Справа № 310/9767/21
2/310/2868/21
РІШЕННЯ
Іменем України
(заочне)
24 грудня 2021 року м.Бердянськ
Бердянський міськрайонний суд Запорізької області в складі:
головуючого-судді - Мариніна О.В.,
за участю секретаря - Висоцького С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Бердянську Запорізької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини разом з матір`ю за межі України без згоди та супроводу батька,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини, на період навчання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Турецької Республіки на строк з 09 листопада 2021 року до 30 червня 2022 року у супроводі матері - ОСОБА_1 без згоди та супроводу батька - ОСОБА_2 , посилаючись на те, що до 18 жовтня 2019 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі.Від даного шлюбу мають малолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 вересня 2019 року (справа № 310/6120/19) шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати разом з матір`ю. 29.02.2020 року ОСОБА_1 уклала шлюб з громадянином Туречиини - ОСОБА_4 , у зв`язку з чим почала проживати в Турецькій Республіці. Син - ОСОБА_3 виявив бажання навчатися в Туреччині і тимчасово, на період навчання, проживати разом з позивачем.
09.11.2021 року нотаріально посвідчений дозвіл батька дитини на виїзд дитини до Турецької Республіки від 08.08.2021 року закінчився, а тому позивач звернулась з даним позовом до суду, зазначаючи про те, що ОСОБА_5 дуже подобається Турецька Республіка, а особливо навчання в початковій школі, де він вивчає турецьку, англійську мови, навчається письму та читанню, має друзів в школі, та за місцем свого проживання. Вона разом з чоловіком та сином проживають вокрузі АДРЕСА_1 , але станом на сьогоднішній день відповідач ОСОБА_2 дозвіл на виїзд дитини до Туреччини не надає, крім цього, не піклується про духовний і матеріальний стан дитини, не виховує його, вказує про те, що відповідач постійно маніпулює її їхнім сином, оскільки надає дозвіл на виїзд за умови надання грошових кошт.
Представник позивача - адвокат Міскевич А.Л у судове засідання не з`явилася, надав суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просила позов задовольнити, не заперечувала проти заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з`явився без поважних причин, про дату, час і місце судового розгляду сповіщений. Відзив на позовну заяву не подав.
У відповідності до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, з урахуванням приписів ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін за наявними у справі доказами.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до свідоцтва про народження, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Бердянську реєстраційної служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області 12 березня 2013 року, Серії НОМЕР_1 , батьком дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є відповідач по справі - громадянин України - ОСОБА_2
18 вересня 2019 року Бердянським міськрайонним судом справа № 310/6120/19 ухвалено рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Дитина залишилась проживати разом з позивачем.
29.02.2020 року ОСОБА_1 уклала шлюб з громадянином Туреччини - ОСОБА_4 , що підтверджується копією витягу про одруження, виданого 21.09.2021 року Управлінням округу Багджилар, посвідчена Апостилем відповідно до Гаазької конвенції від 05.10.1961 року, здійснене перекладом Бюро перекладів м. Бердянська, та на даний час проживає разом з ним на території Турецької Республіки, а саме: АДРЕСА_2 ,
На підставі дозволу на проживання, виданим 05.03.2020 року Головним Управлінням міграційної служби Міністерства внутрішніх справ Турецької Республіки малолітній ОСОБА_6 з 05.03.2020 року по 05.03.2023 року має дозвіл на проживання разом з матір`ю - ОСОБА_1 в Турецькій Республіці.
Відповідно до довідки про місце проживання, виданої Управлінням округу Бахчеліевлер Турецької Республіки від 21.09.2021 року під номером 32487 та під номером 32488 ОСОБА_1 та її син проживають в житловому будинку АДРЕСА_3 (довідка посвідчена Апостилем відповідно до Гаазької конвенції від 05.10.1961 року та здійснений переклад Бюро перекладів м. Бердянська)
Відповідно до листа Управління Національної освіти округу Початкової школи Заферлер Управління округу Бахчеліевлер Турецької Республіки номер -Е-75993435-299-32429981 від 20.09.2021 року (лист посвідчено Апостилем відповідно до Гаазької конвенції від 05.10.1961 року та здійснений переклад Бюро перекладів м. Бердянська)Полоса ОСОБА_3 навчається в початковій школі Заферлер Турецької Республіки з грудня 2020 року. Станом на 20.09.2021 року ОСОБА_7 навчається в 2-G класі. Навчальний рік з 2021 по 2022 рік і завершається 17 червня 2022 року (п`ятниця).
Відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 08.08.2021 року ним було надано дозвіл на виїзд дитини до Турецької Республіки по 08 листопада 2021 року.
Таким чином, на даний час строк дозволу на виїзд дитини за межі України без супроводу батька сплив, але відповідач у добровільному порядку не бажає надавати новий дозвіл на виїзд дитини до Туреччини.
За новим місцем тимчасового проживання на території Турецької Республіки, дитина проживає у сім`ї разом з позивачем та її чоловіком - громадянином Туреччини, який має стабільне джерело доходу, має постійне місце проживання (довідка про місце проживання виданою Управлінням округу Багджилар 21.09.2021 року, а також витягом щодо послуг соціального страхування виданою Управлінням служби соціального страхування Турецької Республіки розмір доходів), а також має гарні відносини з малолітнім ОСОБА_3 , ставиться як до рідного сина.
Дитина ОСОБА_3 інтегрувався у суспільство за новим тимчасовим місцем проживання, йому подобається проживати та навчатися в Турецькій Республіці, де він виявляє інтерес до навчання, бажає розвиватися, вивчати турецьку та англійську мову, а також має своїх друзів в цій країні.
Враховуючи обставини, що ОСОБА_3 має дозвіл на проживання в Турецькій Республіці, а також забезпечений житловими умовами на тимчасове проживання в Туреччині, та те, що Туреччина є розвинутою країною, а тому у Туреччині ОСОБА_3 має усі можливості для збереження здоров`я, фізичного, духовного та морального розвитку, здобуття належної освіти.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).
За правилами статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
14 липня 2016 року внесено зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», які набрали чинності з 01 жовтня 2016 року, з нього вилучено норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.
З цього часу єдиним законодавчим актом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Водночас, за змістом статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
В силу положень вказаних нормативно-правових актів, слід зробити висновок, що законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду малолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон. За відсутності нотаріально посвідченої згоди другого із батьків, вирішення питання про надання згоди на виїзд малолітньої дитини за кордон належить зокрема і до компетенції суду.
Тимчасовий виїзд дитини за кордон на підставі рішення суду передбачений законодавством та має відповідати найкращим інтересам дитини. Відповідний дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.
Наведене узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18).
При вирішенні даної справи, суд виходить насамперед із забезпечення найкращих інтересів дитини, які мають першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру можуть перевищувати інтереси батьків.
Позивачем заявлено вимоги про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон їх дитини для навчання у її супроводі та без нотаріально посвідченої згоди на це батька.
За змістом ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У даному випадку малолітня дитина ОСОБА_3 проживає з матір`ю, під час судового розгляду справи наявності спору між сторонами щодо місця проживання дитини не встановлено.
Вирішуючи спір, суд, встановивши, що дитина сторін у справі проживає з матір`ю, та вважає, що надання дозволу на тимчасовий виїзд малолітньої дитини з матір`ю за межі України до Турецької Республіки без дозволу (згоди) батька дитини із зазначенням певного періоду та із урахуванням визначеного місця її перебування й навчання, відповідатиме найкращим інтересам дитини, оскільки сприятиме її гармонійному розвитку.
Судом при розгляді даної справи не встановлено обмежень чи заборон, які унеможливлюють виїзд малолітньої дитини сторін за межі України для тимчасового проживання і навчання.
Таким чином, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з врахуванням того, що перебування малолітнього ОСОБА_3 території Турецької Республіки пов`язане із його навчанням, тому приймаючи до уваги, що у теперішній час вже розпочався і триває навчальний рік 2021 - 2022 р.р., є доцільним визначити період тимчасового перебування дитини з метою навчання у Туреччині на строк з 09 листопада і до 30 червня 2022 року, з урахуванням необхідності додаткового часу для підготовки до перельоту в країни постійного проживання, та що такі умови сприяють повному забезпеченню навчального процесу
При вирішенні справи суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року по справі № 643/1090/17, яким зазначено, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею.
У пункті 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага й, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Виходячи із вищезазначеного, ненадання згоди відповідачем на тимчасовий виїзд дитини за кордон відповідає лише його інтересам, проте суперечать інтересам дитини.
За таких обставин позов підлягає задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 19, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, -
УХВАЛИВ:
Позов задовольнити.
Надати тимчасовий виїзд, на період навчання до 30 червня 2022 року включно, малолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_3 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Бердянську реєстраційної служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області від 12 березня 2013 року, актовий запис № 217) до Турецької Республіки у супроводі матері, громадянки України - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт серія НОМЕР_4 виданого Бердянським МВ УДМС України в Запорізькій області 21 листопада 2012 року) без згоди та супроводу батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте Бердянським міськрайонним судом Запорізької області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя Бердянського міськрайонного суду
Запорізької області О. В. Маринін