ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

13 вересня 2006 р.

№ 14/19

 Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого судді

Муравйова О.В.

суддів :

Мачульського Г.М., Шаргала В.І.

за участю представників сторін:

від позивачів

1.          не з’явився; 2.          Борисковської Т.О. дов. №225-КР-304 від 07.04.2005 р.

від відповідачів

1.          Комісара С.П. дов. №ДО7/424 від 19.01.2006 р. 2.          Серпутько  Г.М. дов. №2 від 05.01.2006р, Міщенка С.Л. дов. №55 від 16.08.2006 р.

прокурора

Савицької О.В. –прокурора ГПУ Генпрокуратури України

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю “Багатогалузева науково –виробнича фірма “Славутич”

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2006 р.

у справі

№14/19 господарського суду м. Києва

за позовом

Заступника прокурора Подільського району м. Києва в інтересах держави в особі 1.          Міністерства палива та енергетики України 2.          Київської міської ради

до	1. Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” 2. Товариства з обмеженою відповідальністю “Багатогалузева науково –виробнича фірма “Славутич”

про	визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.05.1992 р.

Доповідач: Шаргало В.І.

В С Т А Н О В И В:

Заступник прокурора Подільського району м. Києва звернувся до господарського суду м. Києва з позовом  в інтересах держави в особі Міністерства палива та енергетики України та Київської міської ради до Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Багатогалузева науково-виробнича фірма “Славутич” про визнання недійсним укладеного між відповідачами 15.05.1992 року договору купівлі-продажу приміщення, розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 3.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згадане приміщення вибуло з державної власності незаконно, оскільки Продавцем був порушений порядок його відчуження, внаслідок чого орган місцевого самоврядування –Київська міська рада фактично позбавлена можливості здійснювати повноваження власника щодо названого приміщення.

Заступник прокурора Подільського району м. Києва також просив відновити строк позовної давності.

Рішенням господарського суду м. Києва від 09.03.2006 року (суддя Якименко М.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2006 року (судді: Григорович О.М., Гольцова Л.А., Рябуха В.І.), позовні вимоги задоволенні, визнаний недійсним договір купівлі-продажу житлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 3,  укладений 15.05.1992 року між Підприємством Київських теплових мереж та Товариством з обмеженою відповідальністю “Багатогалузева науково-виробнича фірма “Славутич”  з моменту його укладення; зобов’язано Товариство з обмеженою відповідальністю “Багатогалузева науково-виробнича фірма “Славутич” передати вказане приміщення Київській міській раді; також  між відповідачами розподілені судові витрати. Разом з тим, апеляційною інстанцією відзначено, що перебіг позовної давності починається з дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, оскільки про укладення спірного договору прокуратурі стало відомо з листа Київської міськради від 06.09.2004 року №225-КР-841, то прокурором в даному випадку строк позовної давності не пропущений.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю “Багатогалузева науково –виробнича фірма “Славутич” (надалі ТОВ БНВФ “Славутич”) звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права,  просить їх скасувати  та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Заслухавши в судовому засіданні прокурора, пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду вважає, що касаційна скарга   підлягає частковому   задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено,  що 15.05.1992 року між Підприємством Київських теплових мереж (правонаступником якого є Акціонерна енергопостачальна компанія (надалі АЕК) “Київенерго”) та Товариством   з обмеженою відповідальністю “Багатогалузева науково-виробнича фірма “Славутич” укладений договору купівлі-продажу приміщення площею 340,8 кв. м розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 3.

Однак, зазначене приміщення не увійшло до статутного фонду під час проведення приватизації Підприємства, правонаступником якого є АЕК “Київенерго”, тобто це майно залишалося державною власністю.

В подальшому  на підставі розпорядження  Кабінету Міністрів України  від 31.01.2001 року №29-р “Про передачу теплоелектроцентралей та теплових мереж у власність територіальної громади міста Києва” майно теплоелектроцентралей №5 та №6 і теплових мереж, яке не увійшло до статутного фонду першого відповідача, в тому числі і спірне приміщення, передане з державної власності у власність територіальної громади міста Києва.

Виходячи з встановлених обставин справи  та з посиланням на приписи статей 227, 236 Цивільного кодексу України, господарський суд задовольнив позовні вимоги про визнання спірного договору недійсним та застосував відповідні (на його думку)  наслідки.  

Проте, відповідно до статті  84 Господарського процесуального кодексу України, роз’яснень, що містяться  в п. п. 1, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. №11 “Про судове рішення”, з відповідними змінами, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши  обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду   про  встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у  судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення  повинна містити встановлені судом  обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права й обов’язки сторін у спірних правовідносинах.

Прийняті у справі рішення не відповідають наведеним вимогам з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги та дійшовши при цьому висновку про невідповідність спірного договору вимогам чинного на час його укладення законодавства, господарський суд застосував норми Цивільного кодексу України, який введений в дію з 01 січня 2004 року.

Проте, з приписів Прикінцевих та перехідних положень названого Кодексу вбачається, що до спірних правовідносин стосовно визнання договору недійсним слід застосовувати норми Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року), що був чинним на час укладення договору від 15.05.1992 року.  

Суд апеляційної інстанції вказану помилку господарського суду не виправив.

Крім того, в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки поясненням Київської міськради (а.с.78,79), з яких вбачається, що назване приміщення придбане ТОВ НВФ “Київпромсервіс”, на підставі укладеного з ТОВ БНВФ “Славутич” договору купівлі-продажу від 03.03.2004 року.

Приймаючи оскаржувані рішення про визнання спірного договору недійсним  та зобов’язуючи ТОВ БНВФ “Славутич” повернути продане за цим договором приміщення Київській міськраді, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки зазначеним поясненням міськради, не перевірили належним чином обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема, щодо особи власника приміщення на час розгляду справи і необхідності його залучення до участі у справі з метою надання йому можливості захисту своїх прав на приміщення.

Оскільки в  силу вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або  постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції –скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

З  огляду  на  зазначене, керуючись   статтями      1115 ,   1117 ,  1119,  11110,

11111, 11112 Господарського процесуального кодексу  України, Вищий  господарський суд  України  

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Багатогалузева науково –виробнича фірма “Славутич”  задовольнити частково.

Рішення господарського суду м. Києва від 09.03.2006р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2006р. у справі №14/19 скасувати,  а справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.

Головуючий  суддя

Муравйов О.В.

Суддя

Мачульський Г.М.

Суддя

Шаргало В.І.