Справа № 22-ц/0390/213/11 Головуючий у 1 інстанції:Савицька Н.В.
Категорія:33 Доповідач: Веремчук Л. М.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01.02.2011 місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області:
головуючого - судді Веремчук Л М,
суддів - Здрилюк О.І., Стрільчука В.А. ,
при секретарі Гнепі П.М. ,
з участю позивача ОСОБА_1,
представників відповідачів:
Ковельської міжрайонної прокуратури, прокуратури Волинської області - Ткачука С.Я.,
Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства України у Волинській області – Грижун Н.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Ковельської міжрайонної прокуратури, прокуратури Волинської області, Головного управління Державного казначейства України у Волинській області, Державного казначейства України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями досудового слідства та прокуратури за апеляційною скаргою відповідача Державного казначейства України на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 листопада 2010 року,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 26 листопада 2010 року позов задоволено частково.
Стягнуто з державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку в користь ОСОБА_1 54420 грн. на відшкодування моральної шкоди.
В решті вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач Державне казначейство України подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін виходячи з наступного.
Судом першої ін станції встановлено, і це відповідає матеріалам справи, що 6 червня 2003 року слідчим Ковельської міжрайонної прокуратури проти ОСОБА_1 було порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 84 ч.4, 172 ч. 2 КК УРСР 1960 року. 20 червня 2008 року дана кримінальна справа була закрита за недоведеністю вини обвинуваченої у вчинені злочину.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, який її завдав, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч. 2 ст. 1176 цього Кодексу).
За змістом ст.ст. 1, 2, 4, 13 Закону України від 1 грудня 1994 року "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (зі змінами) (далі - Закон) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку та інших процесуальних дій, що обмежують права громадяни. Право на відшкодування шкоди (в тому числі і моральної) виникає у випадку закриття кримінальної справи за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину, і провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
У п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Згідно з п.1.3 Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, затвердженого наказом Державного казначейства України Міністерства фінансів України від 04 лютого 2008 року № 39 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 лютого 2008 року за № 110/14801 (чинного з 20.02.2008 року), виконання судових рішень, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, здійснюється за рахунок і в межах бюджетних асигнувань, затверджених у Державному бюджеті України на цю мету.
Задовольняючи частково позов та стягуючи моральну шкоду з державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача є всі підстави для стягнення моральної шкоди, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема: постановою про виділення матеріалів кримінальної справи в окреме провадження від 6 червня 2003 року (а.с.19); постановою про закриття кримінальної справи стосовно особи від 25 квітня 2008 року (а.с.21), і розмір стягуваної шкоди повинен виходити з розрахунку не менше ніж один мінімальний розмір заробітної плати, що діє на час прийняття рішення, за кожен місяць перебування під слідством, розмір якої, згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», становив – 907 грн.
Такі висновки суду є правильними і ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" та порушення норм Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки є власним трактуванням відповідачем вказаних норм законодавства.
Постановляючи рішення про розмір стягуваної шкоди, місцевий суд виходив з розрахунків, визначених ч.2 та ч.3 ст.13 Закону, стягнув моральну шкоду в розмірі 54 420 грн., тобто не менше однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством. Визначений судом розмір є виваженим, розумним та справедливим.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 307, 313,315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу відповідача Державного казначейства України відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 листопада 2010 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання рішенням законної сили.
Судді