Справа № 127/19978/20

Провадження № 2/127/3220/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.12.2021 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,

при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Рудик Людмили Вікторівни про визнання заповіту недійсним, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом про визнання недійсним заповіту ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик Л.В. 23.03.2021 року зареєстрованого в реєстрі за № 799. Свої вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 після тривалої хвороби померла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була рідною матір`ю позивача. З метою подання заяви про прийняття спадщини, позивач 02.07.2020 року звернулась до Третьої вінницької державної нотаріальної контори із заявою, за якою у Спадковому реєстрі було заведено спадкову справу № 66049579. В подальшому, позивачу стало відомо, що з метою отримання спадщини до Третьої вінницької державної нотаріальної контори звернулись особи, які не перебували з нею та її матір`ю в родинних зв`язках, із заявами про прийняття спадщини за заповітом, який був складений на їх ім`я померлою ОСОБА_5 та посвідчений 23.03.2020 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик Л.В. за реєстровим № 799. Згідно заповіту від 23.03.2020 року ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробила своє розпорядження: -заповісти квартиру за номером АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; -заповісти квартиру за номером АДРЕСА_2 та квартиру номер АДРЕСА_3 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; - заповісти житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами номер АДРЕСА_4 та земельну ділянку площею 0,1000 га за кадастровим номером 0520686303:02:001:0072, за адресою: АДРЕСА_5 (двадцять сім) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Не погоджуючись зі складеним ОСОБА_5 заповітом на ім`я відповідачів, позивач ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду про визнання заповіту недійсним. В обґрунтування недійсності складеного заповіту, позивач зазначає, що її мати страждала онкологічним захворюванням (рак правої молочної залози 4-ої стадії, метастази в кістках). Також позивач повідомляє, що через проходження такого захворювання померла ОСОБА_5 відчувала сильні болі та була вимушена останні півроку приймати обезболюючі, які впливали на її мозок та форму поведінки. У зв`язку з чим позивач вважає, що ОСОБА_5 під час складання заповіту 23.03.2020 року на ім`я відповідачів не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними і просить суд визнати недійсним такий заповіт на підставі ч. 1 ст. 225 ЦК України та ч. 2 ст. 1257 ЦК України.

23.09.2020 Вінницьким міським судом Вінницької області прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за правилами загального позовного провадження.

19.10.2020 до суду надійшли відзиви на позовну заяву відповідачів по справі, за змістом яких вони не погодились з вимогами позовної заяви в повному обсязі. В обґрунтування власних позицій відповідачами зазначено, що враховуючи не перебування померлої ОСОБА_5 у близьких стосунках зі своєю родиною, впродовж часу захворювання та до смерті догляд за станом її здоров`я здійснювали відповідачі. На думку відповідачів, догляд за матір`ю позивача в останній період її життя та відсутність допомоги зі сторони її доньки, стало підставою для складання 23.03.2020 року ОСОБА_5 оскаржуваного заповіту.

22.10.2020 ухвалою суду залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Рудик Л.В.

22.10.2020 ухвалою суду, після задоволення заяви представника позивача ОСОБА_1 забезпечено позов у цивільній справі № 127/19978/20 шляхом заборони державним нотаріусам Третьої вінницької державної нотаріальної контори вчиняти нотаріальні дії по видачі свідоцтв про право власності в порядку спадкування в рамах спадкової справи № 66049579 після смерті ОСОБА_5 .

Ухвалами суду від 17.11.2020 та від 10.12.2020 по даній справі, за клопотаннями відповідача та позивача було витребувано з лікувальних та діагностичних медичних закладів історії хвороби та всі медичні документи ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до ухвали суду від 18.01.2021 по справі № 127/19978/20 за клопотанням представника позивача, з урахуванням позиції представника відповідачів у справі призначено посмертну судово психіатричну експертизу, проведення якої було доручено експертам КУ «Обласна клінічна психіатрична лікарня Запорізької обласної ради» та зупинено провадження у справі до отримання висновку експерта.

19.04.2021 на адресу суду надійшов висновок експерта № 214 від 22.03.2021 року по даній справі.

20.04.2021 відновлено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Рудик Людмили Вікторівни про визнання заповіту недійсним.

Ухвалою суду від 25.05.2021 клопотання представника позивача та представника відповідача про виклик свідків задоволено та закрито підготовче провадження по цивільній справі.

Допитані у судовому засіданні 17.08.2021р. свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 зазначили щодо обставин останніх разів спілкування з померлою ОСОБА_5 в кінці 2019 року та на початку 2020 року; зазначали про називання ОСОБА_5 себе іншим іменем, повідомили про її хворобливий вигляд та не притаманну їй поведінку.

Свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які були сусідами ОСОБА_5 повідомили, що остання дійсно хворіла у березні 2020 року, однак у спілкуванні з ОСОБА_5 психічних розладів, переміни поведінки та не впізнання їх не прослідковувалось.

24.09.2021року за клопотанням представника відповідачів, у судовому засіданні було допитано в якості свідків відповідачів по справі, які повідомили про обставини знайомства з ОСОБА_5 , її відношення з донькою, а також обставини щодо написання заповіту з розпорядження майном на їх користь та про проходження її хвороби, зокрема з березня 2020 року по день смерті.

Ухвалою суду 24.09.2021 року задоволено клопотання позивача та призначено по справі додаткову посмертну судово-психіатричну експертизу. У зв`язку з цим провадження у справі було зупинено.

За апеляційною скаргою представника відповідачів, постановою Вінницького апеляційного суду від 09.11.2021 ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 24.09.2021 скасовано, в задоволенні клопотання про призначення додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи відмовлено та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

16.12.2021 у судовому засіданні було відмовлено у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про виклик у судове засідання експертів та відкладено розгляд справи для надання часу на підготовку сторін до судових дебатів.

28.12.2021 у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник вимоги позову підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судовому засіданні позов не визнав просив відмовити у його задоволенні.

У судове засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Рудик Людмили Вікторівни не з`явилась. Про час та місце розгляду справи повідомлена. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши матеріали справи, в тому числі медичну документацію та висновок експерта, суд прийшов до наступного висновку.

При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на майно, що належало за життя на праві власності спадкодавцеві.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частиною 2 ст. 236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт, щодо усієї спадщини або її частини.

Вимоги, щодо форми та змісту заповіту встановлені ст. 1247 ЦК України. Так цією нормою кодексу визначено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 цього Кодексу.

На випадок своєї смерті ОСОБА_5 23 березня 2020 року склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик Л.В. За цим заповітом ОСОБА_5 зробила своє розпорядження: -заповісти квартиру за номером АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; - заповісти квартиру за номером АДРЕСА_2 та квартиру номер

АДРЕСА_3 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; - заповісти житловий будинок а прибудовами, господарськими будівлями та спорудами номер АДРЕСА_4 та земельну ділянку площею 0,1000 га за кадастровим номером 0520686303:02:001:0072, за адресою: АДРЕСА_5 (двадцять сім) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Своїм підписом ОСОБА_5 підтвердила, що нею прочитай текст заповіту особисто уголос, зміст його зрозумілий та відповідає її дійсним намірам. Зазначений заповіт посвідчений у присутності нотаріуса о 15 годині 30 хвилин.

Нотаріусом було роз`яснено заповідачу зміст ст.ст. 1233-1241, 1307 ЦК України. Заповіт зареєстровано в реєстрі за № 799.

Відтак спадкування після смерті ОСОБА_5 повинно здійснюватись за заповітом.

За приписами ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Заповіт є одностороннім правочином, а тому він повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Системний аналіз норм ЦК України свідчить, що відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України виключно підстави недійсності правочину визначені у ст. 225, ст. 231 ЦК України, зумовлюють те, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійним на підставі передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Тлумачення ст. 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 2-436/2012 (провадження № 61-10250св19), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19), від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7 визначено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Для визначення наявності у ОСОБА_5 такого стану на момент складення нею заповіту від 23 березня 2020 року згідно зі ст. 103 ЦПК України судом було призначено за клопотанням представника позивача посмертну судово-психіатричну експертизу.

Зі змісту висновку судово-психіатричного експерта № 24, складеного 22.03.2021 експертами комунальним некомерційним підприємством «Обласна клінічна психіатрична лікарня Запорізької обласної ради», заповідач ОСОБА_5 виявляла ознаки психічного розладу у вигляді органічно емоційно-нестійкого (астенічного) розладу, внаслідок ракової інтоксикації, викликаної онкологічним захворюванням (рак правої молочної залози з метастазами у кістки), який був обумовлений загальною слабкістю, втомлюваністю, неможливістю самостійно пересуватися, ускладнювався больовим синдромом, що відображено у медичній документації. Але у зв`язку з відсутністю спостереження лікарями та опису психологічного стану у медичній документації на період, що цікавить суд, відсутністю показань свідків, виявити ступінь вираженості психічних розладів та винести експертне рішення не можливо.

Крім того, судом вживались заходи з проведення додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи враховуючи додаткові покази свідків, надані під час розгляду справи.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 09.11.2021 року у цій справі було скасовано ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 24 вересня 2021 року та відмовлено в задоволенні клопотання про призначення додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи.

Апеляційний суд виходив з того, що звертаючись до суду з клопотанням про призначення додаткової експертизи, представник позивача обґрунтовувала таке клопотання тим, що покази свідків, допитані в судовому засіданні допоможуть експертам надати розширений висновок, проте такі обставини не є підставою для призначення додаткової експертизи у розумінні статті 113 ЦПК України.

Судом встановлено, що із змісту висновку судово-психіатричної експертизи не встановлено абсолютну неспроможність особи в момент вчинення правочину 23.03.2020 року розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно до сталої практики Верховного Суду, викладеної у постановах від 06 лютого 2020 року у справі № 495/538/16-ц (провадження № 61-43716св18), від 24 травня 2021 року у справі № 607/13067/17 (провадження № 61-8407св20), від 16 вересня 2021 року у справі № 643/6473/17 (провадження № 61-13275св20) та від 25 листопада 2021 року у справі № 210/573/19 (провадження № 61-9493св21), зазначено, що висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно ч. 1 ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Як зазначалось, ухвалами Вінницького міського суду Вінницької області від 17.11.2020 та від 10.12.2020 по даній справі було витребувано усю наявну медичну документацію ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка надавалась для дослідження експертам.

Судом враховується також обставина, що експертами у висновку судово-психіатричного експерта № 24 від 22.03.2021 повідомлено про відсутність медичної документації та показань свідків. Дане свідчить про необхідність наявності цих двох джерел інформації, а не лише показань свідків. Крім того, необхідно враховувати, що психічний стан, перш за все, може бути підтверджений медичною документацією, а не показаннями свідків.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.05.2021 по справі № 369/7091/16-ц.

В свою чергу, наявний у матеріалах справи висновок судово-психіатричного експерта № 24 від 22.03.2021 кореспондується з іншими доказами, зібраними у справі, а також показаннями відповідачів як свідків, які у судовому засіданні підтвердили, що дійсно в останній період життя заповідач ОСОБА_5 хворіла, тривалий час перебувала на лікуванні, а в березні 2020 року часто відчувала слабкість та пригнічений стан, проте це не вплинуло на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

За результатом допиту інших свідків у судовому засіданні, останні не надали ґрунтовних свідчень про те, що під час укладання заповіту ОСОБА_5 не перебувала при здоровому розумі та ясній пам`яті, не розуміла значення своїх дій та діяла не добровільно, під погрозами, примусом чи фізичним або психічним насильством чи тощо.

Суд виходить із презумпції психічного здоров`я ОСОБА_5 , суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених Законом України «Про психіатричну допомогу» та іншими законами України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

Проте позивачем не надано суду належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів, які б засвідчували, що на момент складення заповіту від 23 березня 2020 року заповідач ОСОБА_5 перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Доводи позивача ОСОБА_1 та її представника ґрунтуються на припущеннях.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Згідно ст. 141 ЦПК України судові витрати залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 202, 203, 215, 225, 231, 236, 1233, 1248, 1257 ЦК України, ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу», ст.ст. ст. ст. 13, 81, 141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Рудик Людмили Вікторівни про визнання заповіту недійсним - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 31.12.2021року.

ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 .

ОСОБА_3 , АДРЕСА_6 , паспорт серія НОМЕР_4 .

ОСОБА_4 , АДРЕСА_7 , ІПН НОМЕР_5 .

Приватний нотаріус вінницького міського нотаріального округу Рудик Л.В., АДРЕСА_8.

Суддя: