Справа № 164/2164/19 Провадження №11-кп/802/415/21 Головуючий у 1 інстанції:Костюкевич О. К.

Категорія:ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України Доповідач: Подолюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2021 року                                                                 місто Луцьк

       Волинський апеляційний суд в складі:

головуючого судді – Подолюка В.А.,

суддів – Киці С.І., Данилюк В.А.,

за участю секретаря судового засідання – Романік О.О.,

прокурора – Грицюка Р.П.,

обвинуваченого – ОСОБА_1 ,

захисників обвинуваченого – Пікуна Б.І., Марчука М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Марчука Миколи Степановича, обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Пікуна Бориса Івановича на вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 24 лютого 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Даним вироком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт.Колки Маневицького району Волинської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, непрацюючого, з професійно-технічною освітою, неодруженого, раніше не судимого,

засуджено за ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України та призначено йому покарання із застосуванням ст.69 цього ж Кодексу у виді позбавленням волі на строк 4 (чотири) роки.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 ухвалено обчислювати з моменту його фактичного затримання.

Запобіжний захід застосований щодо  ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишено попередній - у виді домашнього арешту, із забороною залишати місце проживання: АДРЕСА_1 , без дозволу суду з 21 год. до 07 год.

Речові докази: 1) ніж, який зберігається у камері схову речових доказів Маневицького ВП ГУНП у Волинській області – конфісковано; 2) куртку, футболку, які зберігаються у камері схову речових доказів Маневицького ВП ГУНП у Волинській області – повернуто власнику ОСОБА_1 ; 3) светр, штани, які зберігаються у камері схову речових доказів Маневицького ВП ГУНП у Волинській області – повернуто власнику ОСОБА_2 ; 4) штани, кросівки, які зберігаються у камері схову речових доказів Маневицького ВП ГУНП у Волинській області – повернуто власнику ОСОБА_3 ; 5) компакт-диск, наявний в матеріалах справи – залишено при матеріалах кримінального провадження; 6) фрагменти марлевих пов`язок зі зразками крові, які зберігаються у камері схову речових доказів Маневицького ВП ГУНП у Волинській області – знищено.

       Стягнуто із ОСОБА_1 в дохід держави судові витрати, пов`язані з проведенням експертиз у розмірі 15 616 грн. 28 коп.                            

       Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним та засуджений за те, що він 27 жовтня 2019 року об 00 год. 15 хв. у стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи на прилеглій бару «Сузір`я» території, що по вул.Грушевського, 6 у смт.Колки Маневицького району Волинської області, після конфлікту між ним та ОСОБА_2 , побачивши, що до них наближається ОСОБА_3 , та достовірно значи, що останній є товаришем ОСОБА_2 і передбачаючи, що він може втрутитись у бійку, будучи розгніваним через таку можливість, з метою умисного заподіяння йому смерті і таким чином помститися, на його думку, за безпідставну образу, тримаючи у правій руці складного кишенькового ножа, відразу ж підійшов до ОСОБА_3 , і діючи умисно, наніс два удари в область черевної порожнини потерпілого, внаслідок яких ОСОБА_3 похилився вперед, а він продовжуючи свої протиправні дії, наніс ще два удари вказаним ножем в область лівого плеча, внаслідок чого завдав ОСОБА_3 тілесні ушкодження, які за ознакою небезпеки для життя відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, а також до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Через втручання сторонніх осіб, які були присутні на місці події та вибили ножа із рук ОСОБА_1 , останній не міг довести свій умисел, направлений на протиправне заподіяння смерті іншій особі до кінця, з причин, які не залежали від його волі.

У поданій апеляційній скарзі прокурор не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження і кваліфікацію дій обвинуваченого, просить вирок суду скасувати у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального права, неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого внаслідок м`якості, та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_1 покарання за ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України у виді позбавлення волі на строк сім років. В решті вирок суду прокурор просить залишити без змін. Вважає, що суд першої інстанції неправильно застосувавши закон України про кримінальну відповідальність та в порушення вимог ст.ст.50, 65, 69 КК України призначив обвинуваченому більш м`яке покарання, ніж передбачено санкцією ч.1 ст.115 КК України. Так, суд формально у вироку вказав на врахування при призначенні покарання тяжкості злочину, однак не надав належної оцінки обставинам його вчинення. Приймаючи рішення про можливість застосування положень ст.69 КК України, суд належним чином не врахував ступінь тяжкості наслідків, що настали. Наведені у вироку обставини про обґрунтованість обвинуваченому покарання, передбаченого санкцією ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України (вчинення злочину вперше, молодий вік особи, що вчинила злочин, відшкодування спричиненої шкоди, примирення з потерпілим), на думку прокурора, характеризують обвинуваченого в загально-соціальному плані, проте не характеризують його ставлення до вчиненого злочину і не впливають на особливості конкретного злочину і обставин його вчинення (форма вини, мотив і мету, спосіб, стадії вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали тощо) та не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, судом не в повній мірі враховано той факт, що обвинувачений перебував в стані алкогольного сп`яніння, за місцем проживання характеризується посередньо. Також про відсутність підстав для застосування положень ст.69 КК України свідчить і відсутність щирого каяття обвинуваченого у вчиненому злочині. Послідовність дій обвинуваченого під час вчинення злочину вказує на його цілеспрямованість та стійкість злочинних намірів, небезпечність та агресивність особи. Зазначає і про те, що наведені обставини, а також неспівмірність призначеного покарання вчиненому злочину, дають змогу як самому обвинуваченому так і іншим особам сформувати засади формальності, меншовартості і неспівмірності покарання вчиненому злочину, та формують у суспільства ілюзію можливості уникнення покарання.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник Марчук М.С. у поданій апеляційній скарзі просять вирок суду змінити, перекваліфікувавши дії першого з ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України на ст.124 КК України та призначити покарання за санкцією цієї статті, яке не пов`язане з ізоляцією від суспільства. Вважають, що оскаржуваний вирок є необґрунтованим та незаконним через невідповідність висновків суду викладених у ньому, фактичним обставинам кримінального провадження, а також у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначають, що посилання суду першої інстанції про те, що доведеність вини ОСОБА_1 в тому, що: "під час другого конфлікту, ОСОБА_1 не було завдано будь-яких тілесних ушкоджень, тобто він не зазнав суспільно-небезпечного посягання з боку потерпілих, яке б створювало реальну загрозу заподіяння шкоди його здоров`ю, а навпаки сам напав на потерпілого ОСОБА_3 наносячи останньому удари ножем, та припинив бійку після вибиття ножа з рук сторонніми особами", спростовуються дослідженими у судовому засіданні як показами самих потерпілих ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , так і показами свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , на які суд посилається у вироку, а також показами свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , показання яких у вироку не зазначені без наведення жодних мотивів. Покази обвинуваченого та свідків, а також висновок експерта №60 від 30.10.2019 року, яким зафіксовані тілесні ушкодження у ОСОБА_1 і, який не відображений у вироку, доводять фактичну обставину застосування до ОСОБА_1 фізичного насильства, що загрожувало його здоров`ю та життю. Крім того, зазначають і про те, що суд першої інстанції допустив істотне порушення кримінального процесуального закону, оскільки всупереч нормам ст.ст.94, 374 КПК України застосував вибірковий підхід до оцінки доказів, і при цьому без наведення будь-яких підстав та належного мотивування не зазначив про неврахування інших доказів, якими спростовується інкриміноване ОСОБА_1 обвинувачення. При цьому, доводам обвинуваченого про те, що він захищав товариша ОСОБА_4 та самого себе від посягань потерпілих, суд відповідної правової оцінки не надав. Вказують також, що висновок суду про те, що обвинувачений не довів свій умисел на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_3 лише після втручання сторонніх осіб, які вибили ніж, не підтверджується належними та допустимими доказами. У доведеність цієї обставини суд посилається на покази свідка ОСОБА_10 , яка не називає конкретну особу, яка вибила ніж, а лише обмежується тим, що хтось із хлопців нібито вибив ніж ногою. Вважають покази цього свідка недопустимим доказом, так як вона є рідною сестрою потерпілого ОСОБА_2 у зв`язку з чим являється заінтересованою особою, а також була допитана з порушенням положень ст.352 КПК України - без попередження про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів чи відмову від давання показів. Посилаючись на вищенаведене, вважають, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання сторони захисту про перекваліфікацію дій обвинуваченого на ст.124 КК України, як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень вчинених при перевищенні меж необхідної оборони.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник Пікун Б.І. у поданій апеляційній скарзі просять вирок суду змінити, перекваліфікувавши дії першого з ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України на ст.124 КК України та призначити покарання за санкцією цієї статті, яке не пов`язане з ізоляцією від суспільства. Вважають, що оскаржуваний вирок є необґрунтованим та незаконним через невідповідність висновків суду викладених у ньому, фактичним обставинам кримінального провадження, а також у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушення вимог кримінального процесуального закону. Вказують про те, що висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, існують суперечливі докази, що мають істотне значення для висновків суду, а також у судовому рішенні не зазначено чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1  у вчиненні злочину спростовуються дослідженими в судовому засіданні як показами самих потерпілих  ОСОБА_11  та ОСОБА_3  так і протоколом проведення слідчого експерименту від 22.11.2019 року за участю потерпілого  ОСОБА_12 . Потерпілі зазначають, що після першого конфлікту  ОСОБА_2  та ОСОБА_12  з ОСОБА_1 , другий конфлікт розпочався з нанесення ударів самими потерпілими та іншими особами ОСОБА_1 , що підтверджується висновком експерта №60 від 30.10.2019 року про виявлені у  ОСОБА_1  тілесні ушкодження, які утворилися не менше як від 8-15 ударів травматичних контактів з тупими предметами, і цей висновок судом першої інстанції досліджений не був. Експерт в судовому засіданні вказав, що тілесні ушкодження у  ОСОБА_1  можуть виникнути у спосіб, який вказав обвинувачений на слідчому експерименті при його обороні від нападу, що й підтвердив потерпілий  ОСОБА_3 . Крім того, висновки суду спростовуються показаннями свідків ОСОБА_4 ,  ОСОБА_13 ,  ОСОБА_6 ,  ОСОБА_7 , на які суд посилається у вироку, так і показами свідків  ОСОБА_14  та ОСОБА_9 , які безпосередньо забирали побитого та закривавленого  ОСОБА_1  з прилеглої території бару. Показання цих свідків жодним чином не зазначені у вироку без наведення будь-яких мотивів, і тим самим суд не взяв дані докази, які могли істотно вплинути на його висновки. Сукупність наведених доказів доводить, що безпосередньо до ОСОБА_1 застосовувалась груба фізична сила, яка загрожувала його здоров`ю та життю у зв`язку з чим він вимушений був оборонятись аби захистити свого товариша ОСОБА_4 . Саме для цього обвинувачений і взяв у ОСОБА_9 ніж "бабочка", який запропонував йому сам неповнолітній, після того, як ОСОБА_1 запитав: "чи є щось тяжке". Після декількох ударів, які повалили ОСОБА_1 на землю, присівши він дістав з кишені штанів ніж та почав розмахувати ним, при цьому сидячи напівприсядки, наніс спочатку тілесні ушкодження ОСОБА_2 в литку ноги, якою він наносив удари ОСОБА_1 , а через деякий час під час того як продовжувалася бійка у напівзігненому стані, коли ОСОБА_3 наніс йому удар рукою, він прямою витягнутою рукою попереду себе з ножем, не дивлячись на ОСОБА_3 наніс декілька ударів розмахуючи ножем, спочатку два удари прийшлись в область черевної порожнини, а коли ОСОБА_3 зігнувся, - два ножові поранення в руку. Після цього, ОСОБА_1 сам викинув ніж за двометровий цегляний паркан на вулицю, де при огляді місця події він був вилучений у складеному стані за територією кафе на відстані 2,5 м від паркану. Зазначають і про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, спростовується також відеоматеріалом, які були як доказ вилучені правоохоронними органами у кафе, та на яких зафіксований конфлікт в часовому проміжку, де достеменно видно частину виниклого конфлікту, який розпочав ОСОБА_2 . Крім того, суд першої інстанції спотворив та тлумачить на свій розсуд покази свідків, що надавались в судовому засіданні, а неповнолітній свідок ОСОБА_10 була допита судом з порушенням ст.352 КПК України, і при цьому намагалась ввести суд в оману. Відтак, покази цього свідка не можуть бути належним доказом. Вважають, що дії ОСОБА_1 підпадають під кваліфікацію за ст.124 КК України, як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони.

Заслухавши суддю-доповідача, який доповів суть вироку та виклав доводи поданих апеляційних скарг, позиції сторони обвинувачення та сторони захисту щодо своїх та інших скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить до наступного висновку.

Судове рішення відповідно до положень ст.370 КПК України повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За положеннями ст.91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню : 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення .

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Згідно зі ст.94 КПК України суд, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Вказаних вимог закону місцевим судом при ухваленні вироку дотримано.

Ухвалюючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1 за ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, місцевий суд проаналізував зібрані у кримінальному провадженні докази для вирішення питань, зазначених у ст.368 КПК України.

Обставини, встановлені у вироку, ґрунтуються на повному, всебічному та неупередженому дослідженні доказів, зібраних у передбаченому кримінальним процесуальним законом порядку.

Так, суд першої інстанції дав належну юридичну оцінку показанням самого обвинуваченого, який вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав, однак при цьому, не заперечив конфлікту між потерпілим та іншими особами, який переріс у бійку, а також про нанесення потерпілому ножем тілесних ушкоджень, що мало місце 27.10.2019 року на прилеглій території кафе "Сузіря" за адресою: вул.Грушевського, 6, смт.Колки, Маневицький район, Волинська область.

Обвинувачений суду дав показання про те, між ним та ОСОБА_2 виник конфлікт, який переріс у бійку, під час якої до останнього приєдналися й інші особи, у тому числі і потерпілий ОСОБА_3 та наносили йому численні удари руками і ногами по всьому тілу, від чого у нього потемніло в очах, тому з метою оборони він почав попереду себе розмахувати ножем, якого попередньо взяв у іншої особи. Під час цього він завдав удари вказаним предметом спершу ОСОБА_2 , а потім ОСОБА_3 і коли зрозумів, що травмував ножем ОСОБА_3 , його перестали бити і він припинив бійку, викинув ножа та залишив місце події (бійки). Показав, що ножа взяв виключно з метою оборони, оскільки розумів, що на нього напали більша кількість осіб, і мав намір пройти повз них, щоб забрати з приміщення бару свого товариша ОСОБА_15 та належні йому особисті речі і одяг. Спричиняти будь-які тілесні ушкодження наміру не мав, ніж тримав виключно для залякування інших осіб та з метою не допустити подальших конфліктних ситуацій та бійки.

Ухвалюючи вирок про доведеність винуватості ОСОБА_1 суд першої інстанції обґрунтував своє судове рішення наступними доказами:

Показаннями потерпілого ОСОБА_2 , який суду першої інстанції показав, що він разом зі своїми товаришами відпочивали в кафе «Сузір`я» в смт.Колки Маневицького району Волинської області. Близько 00:00 год. вони вийшли на вулицю аби викурити по цигарці, і коли виходили йому здалося, що ОСОБА_1 вдарив ногою (копнув) двері, на що він зробив йому зауваження. У зв`язку з цим, між ними виник словесний конфлікт, який переріс у бійку, в яку пізніше втрутився і ОСОБА_3 . Коли бійка припинилась, то за хвилин 10 повернувся ОСОБА_1 та знову ж розпочав бійку, і спершу з ним. Показав, що він не бачив чим ОСОБА_1 завдавав удари, а біль в нозі відчув після того, як бійка припинилась.

Показаннями потерпілого ОСОБА_3 , який дав показання про те, що він перебував з товаришами у кафе «Сузір`я» в смт.Колки Маневицького району Волинської області. Близько 00:00 год. він вийшов на вулицю і побачив, що ОСОБА_1 б`є його товариша ОСОБА_2 , а тому хотів їх розборонити та наніс ОСОБА_1 удар, бійка припинилась. Через деякий час до них знову підбіг ОСОБА_1 та розмахував руками у зв`язку з чим вдруге розпочалась бійка. В руках у ОСОБА_1 ножа він не бачив, відчував удари, однак думав, що це удари кулаками. В ході бійки відчув, що втрачає сили, а тому просто лежав на землі і втратив свідомість, а отямився вже у кареті швидкої допомоги. Показав, що під час бійки ніби чув, що хтось вигукував про те, що у ОСОБА_1 ніж, однак особисто він ножа не бачив.

Показаннями свідка  ОСОБА_16 , який суду показав, що він проводив операційне втручання ОСОБА_3 , так як перебував на чергуванні у лікарні в якості ургентного хірурга у той час коли останній був доставлений до медичного закладу. В ході огляду у нього були наявні дві колото-ріжучі рани черевної порожнини та дві у верхній третині лівого плеча. Сам потерпілий не розповідав за яких обставин йому було заподіяно тілесні ушкодження, однак такі йому стали відомі зі слів інших осіб.

Показаннями свідка ОСОБА_4 , який в суді першої інстанції суду показав, що він з товаришами відпочивали в кафе «Сузір`я». Між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виник конфлікт, який переріс у бійку. Пізніше до них прибігла особа жіночої статі, яку він не знає та розбороняла їх. Після цього йому кимось з присутніх там осіб було нанесено удар від чого він впав, тому нічого не пам`ятає, а коли прийшов до свідомості – вже на місці була поліція. Наступного дня він з товаришами відпочивали на місцевому лугу, де обвинувачений ОСОБА_1 йому зізнався, що «порізав» хлопців, однак просив цього нікому не розповідати.

Показаннями свідка ОСОБА_10 наданими суду першої інстанції, яка суду показала, що вона проходила практику в кафе «Сузір`я», коли в приміщення цього закладу прийшли хлопці та повідомили, що на вулиці б`ють її брата – ОСОБА_2 . Коли вона вийшла на вулицю, то побачила бійку між ОСОБА_1 та її братом, яких розборонили. Після цього, вона разом з братом залишилась стояти на вулиці, а ОСОБА_1 пішов за паркан, і коли він повернувся, то в його в руках щось було. Брат її відштовхнув зі словами: «мала тікай, у нього «розочка!». Пізніше у руках ОСОБА_1 вона побачила ніж. Між обвинуваченим та її братом знову виникла бійка, однак моменту нанесення ножових поранень брату вона не бачила. В цей час потерпілий ОСОБА_3 разом з іншими присутніми там хлопцями намагалися вибити ніж з рук ОСОБА_1 . В ході конфлікту обвинувачений наніс удари ножем в живіт ОСОБА_3 , а після цього одному з хлопців вдалося вибити ніж з руки ОСОБА_1 , якого втихомирили та поклали на землю, однак через деякий час він утік.

Показаннями свідка ОСОБА_13 , який суду дав показання про те, що він бачив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник конфлікт, «шарпанина», який переріс у бійку, однак їх розборонили. ОСОБА_1 побіг за паркан, а коли повернувся, то почав бігти на ОСОБА_2 і, при цьому у нього в руці був якийсь предмет, хтось кричав «розочка!», однак їх розборонили. Після цього, обвинувачений ОСОБА_1 , в руках якого він бачив ніж «бабочку», розпочав бійку з ОСОБА_3 , однак яку кількість ударів та куди саме він завдав останньому йому невідомо.

Показаннями свідка ОСОБА_17 , який суду показав, що він бачив, що ОСОБА_2 штовхався із ОСОБА_1 і, що між ними розпочалась бійка. В цей час до них підбігла сестра ОСОБА_2 – ОСОБА_10 , яка також почала наносити удари ОСОБА_1 . Підбіг також до них і ОСОБА_3 , який також наносив удари обвинуваченому. Що відбувалось після цього йому невідомо, так як він відлучався на декілька хвилин з місця події, а коли повернувся, то побачив, що ОСОБА_1 присів, і його б`ють дуже багато людей, з яких точно впізнав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Що відбувалось після цього, йому невідомо.

Показаннями свідка ОСОБА_7 , який суду надав показання про те, що самої бійки він не бачив, оскільки на той момент перебував у приміщенні кафе. Пізніше всередину приміщення кафе привели ОСОБА_2 , в якого були тілесні ушкодження - порізи на нозі та животі. Через деякий час він вийшов на вулицю та побачив, що на землі лежав ОСОБА_3 в якого були тілесні ушкодження - порізи живота. Багато присутніх на території кафе осіб шукали ніж. Після цього, він повернувся всередину приміщення кафе.

Крім того, в основу вироку як на підставу винуватості ОСОБА_1 суд першої інстанції вірно поклав і досліджені письмові докази, а саме:

- протокол огляду місця події з фото-таблицею до нього від 27.10.2019 року, який складений в присутності двох понятих, в ході проведення якого було оглянуто територію кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що розташоване по АДРЕСА_2 та під час якого, за межами огородженої території, виявлено і вилучено предмет ззовні схожий на ніж "бабочка" та куртку зеленого кольору (а.с.207-213 т.1);

- протокол огляду місця події з фото-таблицею до нього від 27.10.2019 року, який складений за участі двох понятих, а саме - території на узбіччі вулиці, що прилегла до частини вулиці Стрілецької в смт.Колки. В ході проведення огляду на узбіччі вулиці було виявлено та вилучено пошкоджену футболку білого кольору, належну ОСОБА_1 (а.с.217-222 т.1);

- протокол огляду предметів (документів) від 28.10.2019 року під час якого, окрім іншого, було оглянуто одяг та взуття потерпілого ОСОБА_3 . На одязі, який мав пошкодження, наявні сліди речовини бурого кольору (а.с.225 т.1);

- протокол огляду предмета від 28.10.2019 року в ході якого було оглянуто відеозаписи камери спостереження з кафе "Сузір`я", що розташоване по вул.Грушевського, 6 в смт.Колки, на якому зафіксовано частину конфлікту та бійки, яка увійшла в об`єктив камери відео-спостереження (а.с.230 т.1);

- протокол додаткового огляду предмета від 26.12.2019 року про огляд відеозапису камери спостереження з кафе "Сузір`я", що розташоване по вул.Грушевського, 6 в смт.Колки, за участі ОСОБА_1 на якому зафіксовано частину конфлікту та бійки, яка увійшла в об`єктив камери. Події із камери відео-спостереження викладено на паперовий носій, а саме протокол додаткового огляду предмета, які в ході огляду коментував ОСОБА_1 та пояснював про хід подій, які відбувались (а.с102-103 т.2);

- повідомлення КП «Маневицька ЦРЛ» про те, що на лікуванні у даному закладі перебував ОСОБА_3 з колото-різаними ранами (а.с.234-235 т.1);

- протокол проведення слідчого експерименту від 22.11.2019 року за участю потерпілого ОСОБА_3 з фото-таблицею до нього, в ході якого цей потерпілий ОСОБА_3 детально показав та розказав, хто кому і як завдав удари під час бійки, зокрема і нанесення ОСОБА_1 йому ударів ножем (а.с.68-75 т. 2);

- висновок експерта № 61 від 04.11.2019 року (а.с.2-4 т.2), з якого вбачається, що у ОСОБА_3 виявлені тілесні ушкодження у вигляді проникаючих у черевну порожнину колото-різаних ран нижнього відділу передньо-бокової поверхні лівої половини грудної клітки і верхньо-лівого відділу передньої черевної стінки, а також двох колото-різаних ран верхньої третини лівого плеча з утворенням підшкірного крововиливу задньо-медіальної поверхні верхньої третини того ж плеча. Дані тілесні ушкодження згідео їх морфологічних особливостей і записів представленої медичної документації, утворились внаслідок травмуючої дії гострого колюче-різучого предмету (предметів), шириша занурення частини якого (яких) відносно відповідає довжині ран шкіри.

За ступенем тяжкості в черевну порожнину колото-різані рани нижнього відділу передньо-бокової поверхні лівої половини грудної клітки і верхньо-лівого відділу передньої черевної стінки за ознакою небезпеки для життя належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень, а колото-різані рани верхньої третини лівого плеча з утворенням підшкірного крововиливу задньо-медіальної поверхні верхньої третини того ж плеча, як кожна окремо, так і увесь їх перелік, - легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткотривалий (від 6 до 21 дня) розлад здоров`я.

Враховуючи характер і особливості анатомічної локалізації тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_12 , вважається, що утворення всього їх (ушкоджень) переліку було необхідно не менше, як чотири травмуючі контакти з гострим колюче-ріжучим предметом (предметами) вищеописаних властивостей.

- висновки експерта № 76 та № 78 від 23.12.2019 року (а.с.84-86 т.2; 90-92 т.2), з яких вбачається, що враховуючи характер і особливості анатомічної локалізації тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_12 , неможливим вважається утворення всього переліку виявлених у нього тілесних ушкоджень при обставинах, на які вказує ОСОБА_1 . При цьому, не виключається імовірність утворення всього переліку ушкоджень у спосіб, продемонстрований ОСОБА_3 під час проведення слідчого експерименту за його участі від 22.11.19.

Допитаний судом першої інстанції судово-медичний експерт ОСОБА_18 , який проводив вищевказані експертизи, показав, що характер нанесених потерпілому ОСОБА_3 ударів не може свідчити про хаотичність їх нанесення, а навпаки – вони були завдані цілеспрямовано.

Вищенаведеним спростовуються твердження про те, що обвинувачений наносив удари потерпілому хаотично розмахуючи ножем з метою оборони задля захисту його здоров`я та життя.

- ухвали Маневицького районного суду Волинської області від 24.06.2020 року, та від 29.04.2020 року з яких вбачається, що кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, а також про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, були закриті у зв`язку з відмовою потерпілого ОСОБА_1 від обвинувачення (а.с.130 т.2, а.с.131т.2);

- ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 19.01.2021 року якою кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 в частині обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, закрито у зв`язку з відмовою потерпілого ОСОБА_2 від обвинувачення у формі приватного обвинувачення (а.с.132-133 т.2).

При цьому, апеляційний суд вважає, що вищевказані докази були отримані в законний спосіб, тобто у порядку передбаченому чинним законодавством.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано поклав вищевказані документальні та інші докази, які на думку апеляційного суду у їх більшості є послідовними та узгоджуються між собою, а також містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню, в основу вироку, як такі, що в своїй сукупності відтворюють картину подій, які мали місце 27.10.2019 року на прилеглій території кафе "Сузіря", що за адресою: вул.Грушевського, 6, смт.Колки, Маневицький район, Волинська область, за участі обвинуваченого і, зокрема потерпілого ОСОБА_3 та вказують на причетність ОСОБА_1 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, навівши при цьому переконливі мотиви свого рішення.

Водночас, апеляційний суд критично відноситься до показань сторони захисту в тій частині, що обвинувачений не мав умислу на вбивство, а лише оборонявся від протиправних посягань на його здоров`я та життя, оскільки, вони суперечать дослідженим доказам у кримінальному провадженні, не відповідають обставинам, встановленим під час судового провадження, а тому відповідно розцінюються як намагання уникнути або ж пом`якшити відповідальності за вчинене.

Проаналізувавши вищевказані докази колегія суддів вважає, що ними доводяться обставини, які підлягають доказуванню в порядку ст.91 КПК України, а саме: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

З врахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції, оцінивши зібрані під час досудового розслідування та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, обґрунтовано дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, тобто - у незакінченому замаху на вбивство, повністю доведена в ході судового розгляду належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.85, 86 КПК України.

При цьому, доводи сторони захисту про те, що суд поклав в основу обвинувального вироку показання свідка ОСОБА_10 , які на їх думку є недопустимим та неналежним доказом з посиланням на те, що вона є рідною сестрою ОСОБА_2 , який є товаришем потерпілого ОСОБА_3 та відповідно заінтересованою особою, до уваги судом не беруться, оскільки враховуючи усі наявні в матеріалах кримінального провадження докази в сукупності у тому числі і показання інших свідків у провадженні, в суду не виникає будь-яких сумнівів у їх правдивості. Той факт, що вона не вказала конкретну особу, яка вибивала ніж з руки в обвинуваченого також не може бути тією обставиною, яка б вказувала про недопустимість її показів, як доказу у даному провадженні.

Не заслуговує на увагу суду також твердження сторони захисту як на підставу недопустимості в якості показань свідка ОСОБА_10 з посиланням на те, що вона була допитана судом з порушенням вимог ст.352 КПК України, тобто не була попереджена про кримінальну відповідальність, оскільки даний свідок була неповнолітньою, а тому її допит було проведено у відповідності до положень ст.354 КПК України, яка передбачає особливості допиту неповнолітнього свідка.

Також відсутні в матеріалах провадження будь-які докази про надання цим свідком неправдивих показів у зв`язку із впливом на неї будь-кого з учасників провадження або ж її зацікавленості, а також не було таких надано стороною захисту.

Зважаючи на це, апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції вірно поклав в основу вироку показання вказаного свідка ОСОБА_10 , а тому законних підстав для визнання її показань недопустимим доказом, немає.

Не є такими, що відповідають матеріалам провадження твердження сторони захисту про те, що обвинувачений ніж дістав з кишені лише після отриманих ударів зі сторони потерпілих коли присів, оскільки спростовуються показами свідка ОСОБА_10 , яка вказала про те, що вона бачила ніж у руці в обвинуваченого ОСОБА_1 , а також показами свідка ОСОБА_13 , який бачив, що коли обвинувачений ОСОБА_1 біг на ОСОБА_2 , то в його руці був якийсь предмет.

Доводи сторони захисту в апеляційних скаргах та їх пояснення, наданих в ході апеляційного розгляду провадження про те, що ОСОБА_1 внаслідок отриманих під час бійки забоїв обличчя не бачив кому і куди наносить тілесні ушкодження, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого в інкримінованому йому злочині, оскільки вони спростовуються показаннями потерпілого ОСОБА_3 , свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_13 в тій частині, що обвинувачений залишив територію кафе, пішов за її межі, але незабаром повернувся з ножем в руці, яким спричинив тілесні ушкодження потерпілому, викинув ніж, і цих обставин не заперечив при апеляційному розгляді сам обвинувачений ОСОБА_1 . Крім того, як було встановлено із висновків експерта №76 та №78 від 23.12.19 та показів самого експерта, наданих в суді першої інстанції, тілесні ушкодження потерпілому не могли бути спричинені внаслідок хаотичних його дій (рухів).

Доводи сторони захисту про те, що покази свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_9 , які були допитані судом першої інстанції, однак не відображені у вироку суду, що на їх думку могло істотно вплинути на висновки суду, до уваги судом не беруться, оскільки, як встановлено судом шляхом прослуховування звукозапису судового засідання, ці свідки не були безпосередніми очевидцями заподіяння обвинуваченим, зокрема потерпілому ОСОБА_3 тілесних ушкоджень з використанням ножа. Вони, окрім іншого, надали покази про те, що після завершення першого конфлікту, та після того, як обвинувачений вийшов за межі території кафе, запитав чи є у них щось тяжке, на що ОСОБА_9 відповів, що має ніж, який у нього взяв обвинувачений та повернувся на територію кафе. Як саме та за яких обставин обвинувачений наносив удари потерпілому цим ножем, вони не бачили, як і не з`ясовували у нього після другого конфлікту того, де ніж, який він взяв у ОСОБА_9 , хоча після закінчення бійки були разом, а також чули вигуки, що когось "порізали".

За таких обставин колегія суддів вважає, що наряду з іншими дослідженими судом доказами в їх сукупності, покази свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_9 , жодним чином не впливають на обґрунтованість та законність оскаржуваного вироку.

Крім того, сторона захисту вказує про те, що дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ст.124 КК України, як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень вчинених при перевищенні меж необхідної оборони, а не за ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, як незакінчений замах на вбивство, з посиланням на те, що обвинувачений жодним чином не мав умислу на спричинення смерті потерпілому, а лише оборонявся від дій останнього та інших осіб, які завдавали йому тілесних ушкоджень внаслідок чого і було спричинено тілесні ушкодження потерпілому, однак такі доводи до уваги судом не приймаються з врахуванням наступного.

За положеннями ст.15 КК України замахом на кримінальне правопорушення є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Замах на вчинення кримінального правопорушення є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця.

Виходячи із положень ч.1 ст.115 КК України об`єктивна сторона вбивства характеризується діянням у вигляді посягання на життя іншої людини, наслідком у вигляді смерті людини, та причинним зв`язком між вказаними діяннями та наслідком. Умисне вбивство може бути вчинено з прямим умислом, коли винний усвідомлює суспільно небезпечних характер свого діяння (дії або бездіяльність), передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої особи і бажає її настання, або з непрямим умислом - коли винний хоча і не бажає настання смерті іншої людини, але свідомо припускає її настання.

Згідно роз`яснень, які містяться в п.п.4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» № 2 від 07.02.2003 року, замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом, тобто коли особа усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

При цьому, кримінальне правопорушення, передбачене ст.124 КК України характеризується заподіянням шкоди у вигляді тяжких тілесних ушкоджень тому, хто посягає, при захисті від суспільно небезпечного посягання, але з перевищенням меж необхідної оборони, тобто при явній невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці захисту. Обов`язковою умовою кваліфікації заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження за ст.124 КК України є обстановка вчинення злочину - перебування винного під час вчинення цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця.

За положеннями ч.1 ст.36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.24 своєї постанови «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» № 2 від 07.02.2003 року, відповідальність за ст.124 КК України за заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в разі перевищення меж необхідної оборони, настає лише за умови, що здійснений винним захист явно не відповідав небезпечності посягання чи обстановці, яка склалася.

Судом першої інстанції в ході розгляду провадження на підставі досліджених доказів достеменно встановлено і, з цим повністю погоджується апеляційний суд, що мав місце перший конфлікт між обвинуваченим та потерпілим, в якому також брали участь й інші особи, який фактично закінчився. Після цього, обвинувачений залишив територію кафе "Сузір`я", тобто вийшов за її межі та мав реальну можливість залишити місце події. Однак, обвинувачений за межами території вказаного кафе у сторонньої особи (свідка ОСОБА_9 ) взяв ніж, повернувся на місце події з ним у руці, чим спровокував другий конфлікт, в ході якого, окрім іншого, наніс потерпілому ОСОБА_3 ножем два удари в область черевної порожнини від чого останній похилився, і після цього два удари ножем в область лівого плеча внаслідок чого заподіяв тілесні ушкодження.

Колегія суддів апеляційного суду проаналізувавши усі докази в сукупності, приходить до переконання, що характер і динамічність дій обвинуваченого, його поведінка, яка передувала події та під час вчинення злочину, знаряддя злочину (ніж), який він взяв у іншої особи, завдання ним множинних цілеспрямованих ударів (як пояснив в судовому засідання експерт), два із яких у життєво важливі органи потерпілого, а також його поведінка після вчинення злочину, а саме, те, що він потерпілому допомоги не надав, швидку допомогу не викликав, а покинув місце події, позбувшись перед цим ножа, свідчать про те, що ОСОБА_1 діяв із умислом на позбавлення життя потерпілого та вчинив для цього всі необхідні дії, які були для цього завідомо такими, що могли потягнути смерть потерпілого, однак смертельний наслідок не настав лише через обставини, які не залежали від його волі (припинення сторонніми особами, своєчасне надання медичної допомоги).

Апеляційний суд вважає, що обвинувачений свідомо припускав можливість настання наслідків у виді смерті, хоча, можливо, й не бажав позбавити життя, а тому в його діях присутній непрямий умисел на спричинення смерті потерпілому.

Виходячи із перевірених матеріалів провадження, суд приходить до висновку, що обвинувачений ОСОБА_1 усвідомлював суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачав його суспільно небезпечні наслідки та хоч і міг не бажати, проте свідомо допускав, що нанесення потерпілому ударів ножем в область життєво важливої ділянки тіла – черевної порожнини, може призвести до смерті потерпілого, тобто його дії свідчать про вчинення незакінченого замаху на умисне вбивство потерпілого з непрямим умислом.

Не доводить відсутність умислу щодо замаху на вбивство також твердження обвинуваченого про те, що він повертався на місце конфлікту лише для того аби забрати свої речі та товариша з яким відпочивав у кафе і, який, як встановлено судом, приймав участь в конфлікті, оскільки після того, як його здоров`ю та життю нічого не загрожувало, він цілеспрямовано взяв в іншої особи ніж, який тримаючи в руці повернувся на територію кафе до осіб з якими у нього був конфлікт.

Не впливають також на законність оскаржуваного вироку в частині кваліфікації його дій доводи сторони захисту про ненадання належної оцінки висновку експерта, яким встановлено наявність в обвинуваченого тілесних ушкоджень, оскільки, колегія суддів вважає, що цей висновок хоча і підтверджує у нього наявність тілесних ушкоджень, однак не дає жодних підстав вважати, що він під час вчинення діяння перебував у стані необхідної оборони, а тому відповідно не виправдовує його дій, які були вчинені ним по відношенню щодо потерпілого.

Таким чином, апеляційний суд повністю погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, як незакінчений замах на вбивство, є правильною.

За таких обставин, посилання сторони захисту про перекваліфікацію дій останнього на ст.124 КК України апеляційний суд розцінює як стратегію захисту, спростовану судом першої інстанції, яка є нічим іншим, як способом пом`якшення кримінальної відповідальності для винного.

Беручи до уваги викладене колегія суддів вважає, що вищенаведені та усі інші доводи сторони захисту, викладені в поданих апеляційних скаргах та наведені в ході апеляційного розгляду справи, не спростовують висновків місцевого суду та не дають жодних підстав для зміни оскаржуваного вироку шляхом перекваліфікації його дій, як про це просить сторона захисту, оскільки спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, які при цьому, були предметом дослідження судом першої інстанції, і їм була надана відповідна юридична оцінка.

Прокурор у поданій апеляційній скарзі вказує про невідповідність призначеного обвинуваченому покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі винного внаслідок м`якості.

Проте, такі його твердження до уваги судом не приймаються з врахуванням наступного.

Так, відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Згідно із вимогами ст.65 КК України суд, призначаючи покарання, повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання з тим, щоб особі за вчинений нею злочин, було призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.

Положеннями ч.1 ст.69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, мотивуючи своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленого для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

У пункті 8 постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз`яснено, що призначення основного  покарання,  нижчого  від  найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш  м`якого  виду  основного  покарання,   або   не призначення обов`язкового додаткового покарання (ст.69 КК) ( 2341-14 )  може мати  місце  лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання  та  істотно  знижують  ступінь  тяжкості вчиненого  злочину,  з  урахуванням  особи винного. У кожному такому випадку  суд  зобов`язаний  у  мотивувальній частині  вироку зазначити,  які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими,  що істотно знижують  ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній  -  послатися на ч.1 ст.69 КК ( 2341-14 ).  При цьому  необхідно  враховувати  не тільки  мету  й  мотиви,  якими керувалась  особа  при  вчиненні  злочину,  а  й  її  роль  серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних  дій тощо.

Апеляційний суд зазначає, що при визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв`язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що вищевказані вимоги матеріального права при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 були повністю дотримані судом першої інстанції, а також в повній мірі враховані обставини, на які зроблено посилання в апеляційній скарзі, поданій прокурором.

Як вбачається із вироку суду, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, місцевий суд з достатньою повнотою врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення і дані про його особу. При цьому, місцевий суд у своєму вироку навів переконливі доводи про можливість та необхідність призначення обвинуваченому покарання за ч.3 ст.15, ч.1 ст.155 КК України із застосуванням положень ст.69 цього ж Кодексу.

До обставин, які обтяжують покарання, суд правильно відніс вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, а до пом`якшуючих покарання обставин, - вчинення злочину вперше, молодий вік особи, що вчинила злочин, відшкодування спричиненої шкоди та примирення з потерпілим.

Крім того, місцевий суд призначаючи покарання обвинуваченому врахував, що вчинений ним злочин, передбачений ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, згідно із ст.12 цього ж Кодексу залежно від ступеня тяжкості, відноситься до особливо тяжких, у вчиненні якого обвинувачений свою вину не визнавав, проте не заперечував факту нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_12 , в якого до отримання тілесних ушкоджень також була протиправна поведінка щодо обвинуваченого, а саме заподіяння останньому тілесних ушкоджень.

З достатньою повнотою судом було взято до уваги і дані про його особу, зокрема його молодий вік, те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, не судимий, посередньо характеризується по місцю проживання.

При призначенні покарання враховано було місцевим судом і думку потерпілого ОСОБА_12 , який вказував про те, що немає жодних претензій до обвинуваченого та не наполягав на призначенні суворого покарання.

Проаналізувавши вищенаведене, апеляційний суд вважає, що при призначенні ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції дотримався вимог закону та в повній мірі врахував ступінь тяжкості злочину, особу винного й інші обставини кримінального провадження.

За таких обставин, призначене обвинуваченому покарання повністю відповідає принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідними і достатніми для виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 , попередження як ним самим так і іншими особами вчинення нових злочинів, й не є надто м`яким в даній ситуації, як про це вказує прокурор.

Враховуючи вищенаведені обставини провадження та норми законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що призначене обвинуваченому покарання за ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України із застосуванням положень ст.69 цього ж Кодексу, відповідає тяжкості вчиненого та особі винного.

Таким чином, підстав для скасування вироку в частині призначеного покарання та призначення обвинуваченому більшого строку покарання, з мотивів наведених в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, апеляційний суд не вбачає.

Будь-яких порушень кримінального закону, які перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, і зокрема в частині призначеного покарання, апеляційним судом не встановлено.

Погоджується колегія суддів і з висновками місцевого суду щодо вирішення питання про вирішення долі речових доказів та процесуальних витрат, оскільки вони повністю відповідають положенням ст.ст.100, 124 КПК України.

Таким чином, апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого та його захисників слід залишити без задоволення, а вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 24.02.2021 року щодо ОСОБА_1 , - без змін.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Марчука Миколи Степановича, обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Пікуна Бориса Івановича залишити без задоволення, а вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 24 лютого 2021 року щодо ОСОБА_1 , - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення її апеляційним судом, а обвинуваченим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Головуючий

Судді