні договору та  визначенні його умов.

Згідно з  вимогами ст.234 ЦК України  фіктивним є  правочин, який вчинено  без наміру створення  правових наслідків, які  обумовлювалися   цим правочином.

Відповідно  до  п.24 Постанови  Пленуму Верховного Суду України  від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику  розгляду   цивільних справ  про визнання  правочинів недійсними»  для визнання правочину  фіктивним  необхідно  встановити  наявність умислу  всіх сторін правочину.

Разом з тим, суд доходить висновку, що позивачкою   не доведено її припущення  щодо умислу   відповідачів  ОСОБА_3 та   ОСОБА_6  на укладання договору, який би  не   переслідував настання   правових наслідків  договору купівлі-продажу.

Спірні договори  нотаріально посвідчені, під час їх укладання  продавцем зазначено, що  грошові кошти  ним отримано  повністю (а.с.7-10), право власності  на спірний будинок  зареєстровано    у Реєстрі  прав власності   на нерухоме майно (а.с.23), пояснення  відповідачки ОСОБА_3  щодо неможливості  користуватися  придбаним будинком внаслідок  перебування  в  ньому позивачки та її сина, підтверджуються  самою позивачкою та  допитаними  свідками.

Згідно з положеннями ст.41 Конституції України право власності є непорушним.

Відповідно ст.316 ЦК України  право власності особа здійснює за своєю волею  незалежно від волі  інших осіб.

В силу ст.317 ЦК України складовою частиною права власності є   право  розпорядження власником своїм майном. Згідно зі ст.319 ЦК України власник розпоряджається своїм майном  на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна  будь-які дії, які не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

Вчинені   власником будинку – відповідачем  ОСОБА_6   правочини щодо розпорядження  спірним будинком та земельної ділянкою  не суперечать    закону та  моральним засадам  суспільства.

За таких обставин   суд дійшов висновку про відсутність  підстав для визнання недійсними оспорюваних позивачкою правочинів  та вважає, що у   задоволенні первісного позову необхідно відмовити.

Стаття 391 ЦК України надає  власнику майна право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Судом установлено, що на підставі договору купівлі-продажу від  23.07.2010 р. ОСОБА_3 – відповідачка  по первісному позову  є власником житлового будинку за адресою: Донецька область, Ясинуватський район, АДРЕСА_1, її право власності зареєстроване в установленому законом порядку (а.с.20-22); як вбачається із довідки  виконкому  Спартаківської сільської ради  від 02.09.2010 р.  №586  у спірному будинку  зареєстровані  ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1 (до 29.11.2005 р.) (а.с.36)

Суд не  приймає до уваги   посилання  позивачки ОСОБА_1 щодо   наявності   у неї  права   користуватися   спірним  будинком у якості колишнього  члена сім'ї   власника з огляду на таке.

Відповідно до  ч.1 ст.156  ЖК УРСР    члени  сім'ї  власника   жилого   будинку,   які проживають разом з ним у будинку,  що  йому  належить, користуються  жилим  приміщенням  нарівні  з   власником   будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди  про  порядок користування цим приміщенням. Згідно з ч.2  зазначеної статті припинення сімейних  відносин  з власником будинку не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.  

Таким чином, Закон  пов’язує можливість    проживання  колишніх членів сім'ї    у  будинку  власника  лише разом з ним. Крім того, право проживання  у будинку  колишніх  членів сім'ї зберігається у тому разі, коли   власник будинку, з яким  вони  перебували у сімейних відносинах, не втратив  права  власності  на зазначене приміщення.

У той же час, як  визнали  сторони, попередній власник   будинку – відповідач ОСОБА_6  у спірному будинку   не мешкає, оскільки проживає   у  будинку цивільної дружини  за іншою  адресою. (а.с.4)

Також не  проживають   у   вказаному будинку   ОСОБА_1 та ОСОБА_7, що вони  визнали  у  судовому засіданні.

Крім того,   суд  зазначає, що  на  момент  вселення  ОСОБА_1 та ОСОБА_7 28.01.1999 р. будинок  належав  ОСОБА_9, яка  відповідно до договору  від 09.06.2003 р.  подарувала  його  ОСОБА_6 (а.с.49)

Згідно з Домовою книгою  ОСОБА_1  у вказаному будинку   зареєстрована тимчасово  до 29.11.2005 р., ОСОБА_7  також  28.01.1999 р.  зареєстрований тимчасово (а.с.50-52)

Тимчасову  реєстрацію  ОСОБА_1 та  ОСОБА_7   суд розцінює  як   угоду  про порядок   користування   будинком.

Враховуючи, що з моменту  вселення   зазначених осіб  до спірного будинку  двічі  (09.06.2003 р. та  23.07.2010 р.) змінювався  його власник,  ОСОБА_1 та ОСОБА_7 не є членами сім'ї  теперішнього    власника будинку  ОСОБА_3,  на момент  вселення  визначався тимчасовий порядок користування   приміщенням, відповідно до ст.391 ЦК України  власник майна  має право  вимагати  усунення перешкод   у здійсненні ним  права користування  та розпорядження своїм майном та   зняття   з реєстраційного обліку  ОСОБА_1 та ОСОБА_7

Вказані обставини   приводять суд до висновку про  задоволення зустрічного позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 212, 215 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_3  про визнання   договору купівлі-продажу будинку від 23.07.2010 р.  та договору купівлі-продажу  земельної ділянки від  23.07.2010 р. недійсними  відмовити.

Позов ОСОБА_3   до ОСОБА_1, ОСОБА_7 задовольнити.

Зобов’язати ОСОБА_1, ОСОБА_7 не  перешкоджати  ОСОБА_3  користуватися  майном за адресою – Донецька область,  Ясинуватський район, АДРЕСА_1

Зобов’язати відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб   Ясинуватського  МВ ГУМВС України в Донецькій області зняти з реєстрації  місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7.

Рішення може бути оскаржене  до Апеляційного суду Донецької області через Ясинуватський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня  його проголошення.

Суддя :