г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

                          Справа № 213/2329/19

Номер провадження  2/213/17/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

        21 грудня 2021 року                                                        м. Кривий Ріг        

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Князєвої Н.В.,

за участю секретарів судового засідання Васильєвої Є.В., Ємельянцевої Т.С.,

представника позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним

ОСОБА_1 - ОСОБА_2

відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

представника ОСОБА_3   - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання майна, придбаного одним із подружжя в період перебування в шлюбі, об`єктом права особистої приватної власності, визнання договору купівлі-продажу автомобіля таким, що відбувся,

В С Т А Н О В И В:

Позивач за первісним позовом звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати договір купівлі-продажу автомобіля MITSUBISHI LANCER (2009 року випуску, кузов НОМЕР_1 ) від 28 березня 2015 року недійсним. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що в період з 01 березня 2014 року по 24 жовтня 2018 року перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_8 . У період шлюбу 15 травня 2015 року був придбаний вищезазначений автомобіль. У лютому 2019 року позивачу стало відомо, що 28 березня 2015 року автомобіль без її відома та згоди було продано та придбано ОСОБА_9 . Отримані від продажу кошти ОСОБА_3 привласнив. Оскільки автомобіль був придбаний у період шлюбу, він належить подружжю на праві приватної спільної сумісної власності, а тому для відчуження спільного майна необхідна згода всіх співвласників. Оскільки вона не надавала письмової нотаріально посвідченої згоди на відчуження спільного майна, просить визнати договір купівлі-продажу недійсним.

Позивач в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, судом постановлено ухвалу про розгляд справи за її відсутності.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, в зустрічних просить відмовити. Надав відзив на зустрічний позов, де зазначає, що позивачем ОСОБА_1 до покупки автомобілю MITSUBISHI було додано заощаджені нею до шлюбу кошти у розмірі 100 000,00 грн. Крім того, у відзиві зазначено, що причиною розірвання шлюбу було занадто вільне розпорядження ОСОБА_3 власними грошовими коштами ОСОБА_1 .

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вказав, що спірний автомобіль є його особистою власністю, оскільки придбаний за його особисті кошти, які заробив на півночі. Шлюб з позивачем був нетривалий, він періодично їздив до Росії на роботу, проте офіційних документів про доходи він не має. Крім того, звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, в якій зазначив, що він в період 01 березня 2014 року по 24 жовтня 2018 року дійсно перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачем. Спірний автомобіль було придбано позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_10 15 травня 2014 року за його особисті кошти, які він отримав від продажу іншого належного йому легкового автомобіля марки NISSAN QASHGAI 2013 року випуску, червоного кольору, кузов НОМЕР_2 , за угодою від 13 травня 2014 року, придбаного ним до реєстрації вказаного шлюбу зі ОСОБА_1 , а саме – 16 січня 2014 року у автосалоні магазину ТОВ «НАРА», м. Кривий Ріг, вартістю 197 649,00 грн. Також позивач за зустрічним позовом зазначив, перший автомобіль було придбано виключно за його кошти, які є його безпосереднім доходом, оскільки в період з 21 лютого 2007 року по 16 грудня 2013 року він перебував на заробітках на території Російської Федерації. Тому просить суд у задоволенні первісного позову відмовити повністю, визнати легковий автомобіль MITSUBISHI LANCER 2009 року випуску, кузов НОМЕР_1 придбаний ним, об`єктом права його особистої приватної власності з часу придбання 15 травня 2014 року і до моменту подальшого відчуження цього транспортного засобу 28 березня 2015 року на користь померлого ОСОБА_9 ; визнати договір купівлі–продажу легкового автомобіля MITSUBISHI LANCER 2009 року випуску, кузов НОМЕР_1 , здійснений на підставі довідки-розрахунку ВІА 466378 від 15 травня 2014 року, таким що відбувся.

Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав вимоги по зустрічному позову, в задоволенні первісного позову просить відмовити.

Відповідач ОСОБА_7 в судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила. Судом постановлено ухвалу про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача за первісним позовом та третьої особи за зустрічним позовом ОСОБА_7 – адвокат Петренко І.Л. надала відзив, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у зв`язку з безпідставністю та необґрунтованістю та застосувати строк позовної давності. Вказала, що позивачем за первісним позовом не правильно вибрано спосіб захисту, оскільки до даних відносин застосовується віндикація та належним відповідачем є теперішній власник спірного майна - ОСОБА_11 .

Відповідачі за первісним позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_5 в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, надали заяву про розгляд справи без їх участі, судом постановлено ухвалу про розгляд справи за їх відсутності.

Представник відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_5 – адвокат Лисенко В.С. надав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 , у зв`язку з недоведеністю та на підставі ч. 4 ст. 267 ЦПК України та зі спливом строку позовної давності; визнати недійсним висновок експертного автотоварознавчого дослідження. Вказав, що згідно з рішенням суду шлюбні відносини між сторонами припинено в жовтні 2014 року, тому спірний автомобіль не був об`єктом спільної власності подружжя.

Ухвалою суду від 12 липня 2019 року первісний позов залишено без руху.

Ухвалою суду від 30 вересня 2019 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 24 жовтня 2019 року витребувано докази, провадження у справі зупинено до залучення правонаступників відповідача ОСОБА_9 .

Ухвалою суду від 14 травня 2020 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 01 липня 2020 року заміненовідповідача ОСОБА_9 на його правонаступників – ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Ухвалою суду від 23 вересня 2020 року доручено Талалаївському районному суду Чернігівської області забезпечити проведення відеоконференції за участю відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Ухвалою суду від 07 грудня 2020 року витребувано докази.

Ухвалою суду від 07 грудня 2020 року зустрічний позов прийнято до спільного розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

Ухвалою суду від 12 січня 2021 року закрито підготовче провадження у справі.

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, його представника, показання свідка, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

ОСОБА_1 та ОСОБА_12 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01 березня 2014 року, відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого Інгулецьким відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області від 01 березня 2014 року серії НОМЕР_3 , актовий запис № 36 (а.с. 9 т.1).

Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 жовтня 2018 року даний шлюб між сторонами розірвано, позивачу відновлено прізвище « ОСОБА_13 » (а.с. 10 т.1).

Згідно з інформацією ТСЦ РСЦ МВС в Дніпропетровській області №31/4-1243-1353 від 20 листопада 2019 року, автомобіль MITSUBISHI LANCER 2009 року випуску, державний знак НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_1 було неодноразово перереєстровано, а саме:

- власник ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 07 серпня 2015 року знятий з обліку для реалізації;

- 25 серпня 2015 року у ВРЕВ-4 УДАІ в м. Києві, автомобіль перереєстровано на гр. ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на автомобіль закріплено номерний знак НОМЕР_5 ;

- 31 травня 2016 року в ТСЦ № 8047 РСЦ МВС в м. Києві даний автомобіль за договором купівлі-продажу зареєстрований на ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на автомобіль закріплено номерний знак НОМЕР_6 ;

- 29 липня 2016 року в ТСЦ №3248 РСЦ МВС у Київській області за договором купівлі-продажу перереєстровано на ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на автомобіль закріплено номерний знак НОМЕР_6 ;

- 23 березня 2019 року в ТСЦ №3248 РСЦ МВС у Київській області даний автомобіль за договором купівлі-продажу зареєстрований на ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на автомобіль закріплено номерний знак НОМЕР_7 (а.с. 64-65 т.1).

Згідно з копією спадкової справи 02-14 Талалаївської районної державної нотаріальної контори Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), відкритої після смерті ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 спадщину прийняли ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , в тому числі на спірний автомобіль (а.с. 81-118 т.1).

Як видно з відповіді Головного сервісного центру МВС від 07 вересня 2020 року власником автомобілю MITSUBISHI LANCER 2009 року випуску з 23 березня 2019 року є ОСОБА_11 (а.с.243 т.1).

Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_12 в період з 21 лютого 2007 року по 16 грудня 2013 року працював на різних посадах у Російській Федерації, Магаданська область, Район Крайньої Півночі (а.с. 25-26 т.2).

Згідно з договором купівлі-продажу №2014 ПН/03 від 16 січня 2014 року, ТОВ «НАРА» (продавець) передав у власність ОСОБА_12 (покупець) автомобіль марки NISSAN QASHGAI 2013 року випуску, червоного кольору, кузов НОМЕР_2 , а останній сплатив загальну суму договору, що становить 197 649,00 грн (а.с.27-32 т.2).

Згідно з актом приймання-передання, заявою про приєднання до договору купівлі-продажу від 13 травня 2014 року ОСОБА_12 (продавець) передав ТОВ «Автокредит Плюс» (покупцю) автомобіль марки NISSAN QASHGAI 2013 року випуску, червоного кольору, кузов НОМЕР_2 , вартість склала 206 500,00 грн (50-52 зворотній бік т. 2 ).

Як видно з відповіді Головного сервісного центру МВС від 18 грудня 2020 року та реєстраційних карток транспортного засобу станом на 18 грудня 2020 року згідно з відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, наявна така інформація:

- номерний знак НОМЕР_4 у період з 28 березня 2015 року по 07 серпня 2015 року був зареєстрований за транспортним засобом MITSUBISHI LANCER, номер кузова (VIN) НОМЕР_1 , у період з 29 серпня 2015 року по 14 серпня 2019 року - за транспортним засобом УАЗ 3962, номер кузова НОМЕР_8 . З 14 серпня 2019 року номерний знак НОМЕР_4 значиться зданим на знищення;

- номерний знак НОМЕР_9 у період з 20 травня 2014 року по 29 січня 2015 року вперше був зареєстрований за транспортним засобом MITSUBISHI LANCER, номер кузова (VIN) НОМЕР_1 , а у період з 30 січня 2015 року по 21 березня 2018 року - за транспортним засобом CHERY TIGGO, номер кузова НОМЕР_10 . З 21 березня 2018 року номерний знак НОМЕР_9 значиться зданим на знищення;

- транспортний засіб MITSUBISHI LANCER, номер кузова (VIN) НОМЕР_1 був зареєстрований на ім`я ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (РНОКПП НОМЕР_11 ) 20 травня 2014 на підставі довідки-рахунку серії НОМЕР_12 від 15 травня 2014 року (ФОП ОСОБА_17 );

- актуальним власником транспортного засобу з 23 березня 2019 року є ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.82-95 т.2).

Свідок ОСОБА_18 суду показав, що в період часу з грудня 2013 року по січень 2014 року ОСОБА_19 придбав автомобіль NISSAN QASHGAI, на придбання якого у останнього були власні кошти, оскільки він десять місяців працював на Півночі. На час придбання автомобіля позивач з відповідачем були лише знайомими. В 2014 році він поїхав на Північ на роботу. Йому відомо, що 01 березня 2014 року сторони одружились. Незадовго до весілля сторони стали мешкати разом та ОСОБА_1 ніде не працювала. Зі слів ОСОБА_3 йому відомо, що зі ОСОБА_1 вони перебували у поганих стосунках, внаслідок чого разом були лише шість місяців. Також вказав, що під час роботи на Півночі його та ОСОБА_3 заробітна плата у кожного складала п`ять тисяч доларів щомісячно.

Викладеним обставинам відповідають правовідносини, які регулюються  ЦК та СК України.

На підставі ст. ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, кожна сторона також несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статей 77, 80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Стандарт доказування, тобто ступінь доведеності обставин справи сторонами є питанням досить складним для Суду, яке він вирішує у кожній справі окремо. Загальне правило, сформульоване у рішенні по справі Ireland v. the United Kingdom (5310/71, § 161, 18 January 1978) наступним чином: оцінюючи докази Суд застосовуватиме стандарт доказування «поза розумним сумнівом», але додає, що такий доказ може слідувати з співіснування достатньо сильних, чітких та узгоджених припущень або інших схожих неспростованих презумпцій факту. В цьому контексті поведінка Сторін при отриманні доказу також приймається до уваги.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України).

У відповідності до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 372 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (статті 60, 61 Сімейного кодексу України).

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб.

Так, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Тобто, в разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року в справі № 546/912/16-ц.

Частиною третьою статті 65 Сімейного кодексу України передбачено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ст.205 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч.1 ст.206 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом встановлено, що шлюб між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_12 було зареєстровано 01 березня 2014 року.

Спірний транспортний засіб MITSUBISHI LANCER 2009 року випуску, кузов НОМЕР_1 ОСОБА_12 було придбано 15 травня 2014 року, про що свідчить довідка-рахунок серії ВІА №466378 від 15 травня 2014 року.

Отже, спірний автомобіль був придбаний в період шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_12 .

Щодо зустрічного позову суд зазначає таке.

Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Такий висновок зазначений у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19).

Відповідачем за первісним позовом не доведено, що кошти отримані від продажу 13 травня 2014 року автомобілю марки NISSAN QASHGAI у розмірі 197 649,00 грн, який був набутий ним до шлюбу є його особистою власністю та були витрачені для придбання спірного автомобіля, оскільки суду не надано доказів дійсної вартості такого автомобіля на момент придбання.

Крім того, відповідачем ОСОБА_3 суду не надано жодних доказів, що він та ОСОБА_12 є однією особою.

В той же час, твердження позивача ОСОБА_1 про те, що для придбання спірного автомобіля були використані також її особисті кошти, які не були спільними з відповідачем не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Твердження позивача ОСОБА_1 щодо придбання спірного автомобіля 15 травня 2015 року, про що йдеться в первісному позові, спростовуються письмовими матеріалами справи, з яких видно, що транспортний засіб MITSUBISHI LANCER був придбаний ОСОБА_12 саме 15 травня 2014 року.

Відповідно до змісту первісної позовної заяви ОСОБА_1 вказує, що між відповідачем за первісним позовом та ОСОБА_20 було укладено договір купівлі - продажу автомобіля MITSUBISHI LANCER 2009 року випуску.

Проте, ОСОБА_1 на підтвердження своїх позовних вимог не надано належних, допустимих та достовірних доказів, що договір, який просить визнати недійсним існував та був укладений саме між відповідачем ОСОБА_3 та ОСОБА_9 .

Позовні вимоги за зустрічним позовом щодо визнання договору купівлі–продажу легкового автомобіля MITSUBISHI LANCER 2009 року випуску, кузов НОМЕР_1 , придбаний ОСОБА_12 на підставі довідки-розрахунку ВІА 466378 від 15 травня 2014 року, таким що відбувся задоволенню не підлягають, оскільки на підтвердження цих вимог не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів порушення, невизнання або оспорювання його прав, свобод чи законних інтересів.

На порушення ч.6 ст.177 ЦПК України жодною із сторін в ході розгляду справи не було надано оспорюваний договір.

Отже, в задоволенні первісного та зустрічного позову слід відмовити у повному обсязі.

Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість як первинного так і зустрічного позовів розгляд заяви представника відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про застосування строку позовної давності до вимог за основним позовом є недоцільним.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Як видно з ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача.        

Згідно з п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з того, що у задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог судом відмовлено, з урахуванням приписів частини першої статті 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивачів.

Крім того, на користь відповідача ОСОБА_6 з позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню підтверджені належним чином понесені витрати на правову допомогу, що складають 5 500,00 грн.

Керуючись ст. ст. 60, 65, 70 СК України, ст.ст. 202, 204, 207, 208, 215, 628, 638 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 141, 263, 265, 267, 268 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля відмовити.

У задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання майна, придбаного одним із подружжя в період перебування в шлюбі, об`єктом права особистої приватної власності, визнання договору купівлі-продажу автомобіля таким, що відбувся,відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 понесені витрати на правову допомогу, що складають 5 500 (п`ять тисяч п`ятсот) грн 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_13 .

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП невідомо.

Відповідач за первісним позовом та третя особа за зустрічним позовом: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП невідомо.

Відповідач за первісним позовом та третя особа за зустрічним позовом: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП невідомо.

Відповідач за первісним позовом та третя особа за зустрічним позовом: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_14 .

Дата складення повного тексту судового рішення - 29 грудня 2021 року.

Суддя                                                                                Н.В. Князєва