Справа № 263/9199/21

Провадження № 2/263/2206/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2021 року м. Маріуполь Донецької області

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Федоренко Т.І., за участю секретаря Ясир А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Маріуполі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом   ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 до акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про повернення коштів, стягнутих за виконавчим написом, який визнаний таким, що не підлягає виконанню,

                                        ВСТАНОВИВ:

       Представник позивача звернувся із вказаним позовом до відповідача, в якому просить повернути на користь позивача кошти, стягнуті за виконавчим написом, який визнаний таким, що не підлягає виконанню. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 20.01.2020 року позивач дізнався, що 04.10.2019 р. постановою державного виконавця Центрального ВДВС міста Маріуполя відкрито виконавче про № 60234125 шодо виконання виконавчого напису Приватного нотаріуса № 4415 від 18.05.2017 року про стягнення з нього 84 132,93 коп. згідно виконавчого напису нотаріуса з урахуванням: заборгованості за кредитом у розмірі 7966,16 грн., залишку заборгованості за відсотками у розмірі 69708,44 грн., пені та комісії у розмірі 2452,00 грн., штраф у розмірі 4006,33 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області вiд 12.11.2020 року визнано виконавчий напис, виданий приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. від 18.05.2017 року, зареєстрованого в реестрi за № 4415, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором № б/н вiд 19.10.2010 року, у загальній сумі 87132,93.00 грн., таким, що не підлягає виконанню. Вiдповiдно до листа від 14.06.2021 року за вих. № 39016/84 старшим державним виконавцем Центрального ВДВС у м.Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) В.В. Бондаренко зазначено, що на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження № 60234125 з примусового виконання виконавчого напису № 4415 від 18.05.2017 р., виданого Приватним нотаріусом Дніпровського міського округу нотаріального Бондар І.М. про стягнення грошових коштів у сумі 87 132, 93 грн. з ОСОБА_2 на користь КБ «Приватбанк» боргу за договором № б/н від 19.10.2010 року. 23.12.2020 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.5 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» згідно Рiшення Жовтневого районного суду М.Марiуполя Донецької області№ 266/812/2020, яким визнано виконавчий напис виданий приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. таким що не підлягає виконанню. Також додано Довідку про суму фактично стягнутих коштів, відповідно до якої фактично стягнуто з ОСОБА_2 за виконавчим провадженням ВП № 60234125 грошові кошти на загальну суму 9 276, 73 грн. Вважає, що стягнута сума підлягає поверненню, як безпідставно стягнута, тому вимушений звернутись до суду.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23.07.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача надав заяву про розгляд справи за його відсутності та за відсутності позивача, позовні вимоги підтримали та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача просила розгляд справи провести за її відсутності, також надала письмові пояснення в яких зазначила, що підставою виникнення прав та обов`язків сторін, а також підставою набуття коштів від ОСОБА_2 є укладений договір № б/н від 19.10.2010 року, на якому був вчинений виконавчий напис нотаріуса, визнаний в подальшому таким, що не підлягає виконанню. В матеріалах справи відсутні докази того, що вказаний договір був розірваний сторонами чи визаний недійним у судовому порядку, тому просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

               Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

              Згідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

              У відповідності до ст.76 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

       Постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м.Маріуполі Бондаренко В.В. від 23.12.2020 року виконавче провадження №60234125 з примусового виконання виконавчого напису № 4415 від 18.05.2017 року, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ Приватбанк заборгованості , закінчено.

       Згідно довідки про суму фактично стягнутих коштів В-4/09.06.2021 Центрального відділу державної виконавчої служби у м.Маріуполі східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Харків) з ОСОБА_2 по виконавчому провадженню № 60234125 стягнуто грошові кошти за квітень-грудень 2020 року , загальна сума становить 9276,73 грн., 1060,77 грн., стягнутих 17.02.2021 року повернуто йому на надані реквізити, витрати виконавчого провадження 139,60 та виконавчий збір в розмірі 1828,4 також повернуті позивачу.

Згідно з ст.3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

            Згідно з ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до змісту ст.11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений в ст. 16 ЦК України.

Так, згідно з ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права, 2) визнання правочину недійсним, 3) припинення дії, яка порушує право, 4) відновлення становища, яке існувало до порушення, 5) примусове виконання обовязку в натурі, 6) зміна правовідношення, 7) припинення правовідношення, 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди, 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження №14 -144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18) та від 4 червня 2019 року у справі №916/3156/17 (№12-304гс18).

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів, є обов`язковою передумовою звернення особи до суду за захистом своїх прав; при цьому обов`язком позивача, відповідно до ст. 81 ЦПК України є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Так, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Звертаючись до суду із позовом позивач зобов`язаний довести, яким чином дії відповідача порушють його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно.

Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 23.12.2020 року у справі №472/786/18.

Відповідно до матеріалів справи, між ОСОБА_2 та ПАТ КБ Приват банк було укладено кредитний договір № б/н від 19.10.2010 року відповідно до якого ОСОБА_2 надано кредитні кошти, що не заперечується сторонами.

       Отже, даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, що звертаючись до суду з позовом позивач не довів належними і допустимими доказами порушення його прав, свобод та інтересів, в матеріалах справи відсутні докази, що кредитний договір № б/н від 19.10.2010 року був розірваний сторонами чи визаний недійсним у судовому порядку. Грошові кошти, які були стягнуті з позивча на користь банку, є заборгованісттю за кредитним договором, а отже відносини між сторонами виникли на підставі кредитного договору та не є позадоговірними зобов`язаннями.

Враховуючи викладене, суд вважає, позовні вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 4, 12, 13, 81, 82, 229, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

                                               УХВАЛИВ:

       У заволенні позовних вимог ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , до акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про повернення коштів, стягнутих за виконавчим написом, який визнаний таким, що не підлягає виконанню - відмовити.

               Рішення суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

              Суддя                                                                Т.І.Федоренко