Апеляційний суд Кіровоградської області
Справа № 22-ц-323/11 Головуючий у суді І-ї інстанції Галаган О.В.
Доповідач Кривохижа В. І.
УХВАЛА
Іменем України
2 лютого 2011 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах
апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
Головуючої: Кривохижі В.І.
Суддів: Голованя А.М.
Черниш Т.В. при секретарі Салабай М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кіровського районного суду м.Кіровограда від 24 вересня 2010 року, -
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2009 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Газотрон-Люкс»про поновлення на роботі, стягнення невиплачених коштів при звільненні, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди.
Зазначала, що з 13 березня 2006 року працювала в ТОВ «Газотрон-Люкс»на посаді юрисконсульта юридичного відділу, а 30 вересня 2009 року її було звільнено за п.1 ст.40 КЗпП України у зв»язку із скороченням штату працівників. Вважаючи, що питання про її звільнення було вирішено з порушенням вимог ч.1ст.42 КЗпП України, оскільки саме їй не надано переважне право залишення на роботі, а також їй не було запропоновано іншої вільної посади, як то головний юрисконсульт-начальник юридичного відділу, та вона не була повідомлена про наступне вивільнення працівників, уточнивши та збільшивши позовні вимоги, вона і просила зобов»язати відповідача внести відповідні зміни до штатного розпису: ввести скорочену посаду та поновити її на займаній раніше посаді юрисконсульта юридичного відділу, закріпивши за нею робоче місце в місті Києві за адресою - вул. Старонаводницька, 13 оф.44; стягнути з відповідача на її користь: середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 1 листопада 2009 року по день фактичного розрахунку, який станом на 24 вересня 2010 року складає 23 192 грн. 82 коп.; суму в розмірі 140 грн. 11 коп. , як таку, що не була виплачена під час розрахунку при звільненні; кошти за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 1 листопада 2009 року по день фактичного розрахунку в сумі 23 192 грн. 82 коп.; моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.
Рішенням Кіровського районного суду м.Кіровограда від 24 вересня 2010 року позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 140 грн.11 коп. недоплаченої вихідної допомоги при звільненні, 1 459 грн. 78 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а в решті позовних вимог відмовлено. Також стягнуто з відповідача в дохід держави 20 грн. 42 коп. судових витрат.
Суд дійшов висновку про те, що звільнення позивача з посади було проведено з дотриманням норм трудового законодавства, однак порушено вимоги щодо проведення остаточних розрахунків з працівником при звільненні невиплатою суми в розмірі 140 грн. 11 коп.
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог через порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильність дослідження і оцінки доказів. Зазначає, зокрема, що ніяких змін в організації виробництва та праці на момент її звільнення не відбулося та жодних доказів такого факту відповідачем суду не представлено. Безпідставно їй не запропонована посада головного юрисконсульта-начальника юридичного відділу та не надано переважне право на залишення на роботі з урахуванням більш тривалого безперервного стажу роботи на даному підприємстві на даній посаді, ніж інші працівники юридичного відділу. Необгрунтовано також суд відмовив у стягненні в повному обсязі сум щодо виплати середнього заробітку у випадку затримки розрахунку при звільненні та у стягненні моральної шкоди.
Заслухавши доповідача, пояснення позивача, яка підтримувала доводи скарги, представника відповідача, яка заперечувала проти її доводів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв»язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається крім іншого працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв»язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (ст. 49-2 КЗпП).
Судом установлено, що позивач перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Газотрон-Люкс»: наказом від 13 березня 2006 року була прийнята на посаду юрисконсульта (а.с. 22, 23, 69).
Наказом генерального директора №58а від 23 липня 2009 року вирішено скоротити одну штатну одиницю - юрисконсульта юридичного відділу з утворенням комісії для вирішення цього питання для визначення працівників, які не можуть бути звільнені через скорочення і визначити вакантні посади підприємства, на які може бути переведений працівник, посада якого підлягає скороченню (а.с.73).
За наслідками засідання комісії 27 липня 2009 року було встановлено, що в діючому штатному розписі наявні дві штатні одиниці юрисконсульта, на які прийнято позивача та ОСОБА_4, та що вакантні посади, які можуть бути запропоновані працівнику, що підлягає звільненню через скорочення відсутні та для прийняття остаточного рішення про залишення на роботі працівника з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, повідомити генеральному директору підприємства про більш високу кваліфікацію ОСОБА_4 порівняно з позивачем, рекомендувавши залишити його на роботі (а.с.34-36).
Наказом №60 від 27 липня 2009 року посаду юрисконсульта юридичного відділу з 30 вересня 2009 року виведено зі штатного розпису підприємства (а.с.74).
29 липня 2009 року позивача під підпис ознайомлено про можливе звільнення 30 вересня 2009 року у зв»язку із скороченням штату підприємства відповідно до наказу №61 від 28 липня 2009 року (а.с.71, 72).
Наказом №18/0 від 28 вересня 2009 року позивача 30 вересня 2009 року звільнено з посади юрисконсульта юридичного відділу на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв»язку із скороченням штату працівників (а.с.6, 69).
Згідно нового штатного розпису, затвердженого наказом від 2 вересня 2009 року, що діє з 13 жовтня 2009 року, на підприємстві наявна одна штатна одиниця юрисконсульта (а.с.37-40).
Матеріалами справи також підтверджується та не заперечується сторонами, що після звільнення 30 вересня 2009 року розрахунок з позивачем був проведений 5 жовтня 2009 року на суму 3 533 грн.95 коп., з яких 2 000 грн. вихідної допомоги, який мав становити 2 140 грн. 11 коп., тобто не донараховано 140 грн. 11 коп. (а.с.60, 65).
Суд першої інстанції належним чином встановив обставини справи, дав правильну оцінку наданим доказам і відповідно до ст.ст. 40, 42, 49-2 КЗпП України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»дійшов обґрунтованого висновку про дотримання відповідачем норм трудового законодавства щодо вивільнення працівника, неможливість переведення позивача за його згодою на іншу роботу, яка, при цьому, не користувалась переважним правом на залишення на роботі, а про вивільнення була попереджена за два місяці; відмовивши у зобов»язанні внести зміни до штатного розпису та поновленні позивача на займаній раніше посаді юрисконсульта із закріпленням робочого місця в місті Києві за адресою: вул.Староводницька,13 оф.44 та у стягненні середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до вимог ст.ст. 116, 117 КЗпП України, п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»з урахуванням визначеного розміру 140 грн.11 коп. невиплаченої при звільненні вихідної допомоги, що не оскаржується, та є незначною сумою боргу, судом обґрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивача 1 459 грн. 78 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Правильного висновку дійшов суд і, відмовляючи у стягненні моральної шкоди, за недоведеністю.
Тому безпідставними є доводи скарги, які були предметом розгляду у судовому засіданні і їм дана належна оцінка, висновків суду вони не спростовують. Посилання у ній на положення статуту щодо погодження із зборами учасників товариства не ґрунтується на законі та доказах, оскільки ним, зокрема, передбачається лише затвердження штатного розпису товариства, а не внесення змін до нього (а.с.55). Не ґрунтується на доказах і доводи скарги щодо наявності вакантних посад, в тому числі, за відповідною спеціальністю та кваліфікацією позивача. Що ж до вимог позивача про надання їй наявної роботи вищого рівня, ніж вона виконувала, зокрема, головного юрисконсульта-начальника юридичного відділу, то це питання повинно вирішуватися роботодавцем відповідно до загальних положень про комплектування кадрів і просування по службі. Наявні у матеріалах справи докази підтверджують більш високу кваліфікацію та продуктивність праці іншого працівника - ОСОБА_4, а тому посилання на більш тривалий безперервний стаж роботи є безпідставним, оскільки застосовується при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації працівника (ст.42 КЗпП ). Не ґрунтуються на законі і доводи скарги щодо неправильного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки він визначений відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, та з урахуванням спірної суми в 140 грн. 11 коп., тобто, незначної частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком та конкретними обставинами справи. Інші доводи скарги також не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу відхилити, а рішення Кіровського районного суду м.Кіровограда від 24 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуюча:
Судді: