РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 28 грудня 2021 року                                                                                     справа № 580/9446/21

  м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Гайдаш В.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у приміщенні суду адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до управління Держпраці у Черкаській області про визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , далі – позивач) до управління Держпраці у Черкаській області (м. Черкаси, бульв. Шевченка, буд. 205, далі – відповідач), в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати постанови від 18.05.2021 №ЧК-560/1448/АВ-ЧК-195/450/П/ТД-ФС-28, №ЧК197/458/АВ/ТД-ФС-27.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач безпідставно зробив висновок про порушення позивачем вимог трудового законодавства, зокрема, що позивачем не виконано вимоги припису від 29.09.2020 №ЧК560/1448/АВ/П в частині працевлаштування двох працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , однак позивачем вказано, що 20.10.2020 ним прийнято на роботу працівника ОСОБА_2 , однак іншого працівника ОСОБА_3 не працевлаштовано та він не виконує для позивача жодної роботи, оскільки під час підготовки документів для працевлаштування встановлено, що вказаний працівник є інвалідом ІІ групи по зору. Крім того, постановою Городищенського районного суду Черкаської області від 02.11.2020 у справі №691/1170/20 позивача вже притягнуто до адміністративної відповідальності за не працевлаштування двох працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тому накладення на позивача штрафу оскаржуваною постановою від 18.05.2021 №ЧК-560/1448/АВ-ЧК-195/450/П/ТД-ФС-28 є протиправним подвійним притягненням його до відповідальності за одне й те саме правопорушення, що неодноразово підтверджено постановами Верховного Суду, у зв`язку з чим позивач вважає, що вказана постанова є протиправною та підлягає до скасування. Також позивач вважає, що постанова відповідача від 18.05.2021 №ЧК197/458/АВ/ТД-ФС-27 також підлягає до скасування, оскільки відповідач протиправно дійшов висновку про те, що громадяни ОСОБА_4 та ОСОБА_5 станом на день проведення інспекційного відвідування виконували роботи з укладання дров саме для позивача без їх офіційного працевлаштування, однак позивачем вказано, що дані особи дійсно виконували роботи з вкладання дров, однак для іншого суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_6 на підставі цивільно-правових угод, а не для позивача, тому позивач не повинен нести відповідальність за іншого суб`єкта господарювання з питань додержання ним законодавства про працю.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 16.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Відповідач позовні вимоги не визнав, надав до суду письмовий відзив на позов, в якому зазначив, що за наслідками проведених інспекційних відвідувань фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань додержання законодавства про працю відповідачем встановлено, що позивачем не виконано вимоги припису від 29.09.2020 №ЧК560/1448/АВ/П в частині працевлаштування двох працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Також встановлено, що правовідносини позивача із працівниками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не оформлено трудовими договорами у письмовій формі та не було повідомлено територіальний орган ДПС про їх прийняття на роботу за трудовим договором, у зв`язку з чим вважає, що постанови від 18.05.2021 №ЧК-560/1448/АВ-ЧК-195/450/П/ТД-ФС-28, №ЧК197/458/АВ/ТД-ФС-27 є правомірними та скасуванню не підлягають.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що на підставі наказу управління Держпраці у Черкаській області від 15.09.2020 №687-Н та направлення від 15.09.2020 №678 посадовою особою відповідача проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань додержання законодавства про працю.

За наслідками проведеного інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відповідачем складено акт від 28.09.2020 №ЧК560/1448/АВ, яким встановлено, що позивачем допущено до роботи двох працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без видання наказу про прийняття на роботу та повідомлення органу ДПС про прийняття працівників на роботу.

На підставі вказаного акту перевірки управлінням Держпраці у Черкаській області винесено, зокрема, припис від 29.09.2020 №ЧК560/1448/АВ/П, яким зобов`язано позивача у строк до 15.10.2020 усунути виявлені порушення шляхом працевлаштування двох працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

У подальшому посадовою особою відповідача проведено позаплановий захід державного контролю фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на предмет перевірки виконання вимог припису від 29.09.2020 №ЧК560/1448/АВ/П, результати якого оформлені актом від 26.03.2021 №ЧК-560/1448/АВ-ЧК-195/450/П.

На підставі вказаного акту перевірки управлінням Держпраці у Черкаській області винесено постанову 18.05.2021 №ЧК-560/1448/АВ-ЧК-195/450/П/ТД-ФС-28 про накладення на позивача штрафу у сумі 360000 грн.

Крім того, на підставі наказу управління Держпраці у Черкаській області від 25.03.2021 №212-Н та направлення від 25.03.2021 №213 посадовою особою відповідача позаплановий захід державного контролю фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на предмет додержання законодавства про працю.

За наслідками проведеного інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відповідачем складено акт від 07.04.2021 №ЧК197/458/АВ, яким встановлено, що позивачем допущено до роботи двох працівників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без видання наказу про прийняття на роботу та повідомлення органу ДПС про прийняття працівників на роботу.

На підставі вказаного акту перевірки управлінням Держпраці у Черкаській області винесено постанову від 18.05.2021 №ЧК197/458/АВ/ТД-ФС-27 про накладення на позивача штрафу у сумі 360000 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує, що частиною першою статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) регламентовано, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно із частиною 1 статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Згідно частини 3 статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів:

- засобами електронного зв`язку з використанням кваліфікованого електронного підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронних довірчих послуг;

- на паперових носіях разом з копією в електронній формі;

- на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п`ятьма особами.

Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Повідомленням про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації є відомості, отримані органами Державної податкової служби з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як вбачається із матеріалів адміністративної справи, підставою для винесення управлінням Держпраці у Черкаській області оскаржуваної постанови від 18.05.2021 №ЧК-560/1448/АВ-ЧК-195/450/П/ТД-ФС-28 слугував ніби то факт невиконання позивачем припису від 29.09.2020 №ЧК560/1448/АВ/П в частині працевлаштування двох працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Разом з цим, судом встановлено, що позивачем 19.10.2020 прийнято на роботу працівника ОСОБА_2 та 20.10.2020 сформовано і повідомлено територіальний орган ДПС про прийняття її на роботу.

Щодо виконання позивачем вимог припису від 29.09.2020 №ЧК560/1448/АВ/П в частині працевлаштування працівника ОСОБА_3 , то судом встановлено, що з метою укладення з ним трудових відносин із вказаним працівником позивачем отримано від нього документи та встановлено, що ОСОБА_3 є особою з інвалідністю другої групи по зору, що унеможливлює виконання ним роботи для позивача, тому за взаємною згодою позивача та гр. ОСОБА_3 прийнято рішення не укладати трудового договору або цивільно-правової угоди.

Також судом встановлено, що постановою Городищенського районного суду Черкаської області від 02.11.2020 у справі №691/1170/20 позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП (за не працевлаштування двох працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) та накладено штраф у сумі 8500 грн.

Частиною 1 статті 265 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення. Відповідно до частини 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення  фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, частиною 2 статті 265 КЗпП України і частиною 3 статті 41 Кодексу про адміністративні правопорушення України передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Суд звертає увагу, що і стаття 265 КЗпП України, і стаття 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення були викладені в такій редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28 грудня 2014 року. Цей Закон вніс комплексні зміни до чинного законодавства України з метою створення умов для стабілізації фінансового стану держави, зниження навантаження на фонд оплати праці та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих законів України. Елементом проведеної реформи стало оновлення системи юридичної відповідальності за вчинення відповідних правопорушень, що стосувалося не лише формалізації нових їхніх складів та посилення санкцій, але й запровадження додаткового нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності у сфері легалізації зайнятості.

Ключовою відмінністю статті 265 КЗпП України та частини третьої статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнута юридична особа як роботодавець (за статтею 265 КЗпП України) і посадова особа цієї юридичної особи (за статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин. Тобто при допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору в разі притягнення до відповідальності фізичної особи - підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України та частини третьої статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення можуть збігатися суб`єкт відповідальності та вид порушення.

Закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені в частині другій статті 265 КЗпП України.

Відповідно до пункту 22 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Незважаючи на формальну відмінність видів відповідальності та, у зв`язку із цим, дотримання гарантій частини 1 статті 61 Конституції України, абсолютна тотожність складу правопорушення та природи санкцій, вирішення питання одночасного застосування статті 265 Кодексу законів про працю України та частини 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення потребує саме у контексті принципу верховенства права особи, а не об`єктивної законності, передбачає необхідність дослідження відповідальності з позиції «комплексності» дії санкцій як елементів єдиної системи боротьби з правопорушенням, а не дублювання заходів відповідальності з метою фіскалізації штрафів.

Норми про застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням закріплені, зокрема, у частині сьомій статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»: у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків суб`єкта господарювання або повноважень органу державного нагляду (контролю), така норма трактується в інтересах суб`єкта господарювання.

В умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи-підприємця за статтею 265 Кодексу законів про працю України та частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, очевидно, що провадження не є пов`язаними за своєю суттю, виходячи з озвучених критеріїв, оскільки за цілями та застосовуваними санкціями не є взаємодоповнюючими, а передбачають подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього.

Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи-підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб`єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення господарської діяльності отримує додатковий правовий статус. Оскільки правовий статус підприємця фізична особа з повною цивільною дієздатністю набуває в порядку реалізації свого права на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України, частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України).

Отже, фізична особа-підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права.

За таких обставин, суд вважає, що штрафи передбаченні статтею 265 Кодексу законів про працю України є заходами фінансової відповідальності, підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає. Фізична особа-підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного суду від 22 грудня 2020 року у справі № 260/1743/19, від 26.04.2021 у справі №400/2755/18, від 01.06.2021 у справі №440/654/19.

На підставі вищевказаних обставин суд дійшов висновку визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 18.05.2021 №ЧК-560/1448/АВ-ЧК-195/450/П/ТД-ФС-28 про накладення на позивача штрафу у сумі 360000 грн.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 18.05.2021 №ЧК197/458/АВ/ТД-ФС-27 про накладення на позивача штрафу у сумі 360000 грн., то суд зазначає наступне.

Так, судом встановлено, за наслідками проведеного відповідачем позапланового інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 складено акт від 07.04.2021 №ЧК197/458/АВ, яким встановлено, що позивачем допущено до роботи двох працівників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без видання наказу про прийняття на роботу та повідомлення органу ДПС про прийняття працівників на роботу.

Однак із матеріалів справи вбачається, що у період проведення відповідачем позапланового інспекційного відвідування позивача (з 25.03.2021 по 07.04.2021) гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виконували роботу для іншого суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_6 з улаштування (укладання) бочок дровами на підставі укладених у письмовій формі цивільно-правових договорів.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. (частина перша статті 903 Цивільного кодексу України).

Враховуючи, що у період проведення відповідачем позапланового інспекційного відвідування позивача гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виконували роботи з вкладання дров, однак для іншого суб`єкта господарювання - ФОП ОСОБА_6 на підставі цивільно-правових угод, а не для позивача, тому позивач не повинен нести відповідальність за іншого суб`єкта господарювання з питань додержання ним законодавства про працю, тому суд дійшов висновку визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 18.05.2021 №ЧК197/458/АВ/ТД-ФС-27.

За таких обставин, Черкаський окружний адміністративний суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають до повного задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанови управління Держпраці у Черкаській області про накладення штрафу від 18.05.2021 №ЧК-560/1448/АВ-ЧК-195/450/П/ТД-ФС-28 та від 18.05.2021 №ЧК197/458/АВ/ТД-ФС-27.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Держпраці у Черкаській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 7200 (сім тисяч двісті) грн.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                                  Віталіна ГАЙДАШ