Справа № 22-ц-421/2011р. Головуючий 1 інстанції
Григор’єва А.О.
Категорія: угоди Доповідач: Овсяннікова А.І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2011 р. судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого – Овсяннікової А.І.,
суддів – Коровіна С.Г., Сащенко І.С.,
при секретарі – Щегельському Д.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору недійсним та стягнення збитку,-
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним кредитного договору № 14/1932/74/8174 від 30 листопада 2006 року та договору іпотеки № 014/1932/74/8174/1 від 30 листопада 2006 року та стягнути з відповідача матеріальну шкоду в подвійному розмірі у сумі 1 124 155, 10 грн. та моральну шкоду у сумі 1 111 000 грн.
В обґрунтування позову ОСОБА_2 вказав, що 30 листопада 2006 року між ним та Банком було укладено кредитний договір, згідно умов якого Банком надано позивачу кредит у сумі 220 000 доларів США.
У забезпечення виконання зобов’язання між Банком та ОСОБА_2. було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого позивач передав Банку жилий будинок №63, по вулиці Богунського в м. Харкові.
Вважає, що укладений кредитний договір є недійсним, так як він був введений Банком в оману; Банк не мав права без відповідного дозволу на проведення валютних операцій між резидентами України видавати йому кредит в іноземній валюті, також в договорі не зазначена дійсна мета кредиту, що є порушенням вимог ст. 99 Конституції України, ст. 227 ЦК України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», Указу Президента України №762/96 від 25.08.1996 року «Про грошову реформу в Україні».
Крім того, у кредитному договорі не зазначена сума у гривні. Враховуючи співвідношення п. 1.1 та п. 1.3 договору іпотеки позивач вважав, що сторонами визначено курс долара до гривні у співвідношенні 1 долар = 3,78 гривні і тому не турбувався щодо повернення коштів. У дійсності Банк вимагав погашення кредиту по ринковому курсу, у зв’язку з чим завдав шкоди у розмірі 562 077 грн. 55 коп., яка підлягаю стягненню з відповідача у подвійному розмірі, тобто 1 124 155 грн. та моральної шкоди у розмірі еквівалентному вартості житла 1 111 000 грн.
У наступному позивач уточнив позовні вимоги. Просить тільки визнати недійсним кредитний договір та договір іпотеки.
Відповідач проти позову заперечував.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що рішення суду є необґрунтованим та незаконним, ухвалене без додержання вимог Закону України «Про Національний банк України», Декрету КМУ «Про систему валютного врегулювання та контролю».
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення з’явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що скарга задоволенню не підлягає.
Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи 30 листопада 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір згідно умов якого Банком надано кредит у розмірів 220 000 доларів США.
У забезпечення виконання зобов’язання між Банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки відповідно до умов якого позивач передав Банку жилий будинок №63, по вулиці Богунського в м. Харкові.
Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов’язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” кошти – це гроші у національній або іноземній валюті.
Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Така ліцензія у банку мається.
Суд обґрунтовано згідно положення закону та обставин справи дійшов висновку про законність надання відповідачем позивачу кредиту в іноземній валюті.
Посилання апелянта на несправедливість умов іпотечного договору про покладання на позичальника ризику знецінення національної валюти як на підставу визнання договору недійсним також є помилковим, оскільки відповідно до п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, ця вимога закону виконана банком перед укладенням оспореного позивачем кредитного договору, що підтверджується підписом позичальника на договорі та платіжному календарі.
Крім того, діючим законодавством не передбачено стабільного курсу долара США.
На підставі викладеного посилання ОСОБА_2 на ненадання Банком інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту в гривні, зокрема, щодо ціни, як на підставу визнання договору недійсним, також є необґрунтованими.
Відмовляючи у задоволення позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції обґрунтовано виходив з вище вказаних вимог закону.
Рішення постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді