АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 січня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі :
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Виноградової Л.Є.,
Гайворонського С.П.,
за участю секретаря Шкрабак В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2009 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування, за участю в якості третьої особи Другої Одеської державної нотаріальної контори, та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту частково недійсним та визнання права на спадкування, за участю в якості третьої особи приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5,
встановила:
23 липня 2008 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, який в подальшому уточнював, про визнання заповіту недійсним та про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
26 грудня 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 про усунення його від права на спадкування, третя особа - Друга Одеська державна нотаріальна контора, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла їх мати - ОСОБА_6, яка задовго до смерті заповіла їй все своє майно. Оскільки ОСОБА_2 завжди ухилявся від надання допомоги матері, яка була в тяжкому стані і потребувала сторонньої допомоги, зловживав спиртними напоями, мати не бажала, щоб син мав які-небудь права на її майно, просила усунути його від права на спадкування.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2008 року первісну позовну заяву ОСОБА_2 було залишено без розгляду (а.с.40).
У лютому 2009 року ОСОБА_2 знову звернувся до суду з позовом, який також в подальшому уточнював, до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним і визнання за ним права власності на 1\2 частку спадкового майна в порядку спадкування за законом, третьою особою зазначив приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (а.с.71).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2009 року цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування та цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом, були об`єднані в одне провадження (а.с.63-64).
_______________________________________________________________________________
Головуючий у першій інстанції: Свячена Ю.Б. Справа № 22ц- 579/10
Доповідач: Сегеда С.М. Категорія: ЦП: 37
2.
ОСОБА_2, уточнивши в подальшому свої позовні вимоги, та виключивши із кола третіх осіб приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ставив питання про визнання заповіту частково недійсним та визнання за ним права на спадкування на 1\4 частину житлового будинку АДРЕСА_1, а також на 1/8 частину квартири АДРЕСА_2 (а.с.163-164).
Свої вимоги обгрунтовував тим, що він є рідним сином померлої ОСОБА_6, є непрацездатним, а тому у відповідності до ст. 1241 ЦК України має право на обов’язкову частку у спадщині. Крім того зазначив, що заповіт слід визнати частково недійсним, оскільки у відповідності до ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх непрацездатних дітей.
Представник третьої особи - Другої Одеської державної нотаріальної контори у судове засідання не з'явився, надавши до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність (а.с. 45).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено у повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування зазначеного судового рішення із ухваленням нового - про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, та про задоволення його позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що спадкодавцю ОСОБА_6 та відповідачці за первинним позовом ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності в рівних частках кожному належала квартира АДРЕСА_2 (а.с.175).
Крім того, ОСОБА_6 на праві приватної власності належав також житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.8).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла (а.с. 7), після її смерті відкрилась спадщина на вищезазначене майно. Спадкоємцями першої черги були її діти: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 6, 177, 178).
Проте, більше ніж за три роки до смерті, а саме 25 грудня 2004 року ОСОБА_6 склала заповіт, згідно якого все її майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що належатиме їй за законом на день смерті та на що вона за законом матиме право, заповіла своїй доньці ОСОБА_3 (а.с.127).
Викладене свідчить про те, що спадкодавець ОСОБА_6 навмисно позбавила свого сина ОСОБА_2 права на спадкування її майна і бажала, щоб це майно успадкувала лише її донька ОСОБА_3
Зазначеними обставинами підтверджуються висновки суду про те, що ОСОБА_2 взагалі не спілкувався з матір’ю, не навіщав її, не надавав їй ніякої матеріальної допомоги, а також спростовуються доводи апелянта ОСОБА_2 про те, що у нього були добрі стосунки з матір’ю, він її утримував і вони часто спілкувались.
Суд обґрунтовано взяв до уваги показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, лікаря ОСОБА_12, які були допитані в судовому засіданні, та які показали, що між матір’ю та ОСОБА_2 були дуже неприязні стосунки, через що вони не спілкувались, догляд за ОСОБА_6 здійснювала лише донька ОСОБА_3 В свою чергу ОСОБА_2 не надавав матері ніякої матеріальної допомоги і стан її здоров’я його не турбував.
Посилання апелянта ОСОБА_2 на те, що йому невідомі жодний із вищезазначених свідків, додатково свідчать лише про те, що він дійсно ухилявся від надання матеріальної допомоги матері, якої вона потребувала, не інтересувався способом її життя, колом знайомих та лікарів, які довгий час надавали їй медичну допомогу.
3.
Відповідно до ч. 5, ст. 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялась від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Виходячи зі змісту зазначеної норми закону, суд при вирішенні такої справи згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.
Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином ухилення характеризується умисною формою вини.
Крім того, підлягало з`ясуванню судом і питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що спадкодавець ОСОБА_6 через свій похилий вік, тяжку хворобу і інвалідність перебувала в безпорадному стані і потребувала сторонньої матеріальної і моральної допомоги, яку їй надавала донька ОСОБА_3
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він повністю знайшов своє підтвердження в матеріалах справи (а.с.98, 138-156).
Також матеріали справи містять достатньо доказів того, що ОСОБА_2 мав реальну можливість надавати таку допомогу, оскільки тривалий час працював на судах з іноземними прапорами, мав пристойний заробіток, про що ним особисто зазначено в апеляційній скарзі, однак ухилявся від надання цієї допомоги.
Таким чином, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3, суд обґрунтовано виходив із положень п.5 ст. 1224 ЦК України, згідно яких особа може бути усунена від права на спадкування за законом за рішенням суду, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, важку хворобу або каліцтво був у безпомічному стані.
Також судом обґрунтовано прийнято до уваги те, що ОСОБА_3 щомісячно, належним чином оплачувала комунальні послуги, пов'язані з утриманням квартири АДРЕСА_2, та особисто займалась організацією та проведенням поховань ОСОБА_6
Що стосується доводів апелянта про те, що у відповідності до ч. 6 ст. 203 ЦК України заповіт на ім’я ОСОБА_3 слід визнати частково недійсним, оскільки правочин, вчинений батьками, не може суперечити правам та інтересам їх непрацездатних дітей, то зазначені доводи є необґрунтованими і не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.
Як було зазначено вище, оскаржуваний заповіт було складено 25 грудня 2004 року, а непрацездатним апелянт ОСОБА_2, в понятті ч. 6 ст. 203 та ч. 1 ст. 1241 ЦК України, став лише 07 вересня 2007 року, коли досяг пенсійного віку.
Доводи апелянта та його представників про те, що він став непрацездатним у 2004 році, коли вийшов на пенсію на пільгових умовах (а.с.161), є безпідставними, оскільки при виниклих правовідносинах правове значення має не час виходу особи на пенсію, а час досягнення ним пенсійного віку, тобто 60 років.
Зазначене підтверджується наступним.
Ст. 1200 ЦК України не визначає осіб, які досягли пенсійного віку. У п. 1 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» йдеться про пенсійний вік, передбачений ст. 26 цього Закону, тобто вік 60 років (для чоловіків) і 55 років (для жінок).
4.
Виходячи з викладеного, непрацездатність апелянта ОСОБА_2, в розумінні ч. 6 ст. 203 та ч. 1 ст. 1241 ЦК України настала після досягнення ним загального пенсійного віку – 60 років, тобто 07 вересня 2007 року.
З цих підстав, до виниклих правовідносин неможливо застосувати положення ч. 6 ст. 203 ЦК України, оскільки на час вчинення правочину, в даному випадку складання заповіту, будь-яких перешкод або заборон на його вчинення не існувало.
Оспорюваним заповітом ОСОБА_6 розпорядилась своїм правом власності, що відповідає вимогам ч. 1 ст.317 та ст.319 ЦК України, згідно яких власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Судова колегія також зазначає, що у відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України оскаржуване судове рішення відповідає засадам справедливості, добросовісності і розумності, з огляду на те, що заповіт, який склала ОСОБА_6 на ім’я ОСОБА_3, є правочином, в якому вона особисто висловила своє волевиявлення, фактично позбавивши свого сина ОСОБА_2 права на спадкування її майна.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно з’ясував обставини, що мають значення для справи, ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду, у зв’язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ч. 1 ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, ст.ст. 313 - 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили безпосередньо до Верховного Суду України.
Судді апеляційного суду Одеської області: \підпис С.М. Сегеда
\підпис Л.Є. Виноградова
\підпис С.П. Гайворонський
Вірність копії посвідчую, суддя С.М. Сегеда