Копія

Справа № 326/2157/21

Провадження № 2/326/464/2021

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

21 грудня 2021 року м. Приморськ

Приморський районний суд Запорізької області в складі:

головуючого судді Каряки Д.О.,

при секретарі Кузякіної К.М.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Інагротех» до ОСОБА_1 , третя особа – Приватне сільськогосподарське підприємство «Деметра», про стягнення грошових коштів за договором поруки,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «ТД Інагротех» звернулось до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в сумі 57043,29 грн., а саме: штраф – 36 400 грн., пеню – 16 783,89 грн., три відсотки річних – 3859,40 грн., та судові витрати в розмірі сплаченого судового збору.

В судове засідання сторони та третя особа не з`явились, причини неявки суду не повідомили (а.с.81,82).

В матеріалах справи міститься клопотання представника позивача – адвоката Кравченка С.І. про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України та передачу позову за підсудністю до Господарського суду Запорізької області. Обґрунтовуючи клопотання, представник позивача посилався на те, що позов пред`явлений до відповідача як до поручителя за договором поруки. За змістом норм законодавства, договір поруки укладається кредитором і поручителем на забезпечення виконання боржником основного зобов`язання. Між позивачем та відповідачем наявний спір щодо правочину (договору), укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно зі статтею 20 ГПК України.

Перевіривши доводи клопотання, а також матеріали справи, суд дійшла висновку, що клопотання підлягає задоволенню.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною 1 ст. 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено ст. 20 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Отже, згідно із цією нормою законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК України).

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (ст. 546 ЦК України). Отже, для забезпечення виконання основного зобов`язання сторони можуть передбачати як визначені у статті 546 цього Кодексу види забезпечення зобов`язань, так й інші види, встановлені договором або законом.

Законодавство України не розрізняє види забезпечення основного зобов`язання для визначення юрисдикції суду з розгляду спорів щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання.

Основне зобов`язання - це зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене заставою.

Заставодавцем може бути боржник за основним зобов`язанням або майновий поручитель - особа, яка передає в заставу майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника.

Законодавство України не передбачає солідарного обов`язку боржника (зокрема, позичальника за кредитним договором) та майнового поручителя, який відповідає перед заставодержателем за виконання боржником основного зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Тобто, за загальним правилом, саме позичальник як боржник у зобов`язанні за кредитним договором має виконати свій обов`язок перед кредитодавцем. Втім, якщо таке зобов`язання поручитель забезпечив порукою, то він у встановлених законом та/або договором випадках зобов`язаний виконати обов`язок боржника.

Відповідно до ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України.

Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

У пункті 5.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №910/9362/19 (провадження № 12-180гс19) зроблено висновок про те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі №161/6253/15 (провадження № 14-32цс20) звернула увагу, що з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» - спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов`язання є тільки юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Іншими словами, до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем. Із зазначеної дати, якщо хоча б однією зі сторін основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем, спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, розглядається за правилами цивільного судочинства незалежно від того, чи заявляє позивач одночасно вимоги до фізичної особи - сторони основного зобов`язання та до сторони (сторін) акцесорного зобов`язання, зокрема, незалежно від того, чи об`єднані позовні вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів іпотеки, поруки тощо, укладених для забезпечення основного зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 906/277/18 (провадження № 12-300гс18)). Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається з урахуванням суб`єктного складу сторін основного зобов`язання, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15-ц (провадження № 14-409цс18).

Сторонами основного зобов`язання (договору поставки товару № 14/02-020 від 14.02.2020) були юридичні особи – ТОВ «ТД Інагротех» і ПСП «Деметра».

У справі, спір стосується стягнення заборгованості з ОСОБА_1 як поручителя на користь ТОВ «ТД Інагротех» за договором поставки товару, укладеним між юридичними особами, та договором поруки, укладеним на забезпечення цього кредитного договору.

Таким чином, хоч ОСОБА_1 є фізичною особою, проте відповідно до укладеного договору поруки набула статус особи, що забезпечує виконання основного боргового господарського зобов`язання.

Близький за змістом висновок викладений Верховним Судом у постанові від 10 червня 2020 року у справі 635/1964/14-ц (провадження № 61-35274св18).

Виходячи зі змісту та підстав позову, характеру спірних правовідносин, ураховуючи наведені положення законодавства, спір у цій справі між позивачем та відповідачем виник з правовідносин, що стосуються правочину, укладеного на виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з вищенаведеними нормами ГПК України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно ч. 1 ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної п. 1 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Щодо вимог представника позивача про передачу позову за підсудністю до Господарського суду Запорізької області, суд вважає необхідним підкреслити, що відповідно до ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду; після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.

Передача за підсудністю справ з підстав предметної та суб`єктної юрисдикції цивільним процесуальним законодавством не передбачена.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Інагротех» до ОСОБА_1 , третя особа – Приватне сільськогосподарське підприємство «Деметра», про стягнення грошових коштів за договором поруки - закрити.

Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «ТД Інагротех», що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом 15 днів.

Суддя Д.О. Каряка

Згідно з оригіналом: суддя Д.О. Каряка

21.12.2021