Справа № 22-ц-200/2011р. Головуючий 1 інстанції
Яремчук В.І.
Категорія: угоди Доповідач: Овсяннікова А.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2011 р. судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого – Овсяннікової А.І.,
суддів – Сащенко І.С., Коровіна С.Г.,
при секретарі – Щегельському Д.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третім особам – ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», приватному нотаріусу ХМНО ОСОБА_5 – про визнання недійсним договору дарування частини квартири, -
в с т а н о в и л а:
У серпні 2008 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування частини квартири.
Позивачка неодноразово уточнювала свої позовні вимоги.
Остаточно ОСОБА_2 вказала, що раніше квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності їй, її матері ОСОБА_6; її чоловікові ОСОБА_7 та сину – відповідачу по справі – ОСОБА_3.
13 листопада 2006 року вона діючи від свого імені та за дорученням ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подарувала належні їм частки відповідачу і квартира повністю стала належати йому.
Її мати ОСОБА_6 погодилась подарувати свою частку у власності на квартиру тільки після умовлянь відповідача, що він поховає її.
Її чоловік ОСОБА_7 погодився подарувати частку квартири тільки при умові, що син не матиме до них – своїх батьків – претензій відносно права проживання в цій квартирі до самої смерті, а також що син буде опікуватись ними; всіляко допомагав, зробив мамі операцію та ремонт в квартирі, займався їх погребінням, тобто взяв витрати на поховання та встановлення пам’ятників.
З цих же мотивів виходила і вона при підписані договору.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її чоловік, а ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла мати.
З цього часу відповідач почав приймати та вчиняти дії, направлені на її виселення з квартири.
Регулярно погрожує їй, ображає, вчиняє психологічне насильство. 16.08.2008 року зірвав двері в квартиру, збираючись замінити замки і вона вимушена була викликати міліцію.
Спілкуючись з відповідачем вона зрозуміла, що він не бажає виконувати взяті на себе зобов’язання по її утриманню, а хоче продати квартиру; вважає себе повноцінним власником житла і не бере до уваги її інтереси.
Однак, укладаючи цей договір вона була впевнена, що його юридичним наслідком буде перехід права власності тільки після її смерті; через свою юридичну необізнаність не знала про хибність своїх уявлень.
Крім того, син ввів її в оману, оскільки стверджував, що її право проживання в квартирі буде непорушним.
Таким чином, підписуючи договір дарування вона вважала, що це договір довічного утримання. Вона помилялася щодо правової природи правочину.
Просить визнати недійсним договір дарування ? частини спірної квартири, як вчиненого під впливом помилки.
Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав і пояснив, що у 2006 році був укладений договір дарування від імені батьків та бабки, які бажали, щоб у нього була власність на квартиру і не було потреби оформлювати спадщину після смерті кожного з них і нести відповідні витрати.
Для розвитку бізнесу він взяв в банку кредит, передавши в іпотеку цю квартиру. Розрахуватись він не може. Позивачка не бажає виселятись у будинок, де він проживає, а тільки у квартиру, яку він повинен їй купити.
Мати при оформлені договору діяла добровільно та з розумінням наслідків.
Представник третьої особи – ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» позов не визнав.
Третя особа – приватний нотаріус – ОСОБА_5 справу просила розглядати у її відсутності.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2010 року ОСОБА_2 в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на те, що судом безпідставно не прийнято до уваги її доводи. Відповідач обіцяв не відчужувати квартиру до смерті дарувальників і надати їм можливість вільно доживати в квартирі. При укладанні договору вона була впевнена, що син свої обіцянки виконає. Відповідно до вимог ст. 229 ЦК України, оскільки вона помилилась, щодо істотних обставин, які мають істотне значення, така угода повинна бути визнана недійсною.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення з’явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що скарга задоволенню не підлягає.
Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи квартира АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належала ОСОБА_2 – позивачу, ОСОБА_3 – відповідачу, ОСОБА_7 – чоловіку позивачки та ОСОБА_6 – матері позивачки.
13 листопада 2006 року ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 подарували належні їм частки квартири ОСОБА_3
ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року; ОСОБА_6 – ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позову про визнання недійсним в ? частині договору дарування суд першої інстанції обґрунтовано виходив з тих обставин, що позивачем не надано доказів на підтвердження своїх вимог.
Відповідно до вимог ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Ставлячи питання про визнання частково недійсним договору дарування позивачка посилається на те, що помилялась стосовно наслідків цього правочину, оскільки повірила сину, що він не буде мати претензій до неї щодо її проживання в цій квартирі до самої її смерті.
Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що це не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справи про визнання правочинів недійсними» помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однієї зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Не надано позивачкою у відповідності до вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України і жодного доказу щодо її впевненості, що це укладався договір довічного утримання.
З первинних позовних вимог позивачки, які були предметом судового розгляду, чітко вбачається, що укладався саме договір дарування. При цьому позивачка вказувала, що вона з чоловіком запропонувала сину укласти договір довічного утримання, однак син не погодився і вони уклали договір дарування (т.1 а.с. 4).
За таких обставин суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Рішення постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2010 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді