ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/3098/21 Номер провадження 22-ц/814/2687/21Головуючий у 1-й інстанції Кривич Ж. О. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого – судді - доповідача Дорош А.І.

Суддів: Одринської Т.В., Пікуля В.П.

при секретарі:  Коротун І. В.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

представник позивача – адвокат Гонтар В.М.

представники відповідача ОСОБА_2 , адвокат Гольдінова О.В.

переглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 жовтня 2021 року, ухвалене суддею Кривич Ж.О., повний текст рішення складено - 06 жовтня 2021 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Кременчуцького педагогічного коледжу імені А.С. Макаренка про визнання незаконним та скасування наказів, про поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2021 рокуОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Кременчуцького педагогічного коледжу імені А.С. Макаренка про скасування наказу № 162-о/д від 14.12.2020 року про внесення змін до шатного розпису про скорочення посади заступника директора з виховної роботи; про скасування наказу № 03-о/д від 11.01.2021 року про попередження ОСОБА_1 про скорочення штату та заплановане звільнення; про скасування наказу №40-о/д від 12.03.2021 року про внесення змін до повідомлення № 9 від 01.03.2021 року про наявність вакантних посад; про скасування наказу №36-к від 12.03.2021 року про продовження роботи на посаді викладача ОСОБА_1 ; про поновлення на посаді заступника директора педагогічного коледжу з виховної роботи з 16.03.2021 року та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16.03.2021 року.

Позовна заява мотивована тим, що позивач працювала у коледжі на посаді заступника директора з виховної роботи з 27.08.2008 року. До 01.05.2018 року її посада фінансувалася за рахунок загального фонду коледжу в межах загальної чисельності штатних одиниць. Наказом №07-о/д від 23.01.2018 року її посада була переведена на фінансування до спеціального фонду коледжу і фінансувалася з цього фонду до 03.11.2020 року, коли наказ № 07-о/д було скасовано. У вересні 2020 року керівник учбового закладу видав наказ № 91-о/д про внесення змін до штатного розпису та про скорочення посади заступника директора з виховної роботи, після чого її попередили про звільнення у зв`язку зі скороченням штату. Однак, наказами №№ 123 о/д та 124 од/д від 4.11.2020 року було припинено процедуру скорочення позивачки, оскільки керівник закладу скасував накази, на підставі яких вона розпочиналася. Втім, 14.12.2020 року відповідачем видано новий наказ № 162-о/д про внесення змін до штатного розпису та скорочено посаду заступника директора з виховної роботи з 16.03.2021 року і введено штатну одиницю соціального педагога. 13.01.2021 року позивачку повідомили про наступне скорочення посади заступника директора з виховної роботи та вручили повідомлення № 8 із запропонованими 3 вакантними посадами. 01.03.2021 року ОСОБА_1 було вручено повідомлення № 9 з наявними вакантними посадами, де їй пропонувалася посада викладача, яку вона суміщала з посадою заступника директора з виховної роботи. В подальшому, наказом № 40-о/д від 04.03.2021 посада викладача з неповним педагогічним навантаженням була вилучена з повідомлення. Наказом № 36-к від 12.03.2021 року її з 16.03.2021 року, після скорочення посади заступника директора з виховної роботи, залишено на посаді викладача російської мови та зарубіжної літератури з неповним педагогічним навантаженням, хоча вона не надавала згоди на такі зміни істотних умов праці. Позивач зазначала також, що відповідач не виплатив їй вихідну допомогу, мотивуючи це тим, що позивачка не звільнена, а продовжує працювати викладачем. Просила визнати вищезазначені накази визнати незаконними та скасувати, крім того просила поновити на роботі на посаді заступника директора з виховної роботи з 16.03.2021 року та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 жовтня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 про: - скасування наказу №162-о/д від 14.12.2020 року про внесення змін до шатного розпису про скорочення посади заступника директора з виховної роботи; - скасування наказу № 03-о/д від 11.01.2021 року про попередження ОСОБА_1 про скорочення штату та заплановане звільнення; - скасування наказу №40-о/д від 12.03.2021 року про внесення змін до повідомлення № 9 від 01.03.2021 року про наявність вакантних посад; - скасування наказу №36-к від 12.03.2021 року про продовження роботи на посаді викладача ОСОБА_1 ; - про поновлення на роботі на посаді заступника директора з виховної роботи з 16.03.2021 року; - про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16.03.2021 року – залишені без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають. Суд першої інстанції виходив з того, що застосування положень статті 42 КЗпП України можливе серед працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади. Враховуючи, що посада заступника директора коледжу з виховної роботи була єдиною в установі, то застосування у такому випадку положень статті 42 КЗпП України є безпідставним, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 13.12.2018 у справі №577/256/18. Крім того, суд не встановив підстав для висновку, що відповідач не дотримався вимог статті 49-2 КЗпП України, оскільки вакантні посади позивачу пропонувалися, але внаслідок скорочення посади заступника директора вона з роботи з підстав пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП не звільнялася, а продовжувала обіймати посаду викладача. Крім цього, посада соціального педагога вимагає наявність спеціальної освіти – повної вищої освіти за спеціальністю «Соціальна педагогіка» (кваліфікаційна характеристика соціального педагога, додаток №1 до наказу Міністерства освіти і науки України від 28.12.2006 року №864), а такої освіти позивач не має. Оскільки ОСОБА_1 займала посаду заступника директора, то відповідно до положень статті 43-1 КЗпП згода виборного органу первинної профспілкової організації на її звільнення не вимагалася.  

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що правом роботодавця є визначати необхідність визначення своєї організаційної структури та прийняття рішення про скорочення, проте при цьому суду необхідно обов`язково перевірити питання про те, чи дійсно такі зміни в організації праці сталися. Посилається при цьому на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07 вересня 2021 року у справі №306/2434/18. Зазначає, що звертала увагу суду першої інстанції, що скорочувати її посаду почали в 2019 році, а не з 2016 року коли було отримано новий ліцензійний рівень навчальної діяльності, тому підстави для скорочення посади ніяк не пов`язані з цією ліцензією і, оскільки інших підстав суд першої інстанції в рішенні не навів, вважає що судом не встановлено належним чином, які ж саме зміни в організації праці відповідача відбулися. Звертає увагу, що в.о. директора коледжу не мав повноважень підписувати наказ №162-о/д від 14.12.2020 року «Про внесення змін до штатного розпису у зв`язку із скороченням посад». Вважає, що навіть керівник відповідача не мав права на зміну посад в навчальному закладі, оскільки вона посідала керівну посаду. За необхідності керівник має право лише здійснювати внесення змін до штатного розпису щодо інших, крім керівних посад. Зазначає, що в рішенні суду першої інстанції взагалі не надано оцінки факту підписання наказу особою, яка виконувала обов`язки керівника, а не самим керівником. При цьому, зазначаючи про наявність права навчального закладу визначати структуру та штат закладу, суд не звернув увагу на те, що наказ не містив в собі посилання на норми Закону, а обґрунтовувався виключно в наказом МОН, який прямо забороняє керівнику закладу змінювати структуру керівних посад. Також зазначає про ряд порушень, допущених відповідачем під час її звільнення, зокрема: у порівнянні з залишеною в штаті посадою заступника директора з навчально-методичної роботи, вона має більше підстав бути залишеною на посаді, однак відповідач належним чином не врахував вимог ст. 42 КЗпП України; у порушення ст. 43 КЗпП України відповідач фактично розірвав з нею трудовий договір як з заступником директора з виховної роботи без згоди профспілкового органу, а суд в цій частині дійшов взаємовиключних висновків. Наказ №162-о/д від 14.12.2020 року грубо суперечить діючому Колективному договору, оскільки п.11 чітко встановлено заборону на звільнення педагогічних працівників під час навчального року. Крім того, звертає увагу, що суд першої інстанції, відмовляючи в позові в решті вимог щодо визнання незаконними окремих наказів, які передували звільненню з посади заступника директора з виховної роботи, в рішенні взагалі не навів жодних аргументів щодо того, чому саме їй відмовлено в позові в цій частині вимог, хоча в позові щодо кожного оскаржуваного наказу окремим розділом зазначено підстави, з яких слід такий наказ вважати незаконним.

У відзиві на апеляційну скаргу Кременчуцький педагогічний коледж імені А.С. Макаренка просить апеляційну скаргу – відхилити, рішення суду першої інстанції – залишити без змін.

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що ОСОБА_1 працювала у Кременчуцькому педагогічному коледжі ім. А.С. Макаренка з 13.08.2008 року на посаді викладача російської мови та зарубіжної літератури (т.1 а.с. 20).

Відповідно до наказу № 68 від 28.08.2008 року з 27.08.2008 року її було переведено на посаду заступника директора з виховної роботи з залишенням на посаді викладача російської мови та зарубіжної літератури (т.1 а.с.20, 139).

У серпні 2020 року адміністрація коледжу звернулася з повідомленням до профспілкового комітету про наступне скорочення штату та чисельності працівників, зокрема, і посади заступника директора з виховної роботи.

Повідомлення було розглянуто на засіданні профспілки 25.08.2020 року.

14 грудня 2020 року в.о. директора Кременчуцького педколеджу видано наказ №162-о/д про внесення змін до штатного розпису у зв`язку із скороченням посад, в тому числі, про скорочення посади заступника директора з виховної роботи та про введення штатної одиниці посади соціального педагога (т.1 а.с. 11).

11 січня 2021 року адміністрацією коледжу видано наказ №03-о/д «Про попередження ОСОБА_1 про заплановане звільнення». З вказаним наказом та повідомленням про наступне скорочення посади заступника директора з виховної роботи позивачка ознайомлена 14.01.2021 року (т.1 а.с. 12, 142).

13.01.2021 року позивачу вручено повідомлення № 8 від 13.01.2021 року про заплановане скорочення посади заступника директора та запропоновано три наявні вакантні посади (т.1 а.с. 143).

01.03.2021 року позивачу вручено повідомлення № 9 про наявність вакантних посад, де зазначено й посаду викладача з неповним педагогічним навантаженням (т.1 а.с. 146).

04 березня 2021 року видано наказ № 40-о «Про внесення змін до повідомлення №9 від 01.03.2021 року» та ознайомлено позивача з повідомленням № 9 в новій редакції, де виключено посаду викладача та запропоновано посади, які на той час були вакантні. Від запропонованих вакантних посад ОСОБА_1 відмовилася (т.1 а.с. 144,145).

Наказом № 36-к від 12.03.2021 року «Про продовження роботи на посаді викладача ОСОБА_1 з 16.03.2021 року» позивача залишено на посаді викладача російської мови та зарубіжної літератури з неповним педагогічним навантаженням відповідно до тарифікації на 2020-2021 навчальний рік. Вихідна допомога ОСОБА_1 не виплачувалася, з роботи у коледжі ОСОБА_1 не звільнялася (т.1 а.с. 14, 140,141).

Суд першої інстанції встановив, що адміністрація коледжу при скороченні посади заступника директора з виховної роботи діяла в межах повноважень, передбачених Законом України «Про освіту» та Статуту Кременчуцького педагогічного коледжу ім. А.С. Макаренка, а також дотрималася вимог законодавства про працю щодо процедури скорочення штату.

Так, згідно до Наказу Міністерства освіти та науки України від 01.12.2016 року №150зн коледж отримав ліцензію на провадження освітньої діяльності за першим (бакалаврським) рівнем освіти, що вимагало змін в організації діяльності в зв`язку з перепрофілюванням у заклад вищої освіти.

Відповідно до роз`яснень Міністерства праці та соціальної політики (лист №11406187-11 від 07.04.2011 року) скорочення чисельності або штату працівників допускається виключно у разі наявності змін в організації виробництва і праці. Такими змінами, відповідно до означеного листа, є вдосконалення, покращення процесу діяльності установи, перепрофілювання, тощо.

У вересні 2014 року набув чинності новий Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 року № 1556. Відповідно до цього Закону вищі навчальні заклади отримали право формувати та затверджувати власний штатний розпис, що становить зміст їх автономії (пункт 5 частини 2 статті 32 Закону). Керівник закладу організовує його діяльність, вирішує питання фінансово-господарської діяльності, затверджує його структуру та штатний розпис. Всі ці повноваження закріплені також у розділі 5 Статуту коледжу.

Відповідно до повноважень, визначених Статутом, директором коледжу видано наказ № 162-о/д від 20.12.2020 року про скорочення з 16 березня 2021 року штатної одиниці заступника директора з виховної роботи (т.1 а.с. 11).

Суд першої інстанції виходив з того, що підприємство або установа вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис, то обговорення питання доцільності скорочення чисельності або штату працівників лежить поза межами компетенції суду.

При розгляді справи з тотожних правовідносин Верховний Суд прийшов до висновку, що саме роботодавець визначає доцільність скорочення чисельності або штату працівників. Прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємства чи установи. Оскарження працівниками рішень про визначення структури підприємства чи установи, зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників не вважається належним способом захисту(Постанови Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 451/706/18, від 27.03.2019 у справі № 756/5243/17).

25 серпня 2020 року на засіданні профспілки Кременчуцького педагогічного коледжу розглядалося повідомлення адміністрації про наступне вивільнення працівників у зв`язку зі скороченням штатів та вирішувалося питання про переважне право про залишення на роботі осіб, що підлягають скороченню. У цей перелік, поряд з іншими, була включена посада заступника директора з виховної роботи. Ця інформація профспілковій організації надана завчасно, не пізніше як за три місяці до запланованого скорочення посад, чим додержано вимоги частини 3 статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Відповідно до частини 1 статті 49-1 КЗпП про майбутнє звільнення працівника персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці, хоча таке попередження може здійснюватися і раніше.

11 січня 2021 року адміністрацією коледжу видано наказ № 03-о/д «Про попередження ОСОБА_1 про заплановане звільнення» (т.1 а.с. 142). З вказаним наказом та повідомленням про наступне скорочення посади заступника директора з виховної роботи позивачка ознайомлена 14.01.2021 року (т.1 а.с. 143).

Відповідно до частини першою статті 42 КЗпП України  при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається вказаним у переліку (частина друга статті 42 КЗпП України).

Отже, застосування положень статті 42 КЗпП України можливе серед працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.

Враховуючи, що посада заступника директора коледжу з виховної роботи була єдиною в установі, застосування у такому випадку положень статті 42 КЗпП України є безпідставним, на чому наголосив Верховний Суд у Постанові від 13.12.2018 по справі №577/256/18 з аналогічних правовідносин.

Відповідно за пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу. Відповідно до положень частини 3 статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення роботодавець пропонує працівникові іншу роботу за її наявності. Причому, при звільненні працівника у зв`язку зі скороченням штату роботодавець зобов`язаний йому запропонувати всі вакансії, наявні на підприємстві, що відповідають вимогам посади чи роботи за відповідною професією чи спеціальністю, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, які існують на підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював (Постанова ВС від 06.05.2020 року у справі № 487/2191/17).

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання цієї вимоги, окрім повідомлення від 11 січня 2021 року, ОСОБА_1 надавалося також повідомлення №9 про наявність вакантних посад.

04 березня 2021 був виданий наказ № 40-о «Про внесення змін до повідомлення №9 від 01.03.2021 року» та ознайомлено позивача з повідомленням № 9 в новій редакції та запропоновані посади, які на той час були вакантні. Від запропонованих вакантних посад ОСОБА_1 відмовилася, що підтвердила в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 не було запропоновано посаду соціального педагога, яка вводилася з 16 березня 2021 року, цієї посади не існувало у штатному розкладі на день видання наказу №36 від 12.03.2021 року, але посада була вакантною з дня, коли після скорочення посади заступника директора з виховної роботи ОСОБА_1 залишили викладачем російської мови та зарубіжної літератури.

Проте, суд першої інстанції не встановив підстав для висновку, що відповідач не дотримався вимог статті 49-2 КЗпП України. По-перше, хоча вакантні посади позивачу й пропонувалися, але внаслідок скорочення посади заступника директора вона з роботи з підстав пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП не звільнялася, а продовжувала обіймати посаду викладача. По-друге, посада соціального педагога вимагає наявність спеціальної освіти – повної вищої освіти за спеціальністю «Соціальна педагогіка» (кваліфікаційна характеристика соціального педагога, додаток №1 до наказу Міністерства освіти і науки України від 28.12.2006 року №864), а такої освіти позивач не має.

Оскільки ОСОБА_1 займала посаду заступника директора, відповідно до положень статті 43-1 КЗпП згода виборного органу первинної профспілкової організації на її звільнення не вимагалася.

Відповідно до наказу № 68 від 28.08.2008 року ОСОБА_1 було переведено на посаду заступника директора з виховної роботи з 27.08.2008 року, але одночасно вона була залишена на посаді викладача російської мови та зарубіжної літератури.

Після скорочення посади заступника директора звільнення позивача не відбулося.

Згідно наказу № 36-к від 12.03.2021 року з 16 березня 2021 року позивач залишена на посаді викладача російської мови та зарубіжної літератури на тих самих умовах неповного педагогічного навантаження, які вона мала під час виконання функцій заступника директора.

Наказом № 85-о/с від 31.08.2020 року «Про встановлення педагогічного навантаження викладачів на 2020/2021 навчальний рік», ОСОБА_1 було встановлено неповне педагогічне навантаження у кількості 358,77 годин на навчальний рік. З цим наказом вона ознайомлена, що підтверджено її підписом.

Фактичних даних про те, що справжньою причиною скорочення посади заступника директора з виховної роботи стало негативне ставлення адміністрації учбового закладу до позивачки, в судовому засіданні не було встановлено.

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є скасування наказу № 162-о/д від 14.12.2020 року про внесення змін до шатного розпису про скорочення посади заступника директора з виховної роботи; про скасування наказу № 03-о/д від 11.01.2021 року про попередження ОСОБА_1 про скорочення штату та заплановане звільнення; про скасування наказу №40-о/д від 04.03.2021 року про внесення змін до повідомлення № 9 від 01.03.2021 року про наявність вакантних посад; про скасування наказу №36-к від 12.03.2021 року про продовження роботи на посаді викладача ОСОБА_1 ; про поновлення на посаді заступника директора педагогічного коледжу з виховної роботи з 16.03.2021 року та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16.03.2021 року.

Згідно п.1 ч. 1, ч. 2 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Оскарживши 4 накази, у позові позивач посилається на те, що дії відповідача та ряд виданих ним наказів є незаконними та такими, що грубо порушують її трудові права.

Зокрема, по справі вбачається, що наказом № 162-о/д від 14.12.2020 року «Про внесення змін до шатного розпису про скорочення посад» у відповідності до наказу МОН від 23.01.2014 року № 60 «Про затвердження Типових нормативів вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації» внесено зміни до штатного розпису» загального фонду коледжу в межах чисельності штатних одиниць з 16.03.2021 року, а саме скорочено одну штатну одиницю заступник з виховної роботи; введено одну штатну одиницю соціального педагога (т.1 а.с. 11).

Судом першої інстанції встановлено, що прийняття такого рішення є виключно компетенцією керівника навчального закладу та є складовою права на управління діяльністю закладу згідно вимог Закону України «Про вищу освіту», а оскарження працівниками рішень про визначення структури закладу, зміну в організації праці, скорочення чисельності або штату працівників, не є належним способом захисту як зазначено і у відповідних постановах Верховного Суду.

Крім цього, судом першої інстанції встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що дійсно у відповідача відбулися зміни у штаті, тобто відбулося скорочення штату, а саме посади заступника директора з виховної роботи, яку обіймала позивач, і новий штатний розпис почав діяти з 16.03.2021 року, що також визнається позивачем.

Доводи апеляційної скарги про те, що правом роботодавця є визначати необхідність визначення своєї організаційної структури та прийняття рішення про скорочення, проте при цьому суду необхідно обов`язково перевірити питання про те, чи дійсно такі зміни в організації праці сталися, то ці доводи не впливають на законність рішення суду першої інстанції, оскільки вказані обставини судом були досліджені та встановлено, що відбулося скорочення посади заступника директора з виховної роботи. Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07 вересня 2021 року у справі №306/2434/18, узгоджуються з висновками суду першої інстанції у даній справі. Доводи про те, що позивач звертала увагу суду першої інстанції, що скорочувати її посаду почали у 2019 році, а не з 2016 року коли було отримано новий ліцензійний рівень навчальної діяльності, що підстави для скорочення її посади ніяк не пов`язані з цією ліцензією, то ці доводи також не заслуговують на увагу, оскільки є припущеннями позивача та не відповідають дійсності, оскільки у зв`язку з отриманням ліцензії на розширення провадження освітньої діяльності за першим (бакалаврським) рівнем вищої освіти закладу слід пройти перехідний період, який триває певний час.

Далі, наказом № 03-о/д від 11.01.2021 року «Про попередження ОСОБА_1 про заплановане звільнення у зв`язку зі скороченням» наказано помічнику директора з кадрової роботи підготувати письмове попередження про заплановане звільнення 15.03.2021 року відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України з пропозицією про переведення на вакантні посади (за наявності) ОСОБА_1 , заступнику директора з виховної роботи, вручити повідомлення про заплановане звільнення до 14.01.2021 р. ОСОБА_1 (т.1 а.с. 12).

З вказаним наказом позивач була ознайомлена 14.01.2012 року, про що свідчить її підпис. Цей наказ фактично регламентує дії помічника директора з кадрової роботи щодо запланованого звільнення позивача. Позивачем не доведено законних підстав для визнання його незаконним.

Далі, наказом №40-о/д від 04.03.2021 року «Про внесення змін до повідомлення № 9 від 01.03.2021 року «Про наявність вакантних посад» наказано вилучити з тексту «викладач на умовах неповного педагогічного навантаження (відповідно до встановленої Вам тарифікації на 2020-2021 навчальний рік у разі переведення на цю посаду», помічнику директора з кадрової роботи вручити ОСОБА_1 , заступнику директора з виховної роботи, нове повідомлення до 05.03.2021 року (т.1 а.с. 13,146).

Цей наказ також фактично регламентує дії помічника директора з кадрової роботи щодо запланованого звільнення позивача, позивач не довела суду підстав для визнання його незаконним.

Далі, наказом №36-к від 12.03.2021 року «Про продовження роботи на посаді викладача ОСОБА_1 » наказано залишити з 16 березня 2021 року ОСОБА_1 викладачем російської мови і зарубіжної літератури на умовах неповного педагогічного навантаження (відповідно до встановленої тарифікації на 2010-2021 навчальний рік) (т.1 а.с. 14).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не навела суду підстав незаконності цього наказу. На вказану посаду позивач була прийнята 13.08.2008 року, а 27.08.2008 року вона була переведена на посаду заступника директора з виховної роботи, залишившись викладачем російської мови та зарубіжної літератури.

У частині позовних вимог щодо поновлення позивача на посаді заступника директора педагогічного коледжу з виховної роботи з 16.03.2021 року та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16.03.2021 року, то в цій частині суд першої інстанції також прийшов до правильного висновку про те, що після скорочення посади заступника директора з виховної роботи звільнення позивача з роботи не відбулося, оскільки вона залишилася працювати на посаді викладача російської мови і зарубіжної літератури на умовах неповного педагогічного навантаження, яке вона мала під час виконання функцій заступника директора згідно наказу №85-о/с від 31.08.2020 року у кількості 358,77 годин на навчальний рік.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, вони не спростовують висновки суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні спору правильно застосовані норми матеріального права та обґрунтовано задоволені позовні вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 – 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду  цивільних справ, - 

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 01 жовтня 2021 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

               Повний текст постанови складено 22 грудня 2021 року.

СУДДІ:                А. І. Дорош                 Т. В. Одринська В. П. Пікуль