Справа №  2-0117-168/11

РІШЕННЯ

Іменем України

  "13" січня 2011 р.                                                                                                                м. Саки

             Сакський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого, судді                              Щербіни Д.С.,

при секретарі                              Шабелян О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

             ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання незаконним фактичного усунення від роботи у якості продавця непродовольчих товарів та спонукання звільнитися з роботи за власним бажанням, поновлення на роботі на посаді продавця непродовольчих товарів на підставі трудового договору від 01.05.2006р., зареєстрованого Сімферопольським районним центром зайнятості під № 314 від 03.05.2006р., стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 01.01.2008р. по 27.08.2008р. в сумі 4170 грн,  стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з 28.08.2008р. по 30.04.2010р. в розмірі 13449 грн, зобов’язання надати невикористані щорічні відпустки за 2006, 2007, 2008 роки, стягнення моральної шкоди 20000 грн. Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що з причини того, що на складі де вона працювала відбулась крадіжка, після чого 27.08.2008р. її не було допущено до роботи. Спроби приступити до роботи 28.08.2008р. та 29.08.2008р. були даремні. Неодноразові звернення до органів прокуратури, державної податкової служби, органів інспекції праці також ні до чого не призвели. У вересні 2009р. відповідач подав позовну заяву про розірвання трудового договору. Рішенням Сакського міськрайонного суду АР Крим від 02.03.2010р. по справі № 2-607/2010 за позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа – Сімферопольський районний центр зайнятості, про розірвання трудового договору у задоволенні позову відмовлено. В наслідок відсутності грошових коштів в позивачки утворилась заборгованість по комунальним послугам, постраждала її репутація. Все це призвело до моральних страждань, в результаті чого вона була вимушена звернутись до лікаря. Враховуючи викладене, позивачка просить стягнути моральну шкоду, яку вона оцінює в 20000 грн. Також, позивачка просила поновити строк для звернення до суду для вирішення трудового спору, оскільки, нею вказаний строк був пропущений з поважної причини, тобто, при фактичному не допуску до роботи, юридично її звільнено не було.

          Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги збільшила, просила стягнути заробітної плати за час вимушеного прогулу з 01.05.2010р. по 31.12.2010р. в розмірі 7168 грн. Просила позов задовольнити.

          Представник відповідача в судовому засіданні з позовом не погодився. Пояснив, що на складі, де працювала позивачка, відбулась крадіжка, яку скоїв її син. З 01.08.2008р. позивачці була надана відпустка до 27.08.2008р., після закінчення якої остання не вийшла на роботу з невідомих причин. На підставі цього у грудні 2008р. відповідач цінним листом вислав позивачці трудову книжку. Також, представник відповідача пояснив суду, що заборгованості по заробітній платі немає, оскільки відповідно до копій розрахунково-платіжних відомостей за період з січня по серпень 2008р. заробітну плату позивачці сплачено у повному обсязі, а також здійснені усі відрахування з заробітної плату до бюджету. Вказаний факт, на думку представника відповідача, також підтверджується постановою про відмову у порушенні кримінальної справи від 15.06.2010р., складеною помічником прокурора Сімферопольського району АР Крим. Також, представник відповідача пояснив суду, що позивачка на при кінці 2008р. та початку 2009р. наполягала на явці відповідача до Сімферопольського районного центру зайнятості з метою розірвання трудового договору. Крім того, у 2009 році позивачка подавала до суду позовну заяву про розірвання трудового договору, внесення запису у трудову книжку, зняття з реєстрації у центрі зайнятості та стягнення заробітній плати. Однак, 16.10.2009р. направила до суду заяву про залишення цієї позовної заяви без розгляду і ухвалою Сакського міськрайонного суду АР Крим від 22.10.2009р. вказаний позов залишений без розгляду. Вказаний факт, на думку представника відповідача, свідчить про небажання працювати у відповідача. Крім того, представник позивача пояснив, що відпустки за 2006, 2007, 2008 роки надавались позивачці відповідно до діючого законодавства, але заяви позивачки про надання відпустки та накази не зберіглись. Також, представник відповідача наполягав на застосуванні строків звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки встановлений законом строк був позивачкою пропущений.

          В ході розгляду даної справи ухвалою від 17.11.2010р. провадження у справі зупинялось до набрання законної сили рішенням у справі № 2-607/2010 Сакського міськрайонного суду АР Крим, оскільки ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 15.09.2010 р. ОСОБА_2. Було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 02.03.2010р. за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа – Сімферопольський районний центр зайнятості, про розірвання трудового договору.

          Ухвалою Сакського міськрайонного суду АР Крим від 06.12.2010р. провадження у справі було поновлено, оскільки ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 17.11.2010р. рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 02.03.2010р. по справі № 2-607/2010 за позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа – Сімферопольський районний центр зайнятості, про розірвання трудового договору залишено без змін.

          Вислухавши сторони, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

          Відповідно до трудового договору між робітником і фізичною особою від 01.05.2006р. позивачка була прийнята на роботу до відповідача на посаду продавця непродовольчих товарів. Вказаний трудовий договір зареєстрований у Сімферопольському районному центрі зайнятості 03.05.2006р. за № 314.

          Відповідач є фізичною особою – підприємцем, свідоцтво про державну реєстрацію від 29.10.1999р. № 21340170000001889, перебуває на обліку у Державній податковій інспекції в Сімферопольському районі та здійснює підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування.

          Відповідно до ч. 2 ст. 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

          Статтею 52 ЦК України передбачено, що фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Згідно з ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

          В літку 2008р. на складі відповідача у м. Євпаторія відбулась крадіжка, яку скоїв син позивачки, що не заперечується сторонами.

          Після вказаних подій відповідач надав позивачці відпустку з 01.08.2008р., але у судове засідання доказів надання цієї відпустки не надав. У зв’язку з неявкою позивачки на роботу 28 та 29 серпня 2008р. комісією у складі ОСОБА_2 та його робітників – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 складені акти про невихід на роботу позивачки відповідно 28 та 29 серпня 2009р.

          Але, суд критично ставиться до цих актів, оскільки відповідно до відповіді на запит суду з ДПІ в Сімферопольському районі від 01.11.2010р. робітник ОСОБА_4 прийнята на роботу до відповідача на підставі трудового договору від 09.09.2010р., а також відповідно до заяви на право здійснення спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності відповідачем у 2008 році робітник ОСОБА_4 відсутня.

          У грудні 2008р. відповідач цінним листом вислав позивачці трудову книжку, в якої належних відміток про прийняття на роботу та звільнення відсутні, крім того, трудова книжка повернута позивачці у порушення п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993р. № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993р. за № 110, тобто, без письмової згоди працівника.

          Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України|вв в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи той факт, що трудовий договір між позивачкою та відповідачем належним чином не розірвано, позивачка фактично перебуває у трудових правовідношеннях з відповідачем. Спроби розірвати трудовий договір сторонами з реєстрацією розірвання у Сімферопольському районному центрі зайнятості не привели ні до якого результату, у зв’язку з неявкою до центру зайнятості то позивачки, то відповідача.

Крім того, рішенням Сакського міськрайонного суду АР Крим від 02.03.2010р. по справі № 2-607/2010 за позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа – Сімферопольський районний центр зайнятості, про розірвання трудового договору, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 17.11.2010р., у задоволенні позову відмовлено.

Відповідно з п.п. 6, 7, 8 Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001р. № 260, у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті КЗпП України, про що сторони сповіщають державну службу зайнятості, яка зареєструвала трудовий договір. Відповідальна особа центру зайнятості протягом трьох днів повинна зняти трудовий договір з реєстрації, про що робиться відмітка у книзі реєстрації трудових договорів. На підставі цього запису відповідальна особа центру зайнятості робить на трьох примірниках трудового договору відповідний запис. Записи про реєстрацію та зняття з реєстрації трудового договору дають право фізичній особі внести записи до трудової книжки працівника про прийняття та звільнення його з роботи.   

Згідно з ч.1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.   

Зі змісту вказаної вище норми закону слідує, що законодавець надав можливість працівнику розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, саме з його ініціативи.

Враховуючи викладене позивачка просила суд стягнути заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2008р. по 27.08.2008р. у сумі 4170 грн. Представник відповідача заперечував проти вказаної вимоги, надавши суду копії розрахунково-платіжних відомостей про виплату заробітної плати за цей період, а також посилаючись на постанову помічника прокурора Сімферопольського району від 15.06.2010р. про відмову у порушенні кримінального справи, де встановлено, що відповідно до пояснень ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ОСОБА_1 отримувала заробітну плату згідно до відомостей та ставила свої підписи. Також даною постановою встановлено, що оригінали відомостей були передані для перевірки до податкової міліції м. Євпаторія та до дійсного часу не можливо встановити місце знаходження цих документів.

Але, вказаною поставою помічника прокурора Сімферопольського району також встановлено, що висновком спеціалістів НДЕКЦ при ГУ МВС України в АР Крим підписи в копіях розрахунково-платіжних відомостях не придатні для ідентифікаційного дослідження.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частинами 3 і 4 ст. 61 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Враховуючи відсутність належних доказів про виплату заробітної плати позивачці, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за розрахунком, складеним позивачкою виходячи з мінімальної заробітної плати за відповідний період.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у справах про звільнення з роботи - в місячний строк з дня вручення йому наказу про звільнення або з дня видачі йому трудової книжки.

Наказ про звільнення з роботи позивачці вручений не був, трудова книжка надіслана поштою, чого не оспорює і представник відповідача. Посилання останнього на те, що позивачка не з’являлась для розірвання трудового договору спростовуються рішенням Сакського міськрайонного суду АР Крим від 02.03.2010р. по справі № 2-607/2010, що має преюдиційне значення для суду. А за таких обставин позивачка строк на звернення до суду не пропустила.

За таких обставин по справі, суд приходить до висновку, що не допуск позивачки до роботи є незаконним, строк на звернення до суду за захистом свого порушеного права вона не пропустила, тому підлягає поновленню на роботі на посаді продавця непродовольчих товарів.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У вимушеному прогулі ОСОБА_1 перебуває з 28.08.2008 року з моменту не допуску її до роботи, законність якого відповідачем не доведена).

Враховуючи, що питання про поновлення на роботі вирішується понад один рік не з вини позивачки, а з вини відповідача, то суд вважає, що стягненню підлягає заробіток за весь час вимушеного прогулу з розрахунку мінімальної заробітної плати за відповідні періоди, складений позивачкою та, що відповідає законодавству, що регулює мінімальну заробітну плату.

Статтею 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлено з 1 січня 2008 року розмір мінімальної заробітної плати 515 гривень, з 1 квітня 2008 року - 525 гривень, з 1 жовтня 2008 року - 545 гривень та з 1 грудня 2008 року - 605 гривень на місяць.

Статтею 55 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» встановлено з 1 січня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати 605 гривень, з 1 квітня 2009 року - 625 гривень, з 1 липня 2009 року - 630 гривень, з 1 жовтня 2009 року - 650 гривень, з 1 листопада 2009 року - 744 гривні на місяць.

Статтею 53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» встановлено на 2010 рік мінімальну заробітну плату: з 1 січня - 869 гривень, з 1 квітня - 884 гривні, з 1 липня - 888 гривень, з 1 жовтня - 907 гривень, з 1 грудня - 922 гривні.

З урахуванням наведеного, з відповідача належить стягненню заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2008р. по 27.08.2008р. в сумі 4170 грн та заробітна плата за час вимушеного прогулу з 28.08.2008р. по 31.12.2010р. в розмірі 20617 грн 00 коп.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Статтею 28 цього Закону передбачено, що особи, винні в порушенні законодавства про відпустки, несуть відповідальність згідно з законодавством.

Суду представником відповідача не надано доказів про надання позивачці відпусток за 2006, 2007, 2008 роки, з огляду на що вимога позивачки про надання їй відпусток за ці роки підлягає задоволенню.

Посилання представника відповідача на те, що позивачка зверталась з позовом до суду з позовною заявою про розірвання трудового договору, внесення запису у трудову книжку, зняття з реєстрації у центрі зайнятості та стягнення заробітній плати, який у подальшому був залишений без розгляду, не приймається судом до уваги, оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦПК України особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Згідно зі ст. 2371 КЗпП України відшкодування власником моральної шкоди працівникові проводиться, якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втраті нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Позивачкою суду не доведено чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 116, 117, 233, 235, 236, 2371 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 367| ЦПК України, суд, -   

ВИРІШИВ:

              Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

          Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді продавця непродовольчих товарів на підставі трудового договору від 01.05.2006р., зареєстрованого Сімферопольським районним центром зайнятості під № 314 від 03.05.2006р.

          Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 4170 грн 00 коп.

          Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 20617 грн 00 коп.

          Зобов’язати ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 невикористані щорічні відпустки за 2006, 2007, 2008 роки.

          Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі.

          Допустити негайне виконання рішення в частині виплати заробітної плати за один місяць у розмірі 922 грн 00 коп.

          Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в дохід держави у розмірі 247,87 грн.

          В задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Сакський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя                                                                                                          Щербіна  Д. С.