ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
16 серпня 2006 р. |
№ 4/55/06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого: |
Кравчук Г.А. |
|
суддів: |
Жаботиної Г.В. |
|
|
Мачульського Г.М. |
|
розглянувши у відкритому судовому засіданні |
|
касаційну скаргу |
Відкритого акціонерного товариства енергопостачальної компанії “Миколаївобленерго” |
|
на постанову від |
Одеського апеляційного господарського суду 25.04.2006р. |
|
у справі господарського суду |
№ 4/55/06 Миколаївської області |
|
за позовом |
Відкритого акціонерного товариства енергопостачальної компанії “Миколаївобленерго” |
|
до |
Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 |
|
про |
стягнення 1 552, 46 грн., |
|
|
|
за участю представників
|
- позивача: |
Крижановської І.М. (довіреність №023/05-1202 від 25.11.2005р.), |
|
- відповідача: |
не з'явився, - |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.03.2006р. (суддя Дубова Т.М.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.04.2006р. (колегія суддів у складі: головуючого -судді Разюк Г.П., суддів Колоколова С.І., Петрова М.С.) позов задоволено частково. Постановлено стягнути з Суб'єкта господарювання -фізичної особи ОСОБА_1на користь Відкритого акціонерного товариства енергопостачальної компанії “Миколаївобленерго” суму 518 грн. основного боргу, 102 грн. держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. На суму 1 034, 46 грн. в позові постановлено відмовити.
В своїй касаційній скарзі позивач просить скасувати вказані рішення і постанову, та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги Відкритого акціонерного товариства енергопостачальної компанії “Миколаївобленерго” в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме: ст. 230, 233, 235, 236, 237 Господарського кодексу України, ч.ч. 5, 6 Закону України “Про електроенергетику”, п. 6 Положення “Про порядок проведення розрахунків за електричну енергію”, затвердженого Постановою КМУ від 19.07.2000р. №1136.
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Відповідач не використав наданого законом права на участь свого представника у судовому засіданні.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, спірна сума 1552, 46 грн. -це різниця між вартістю спожитої та своєчасно неоплаченої електроенергії в грудні 2004р. і вартістю скорегованої постачальником договірної величини електричної енергії за цей розрахунковий період, яку постачальник скорегував вже після закінчення розрахункового періоду на цей минулий період, до рівня фактично сплаченої, визначена у п'ятикратному розмірі.
Місцевий господарський суд дійшов до висновку про обґрунтованість застосування до відповідача санкції, відповідно до приписів “Порядку постачання електроенергії споживачам”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №475 від 09.04.2002р., ст.26 Закону України “Про електроенергетику”, та визнав за необхідне зменшити суму фінансових санкцій до 518 грн., з врахуванням приписів ст.233 Господарського кодексу України. За вказаних обставин позов задовольнив частково.
Апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду, та спростував доводи позивача про те, що 5-кратна вартість різниці між фактично спожитою і скоригованою постачальником договірною величиною споживання не є штрафною санкцією, оскільки, як зазначено в постанові апеляційного господарського суду, це суперечить ст. 27 Закону України “Про електроенергетику”, де 5-кратна вартість різниці між фактично спожитою і договірною величиною споживання електричної енергії визначена як штрафна санкція.
За результатами перевірки у касаційному порядку встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у цій справі, з'ясовані судом першої та апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак неправильно застосовано норми матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду першої і апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій і прийняття нового рішення.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного. Із статей 1, 24 Закону України “Про електроенергетику” вбачається що постачання електричної енергії здійснюється на підставі договору. Статтею 26 ч.5, ст.27 ч.7 цього закону передбачено відповідальність споживачів у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період. Відповідно до п.13 “Порядку постачання електроенергії споживачам”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №475 від 09.04.2002р., споживачі у разі перевищення встановлених як договірні граничних величин споживання електричної енергії та потужності несуть відповідальність згідно з частинами п'ятою і шостою статті 26 Закону України "Про електроенергетику". Згідно п.1.2 Правил користування електричною енергією затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року №28 (далі Правила), договір про постачання електричної енергії -це угода двох сторін (постачальник електричної енергії за регульованим тарифом і споживач), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час постачання електричної енергії за регульованим тарифом. Відповідно до п.1.5 цих Правил договір про постачання електричної енергії на основі типового договору (додаток 2 до Правил) укладається постачальником електричної енергії за регульованим тарифом з усіма споживачами та субспоживачами, які розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом. Пунктом 13 п.6.3 зазначених правил визначено, що договір про постачання електричної енергії містить такі умови, що є істотними та обов'язковими для цього виду угод, як відповідальність сторін за невиконання умов договору та підстави її застосування; порядок розв'язання майнових суперечок і установа, якій доручається їх розв'язання. Пунктом 5.2 додатку 3 до Правил встановлено, що договірні величини споживання електричної енергії визначаються на рівнях заявлених Споживачем згідно з пунктом 5.1 цього Договору обсягів. Таким чином договірна величина споживання електричної енергії є істотною умовою договору. Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Пунктом 4 ст.611 цього кодексу визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно ст.26 ч.4 Закону України “Про електроенергетику” споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною і тепловою енергією та виконання приписів державних інспекцій з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії згідно із законодавством України.
При цьому колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зауважити, що правовою підставою для заявлених вимог позивач зазначив ст.26 Закону України “Про електроенергетику”, які передбачають відповідальність у вигляді санкцій за понаддоговірне споживання електроенергії. Разом з тим, перевіряючи юридичну оцінку обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що факту перевищення договірної величини споживання електроенергії не встановлено. З врахуванням аналізу вищевказаних норм права судами неправомірно визначено результати зміни умов договору щодо договірної величини споживання електроенергії на минулий період як перевищення цієї договірної величини споживання електроенергії.
Застосування ж згаданої вище санкції за інші порушення договірних зобов'язань в т.ч. і за порушення строків оплати спожитої електроенергії, вказаний Закон не передбачає.
В той же час, ч.8 ст.26 Закону України “Про електроенергетику” встановлено, що за умови неповної оплати за спожиту електричну енергію, споживач зобов'язаний обмежити власне електроспоживання до рівня броні або повністю його припинити в разі відсутності такої.
Крім того, Цивільним кодексом України передбачено відповідальність за порушення зобов'язання.
За вказаних обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасувати судові рішення попередніх інстанцій повністю і прийняти нове рішення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.2, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства енергопостачальної компанії “Миколаївобленерго” задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.04.2006р. та рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.03.2006р. у справі №4/55/06 Господарського суду Миколаївської області скасувати повністю і прийняти нове рішення.
У позові Відкритому акціонерному товариству енергопостачальна компанія “Миколаївобленерго” до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1про стягнення 1 552, 46 грн., відмовити.
Головуючий Г. Кравчук
С у д д і Г. Жаботина
Г. Мачульський