ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 597/977/21Головуючий у 1-й інстанції Дудяк С.В.

Провадження № 22-ц/817/1242/21 Доповідач - Хома М.В.

Категорія - 302010000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2021 року        м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів -  Гірський Б. О., Бершадська Г. В.,

секретар - Панькевич Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 — адвоката Бурика Олега Манолійовича на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 29 вересня 2021 року, повний текст якого складено 8 листопада 2021 року, ухвалене суддею Дудяк С.В. у цивільній справі №597/977/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Заліщицької міської ради Чортківського району Тернопільської області про визнання недійсним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, який обгрунтовує тим, що рішенням сесії Заліщицької міської ради №23 від 24 січня 1995 року їй надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,0805 га у АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд, на підставі якого вона 15 липня 1995 року отримала Державний акт на право постійного користування землею. Рішенням Заліщицької міської ради №437 від 28.09.1995 року їй дозволено проводитит будівництво житлового будинку загальною площею 80.68 кв.м. З метою будівництва нею завезено будівельні матеріали на земельну ділянку. З 2002 року вона за контрактом працює за межами України.

В грудні 2020 року їй стало відомо про те, що рішеннями Заліщицької міської ради №1051 від 26 лютого 2010 року та №479 від 4 листопада 2011 року у неї вилучено дану земельну ділянку та надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність вказаної ділянки. 11 листопада 2016 року відповідачка провела державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку.

Вважає, що земельна ділянка вилучена з її користування всупереч вимогам ЗК України, а рішення Заліщицької міської ради №479 від 4 листопада 2011 року прийнято з грубим порушенням норм чинного законодавства України. Вона як землекористувач не була повідомлена про намір вилучити вказану земельну ділянку та не надавала згоди на таке вилучення.

Зважаючи на вищенаведене просила суд визнати недійсним та скасувати рішення Заліщицької міської ради Тернопільської області №479 від 4 листопада 2011 року та виданий ОСОБА_2 . Державний акт на право власності на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 , площею 0,0805 га, кадастровий номер 6122010100:02:001:0425, скасувати державну реєстрацію зазначеної земельної ділянки №17480983 від 11 листопада 2016 року.

Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 29 вересня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Бурик О.М. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Вказує, що рішення суду є незаконним та неогрунтованим, оскільки спірна земельна ділянка вилучена з користування позивачки незаконно, без згоди останньої як землекористувача. Здійснюючи вилучення землі, орган місцевого самоврядування не повідомив її про наявність наміру щодо здійснення такого вилучення та не отримав її дозволу на вчинення таких дій. Звертає увагу, що припинення Заліщицькою міською радою права користування земельною ділянкою з визначених органом місцевого самоврядування підстав, допускається лише в судовому порядку.

У відзиві Заліщицька міська рада просить апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бурика О.М. залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Вказує, що невиконання ОСОБА_1 обов`язку щодо використання наданої їй земельної ділянки за цільовим призначенням, тобто для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, дало правову підставу для вилучення земельної ділянки із її землекористування.

Потомська- ОСОБА_3 16.11.2021 року отримала копію апеляційної скарги та ухвалу про відкриття апеляційного провадження, проте відзиву на апеляційну скаргу не подала.

Сторони у судове засідання не з”явилися, будучи належним чином повідомленими про день та час слухання справи. Від Заліщицької міської ради та представника ОСОБА_1 - адвоката Бурика О.М. надійшли заяви про слухання справи у їх відсутності.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що на підставі рішення сесії Заліщицької міської ради від 24.01.1995 року ОСОБА_1 отримала Державний акт на право постійного користування землею серії ТР №70 від 05.09.1995 року, відповідно до якого їй надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,0805 га, що в АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Рішенням виконавчого комітету Заліщицької міської ради від 28 вересня 1995 року ОСОБА_1 надано дозвіл проводити будівництво житлового будинку згідно проекту.

Як вбачається з Акту від 13.01.2010 року, складеного комісією Заліщицької міської ради, провівши обстеження ряду земельних ділянок було встановлено, що ОСОБА_1 не використовує земельну ділянку за цільовим призначенням протягом 10 років, тому рекомендовано сесії міської ради провести вилучення земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Рішенням Заліщицької міської ради Тернопільської області п`ятого скликання двадцять третьої сесії №1951 від 26.02.2010 року на підставі вказаного акту від 13.01.2010 року та заяви ОСОБА_2 вирішено вилучити з землекористування ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,08 га по АДРЕСА_1 в рахунок земель, не наданих у власність та користування, надати дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд загальною площею 0,08 га по АДРЕСА_1 з подальшою передачею у власність за рахунок земель не наданих у власність та користування, надати дозвіл ОСОБА_2 на розробку проектно-кошторисної документації на будівництво житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 . .

Рішенням Заліщицької міської ради Тернопільської області шостого скликання шостої сесії №479 від 04.11.2011 року у вищевказане рішення внесено зміни та уточнено площу земельної ділянки 0,0805 га.

Рішенням сесії Заліщицької міської ради від 17 червня 2016 року №396 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0805 га у власність ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 . Надано вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_2 .

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 11.11.2016 року була проведена державна реєстрація права власності Потомської- ОСОБА_3 на спірну земельлну ділянку.

Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Обов`язки землекористувачів передбачені ст. 96 ЗК України, зокрема, землекористувачі зобов`язані: а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. Законом можуть бути встановлені інші обов`язки землекористувачів.

Відповідно до статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Згідно із статтею 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів; в) конфіскації земельної ділянки; г) викупу (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Проте, у даному випадку вилучення земельної ділянки в позивачки було проведено не у судовому порядку, а за рішенням органу місцевого самоврядування, що суперечить вимогам ст. 143 ЗК України та порушує права позивачки.

Судом першої інстанції не надано належної правової оцінки даним обставинам та неправильно застосовано норми матеріального права, а саме не застосовано ст. 143 ЗК України, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.

Разом з тим, підстави для задоволення позову відсутні, оскільки позивачем обрано неправильний спосіб захисту, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засади судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Предметом спору в цій справі є визнання недійсним та скасування рішення Заліщицької міської ради Тернопільської області №479 від 4 листопада 2011 року, визнання недійсним виданого ОСОБА_2 . Державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації зазначеної земельної ділянки № НОМЕР_1 .

Колегія суддів враховує, що Державний акт про право власності на земельну ділянку відповідачці не видавався, так як станом на 2016 рік чинне законодавство не передбачало видачі Державних актів про право власності, але 11.11.2016 року була проведена державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 174809823.

Разом з тим, обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення сільської ради незаконним та його скасування не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки, а скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є похідною вимогою від скасування рішення Заліщької міської ради і прав позивачки не відновить.

Заявлені позивачкою вимоги не є ефективним способом захисту її прав, так як потребуватимуть додаткових засобів судового захисту.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акту на право власності не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 94), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункти 42-43, 47, 49).

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

Обрання позивачем невірного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому у справі слід ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Заліщицької міської ради Чортківського району Тернопільської області про визнання недійсним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації державної реєстрації земельної ділянки № НОМЕР_1 з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту.

При цьому колегія суддів зазначає, що відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — адвоката Бурика Олега Манолійовича — задовольнити частково.

Рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 29 вересня 2021 року — скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Заліщицької міської ради Чортківського району Тернопільської області про визнання недійсним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки № НОМЕР_1 — відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 20 грудня 2021 року.

Головуюча

Судді