ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 листопада 2010 року м. Київ
Верховний Суд України у складі:
головуючого Гусака М.Б.,
суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Вовка І.В., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Данчука В.Г., Драги В.П., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Перепічая В.С., Пивовара В.Ф., Потильчака О.І., Редьки А.І., Селівона О.Ф., Сеніна Ю.Л., Таран Т.С., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г.,–
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за позовом Обласного комунального підприємства “Донецьктеплокомуненерго” (далі – Підприємство) до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька (далі – ДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення за заявою Підприємства про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 24 червня 2010 року,
в с т а н о в и в:
У лютому 2007 року Підприємство звернулося до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ від 24 липня 2006 року № 0005151640/0, яким до нього застосовано штраф у розмірі 17 362 грн.
Як на підставу для прийняття податкового повідомлення-рішення ДПІ послалося на порушення Підприємством граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість (далі – ПДВ) за вересень 2004 року згідно з уточнюючим розрахунком від 2 листопада 2005 року № 123658. Цим розрахунком було збільшено на 34 724 грн суму, що підлягала сплаті до бюджету. Однак вона не була сплачена позивачем, а погашена відповідачем за рахунок суми від'ємного значення ПДВ, що виникла внаслідок подання уточнюючого розрахунку від 29 березня 2006 року № 19449 за лютий 2006 року, яким Підприємство зменшило свої податкові зобов'язання з цього податку на 6 835 276 грн.
Господарський суд Донецької області постановою від 19 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2007 року, позов задовольнив.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що жодний закон з питань оподаткування не дає податковому органу право розпоряджатися коштами, наявними на обліковому рахунку платника податків, зокрема самостійно здійснювати погашення податкових зобов'язань платника за їх рахунок. Окрім того, відповідач не надав документи, які, відповідно до Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України та Державного казначейства України від 2 липня 1997 року № 209/72 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України та Державного казначейства України від 21 травня 2001 року № 200/86), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 8 червня 2001 року за № 489/5680, підтверджують здійснення ним взаємозаліку від'ємного значення в рахунок сплати податкового боргу.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що позивач, подаючи уточнюючий розрахунок, взяв на себе обов'язок сплатити податкове зобов'язання, а не фактично сплатив його, у зв'язку з чим відсутній об'єкт застосування штрафу.
Постановою від 24 червня 2010 року Вищий адміністративний суд України скасував рішення попередніх судів, у задоволенні позову відмовив.
Скасовуючи ці судові рішення, касаційний суд послався на абзаци 1, 3 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (далі – Закон № 168/97-ВР), у розумінні яких, на його думку, із виникненням у позивача в березні 2006 року від'ємного значення чистої суми податкового зобов'язання, 34 724 грн із цієї суми враховується (вираховується) на погашення податкового боргу, що виник у нього в такому розмірі за вересень 2004 року.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі ? КАС), позивач просить скасувати постанову касаційного суду та залишити в силі ухвалу апеляційного суду.
Заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного
суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви Підприємства копії ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2009 року по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР.
Вищий адміністративний суд України, скасовуючи постановою від 24 червня 2010 року рішення попередніх судів та відмовляючи в задоволенні позову, послався на те, що в силу вимог абзаців 1, 3 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР ДПІ із виникненням у позивача в березні 2006 року від'ємного значення чистої суми податкового зобов'язання обґрунтовано врахувала (вирахувала) 34 724 грн із цієї суми на погашення податкового боргу, що виник у нього за вересень 2004 року, та застосувала штраф відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (далі – Закон № 2181-III).
В ухвалі касаційного суду від 26 травня 2009 року, на яку посилається заявник як на підставу для допуску справи до провадження Верховного Суду України, вказується, що оскільки суми податкового боргу ДПІ не доведено, тому нарахування штрафних (фінансових) санкцій на суму, яка не сплачена до бюджету на дату прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, є неправомірним.
Таким чином, у справі, що розглядається, касаційний суд визнав наявність у позивача податкового боргу, а в іншій, за аналогічних обставин, – ні.
Визначення понять “податкове зобов'язання” та “податковий борг” наведені у статті 1 Закону № 2181-III, а момент переходу суми податкового зобов'язання в податковий борг – у пункті 5.4 статті 5 цього Закону, однак Вищий адміністративний суд України в обох випадках керувався іншими нормами матеріального права.
Аналіз наведених судових рішень суду касаційної інстанції не дає підстави вважати, що ним було неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права.
Згідно з частиною 1 статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Керуючись статтями 241–244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України
п о с т а н о в и в:
У задоволенні заяви Обласного комунального підприємства “Донецьктеплокомуненерго” відмовити.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.Б. Гусак
Судді М.І. Балюк І.С. Берднік
І.В. Вовк Л.Ф. Глос
Т.В. Гошовська М.І. Гриців
В.С. Гуль
В.Г. Данчук В.І. Гуменюк
В.П. Драга
А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок
В.В. Заголдний М.Р. Кліменко
Є.І. Ковтюк П.І. Колесник
М.Є. Короткевич О.А. Коротких
В.І. Косарєв О.В. Кривенда
В.В. Кривенко О.Т. Кузьменко
Є.Ф. Левченко Л.М. Лихута
Н.П. Лященко В.Л. Маринченко
Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк
В.С. Перепічай В.Ф. Пивовар
О.І. Потильчак А.І. Редька
О.Ф. Селівон Ю.Л. Сенін
Т.С. Таран О.О. Терлецький
Ю.Г. Тітов І.Б. Шицький
В.Ф. Школяров А.Г. Ярема