АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 січня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі :
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Виноградової Л.Є.,
Гайворонського С.П.,
за участю секретаря Шкрабак В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 02 червня 2009 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадщину, за участю третьої особи – ОСОБА_2, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання угоди купівлі-продажу дійсною та визнання права власності,
встановила:
19 січня 2009 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду із позовною заявою, в якій просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом як спадкоємицею 1 черги на 2/10 частини будинку АДРЕСА_1 після смерті свого батька, ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Свої вимоги мотивувала тим, що після смерті її батька відкрилась спадщина на зазначене майно. Спадкоємцями першої черги є вона та її брат ОСОБА_6, який у встановленому законом порядку відмовився від своєї частки у спадщині. Стверджувала, що вона на підставі рішення суду, яким їй продовжено строк на прийняття спадщини, звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено, оскільки у правовстановлюючому документі, а саме у прізвищі попереднього власника спірної частки житлового будинку в договорі купівлі-продажу від 13 грудня 1973 року зроблено помилку та вказано «ОСОБА_9» замість «ОСОБА_9».
Посилаючись на те, що вона не може нотаріально оформити своє право на спадщину, просила її вимоги задовольнити у повному обсязі.
Оскільки у спірному будинку на час розгляду справи мешкала ОСОБА_2, ухвалою суду від 25 лютого 2009 року вона була залучена до участі у справі в якості третьої особи, що заявляє свої самостійні вимоги (а.с.19).
Відповідач ОСОБА_4 позовні вимоги визнав повністю, посилаючись на те, що він в установленому законом порядку відмовився від свого права на спадщину.
Третя особа, що заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_7 позов не визнала та звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та Виконавчого комітету Котовської міської ради Одеської області, в якому ставила наступні питання:
________________________________________________________________________________
Головуючий у першій інстанції: Фабіжевський С.А. Справа № 22ц- 457/10
Доповідач: Сегеда С.М. Категорія: ЦП: 37
2.
про поновлення їй строку для подачі позовної заяви;
про визнання дійсним договору купівлі-продажу 2\10 частин зазначеного вище житлового будинку, укладеного 13 грудня 1973 року між попереднім власником житла ОСОБА_9 та ОСОБА_5;
про визнання дійсним договору купівлі-продажу 2\10 частин зазначеного вище житлового будинку, укладеного між нею та ОСОБА_5 20 червня 2005 року;
про визнання за нею права власності на спірне житло.
Свої вимоги мотивувала тим, що спірне житло 20 червня 2005 року за умовами цивільної угоди вона придбала у ОСОБА_5 за 3000 грн., про що було складено розписку за його підписом і підписами свідків, зробила в цьому житлі необхідний ремонт і мешкає там по теперішній час. Нотаріально угоду за життя ОСОБА_5 оформити не встигла із-за відсутності необхідних коштів та через юридичну необізнаність.
Справа розглянута у відсутність представника виконавчого комітету Котовської міської Ради Одеської області, який у судове засідання не з'явився.
Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 02 червня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені у повному обсязі, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені частково та було поновлено їй термін звернення до суду, як пропущений з поважних причин.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування зазначеного судового рішення із ухваленням нового - про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, та про задоволення її позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що батьком позивачки ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_4 є ОСОБА_5, якому на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 13.12.1973 року на праві приватної власності належить 2/10 частки житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1, та який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3, суд обґрунтовано виходив із положень п.1 ст. 1258 та ст. 1261 ЦК України, згідно яких вона як спадкоємець першої черги в установленому законом порядку прийняла спадщину, а другий спадкоємець – відповідач ОСОБА_4 – відмовився від її прийняття.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, суд виходив із вимог, передбачених ч. 4 ст. 203 та ч. 1 ст. 220 ЦК України, та обґрунтовано вказав на нікчемність правочину, укладеного 20.06.2005 року між ОСОБА_2 (на той час її прізвище було ОСОБА_2) та спадкодавцем ОСОБА_5, згідно розписки (а.с.26).
З таким висновком суду повністю погоджується судова колегія, виходячи із наступного.
У відповідності до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
З цих підстав та згідно ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемний.
Разом ж тим, відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, на яку посилається апелянт як на підставу обґрунтованості своїх вимог, суд може визнати дійсним такий договір, проте лише у разі, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення.
Аналізуючи зазначену норму закону та обставини справи, суд обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України, з чим повністю погоджується судова колегія, виходячи із наступного.
Як вбачається із розписки, ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_2 3000 грн. за АДРЕСА_1.
3.
Однак, згідно договору купівлі-продажу спірного житлового приміщення від 13.12.1973 року, який є правовстановлюючим документом, вбачається, що ОСОБА_5 на праві власності належить 2\10 частини вищезазначеного житлового будинку, без вказання квартири.
Тобто в розписці мова йде про інший предмет купівлі-продажу, ніж той, що належав ОСОБА_5, також в розписці не зазначено жодної із умов договору купівлі-продажу квартири, яких мали досягти сторони при укладанні договору, підпис другої сторони - покупця в розписці відсутній, що не передбачено при укладенні двостороннього договору.
Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що одна із сторін ухилялася від нотаріального посвідчення договору, що не заперечується позивачкою за зустрічним позовом ОСОБА_2 в доводах позовної заяви та апеляційної скарги.
Таким чином, посилання апелянта на ч. 2 ст. 220 ЦК України, як на підставу можливості визнання правочину дійсним, є безпідставними і необґрунтованими.
Також є безпідставними вимоги ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу спірного житлового приміщення, укладеного 13 грудня 1973 року між попереднім власником житла ОСОБА_9 та ОСОБА_5, оскільки ОСОБА_2 не є стороною у цьому договорі, зазначений договір ніким не оскаржується, вчинений у відповідності з вимогами чинного на той час законодавства, а тому є дійсним.
Доводи апелянта про те, що після вселення в спірне житлове приміщення вона зробила в ньому капітальний ремонт, погасила всі борги, а тому має право на це приміщення, не можуть бути підставою для задоволення її позовних вимог, з огляду на вищевикладене.
Зазначені обставини, при умові їх доведеності, можуть бути підставою для відшкодування цих витрат правонаступником спадкодавця.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно з’ясував обставини, що мають значення для справи, ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду, у зв’язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване судове рішення – залишенню без змін.
Керуючись ч. 1 ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, ст.ст. 313 - 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 02 червня 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили безпосередньо до Верховного Суду України.
Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда
Л.Є. Виноградова
С.П. Гайворонський