Справа № 361/8054/18

Провадження № 2/361/94/21

06.12.2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2021 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

судді - Сердинського В.С.

при секретарях - Смірновій І.В., Мищенко С.Л., Удовенко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Флексіс» про визнання пункту угоди несправедливою та припинення дії, яка порушує право,

у с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс», яке є правонаступником АТ «Альфа-Банк», про визнання пункту угоди несправедливою та припинення дії, яка порушує право.

Позивач зазначала, що у 2016 році на її телефон надійшло повідомлення від ПАТ «Альфа-Банк» про те, що у них діє акція для інвалідів і вона має можливість оформити кредитну картку. Позивач вирішила скористатись даною пропозицією, оскільки мала статус інваліда.

02 грудня 2016 року між нею та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено акцепт пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії.

За умовами даної угоди їй було відкрито рахунок у валюті гривня та випущено міжнародну платіжну карту строком дії три роки з моменту її випуску.

Співробітник банку, яка оформляла дану угоду в усній формі ознайомила позивача з її умовами, а саме, що на рахунку є 1000 грн. і для його активації необхідно внести певну суму готівки і в подальшому вона матиме змогу користуватися даною картою.

Також співробітник банку повідомила про те, що позивач не буде сплачувати щомісячні платежі за користування кредитною карткою у сумі, що перевищуватиме 500 грн.

Дана інформація позивачем була сприйнята позитивно, оскільки вона є інвалідом та основним джерелом її доходу є пенсія в розмірі 1300 грн. і тому вона вирішила, що у разі необхідності зможе виконати умови угоди та сплатити необхідні платежі за користування кредитними коштами. Також зазначала, що не знайомилась з умовами угоди, оскільки та була надрукована дуже маленьким шрифтом, що унеможливило її прочитання.

В подальшому нею було активовано надану банком кредитну картку, та по мірі необхідності позивач почала використовувати кредитні кошти. В основному кошти на картці використовувала для оплати товарів в магазині.

Однак, у червні 2018 року відповідач присилав СМС-повідомлення, у якому вказувалась сума, яку позивачу необхідно внести на рахунок, і дана сума становила 1333,38 грн.

20.07.2018 р. позивач звернулась до ПАТ «Альфа-Банк» з заявою, в якій просила роз`яснити з яких нарахувань складаються дані платежі, але банк жодних роз`яснень не надав та до цього часу на заяву не відповів.

Позивачем було сплачено рекомендовану суму, яку розрахував відповідач у розмірі 1333,38 грн., оскільки вважала, що це помилка банку і в подальшому все проясниться.

Однак, у липні 2018 року прийшло СМС-повідомлення з рекомендованою сумою платежу 1400 грн.

Звернувшись за правовою допомогою їй було повідомлено, що відповідно до умов угоди, процентна ставка за користування наданими коштами складає 39,99% річних (п. 3.2. угоди), розмір обов`язкового мінімального платежу складає 7% від загальної суми заборгованості та не може становити менше 50 грн. (п. 3.3 угоди). При цьому жодних застережень з приводу того, що розмір обов`язкового мінімального платежу не повинен перевищувати 500 грн. в угоді не зазначено.

Наведені вище обставини дають підстави вважати, що відповідач при укладені угоди застосував несправедливі умови, а саме, установив обов`язкові для позивача умови, з якими вона не мала реальної можливості ознайомитись. Дана обставина порушує її права як споживача.

Посилаючись на викладене, позивач просила суд визнати умови п. 3.3 угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 02 грудня 2016 року, укладеної між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-Банк», несправедливими, зобов`язати ПАТ «Альфа-Банк» виконувати умови усної домовленості та припинити нарахування обов`язкових платежів за користування кредитною карткою, відкритою у ПАТ «Альфа-Банк» на підставі угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 02 грудня 2016 року, укладеної між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-Банк» у розмірі, що перевищує 500 грн.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Скопич М.С. позовні вимоги підтримала, просила про їх задоволення в повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс» не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлялося належним чином.

Представник АТ «Альфа-Банк» направив до суду відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнали, заперечували проти їх задоволення в повному обсязі.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.ст. 12,13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є особою із інвалідністю, має другу групу інвалідності з 23.02.2017 р. довічно. Взята на облік як внутрішньо переміщена особа в Управлінні соціального захисту населення Броварської районної державної адміністрації Київської області, що підтверджується довідкою від 05 грудня 2017 року №434.

02 грудня 2016 року між позивачем ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» було укладено акцепт пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.3 ст.6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановила, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.

Згідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності, по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Такого висновку дійшов Верховний Суд, аналізуючи положення п.6 ч.1 ст.3 і ч.3 ст.509 Цивільного кодексу та норми ст.18 закону №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. щодо несправедливих умов договору у постанові від 08.06.2016 р.

Так, визначення відповідного поняття закріплено в частині другій зазначеної статті.

Зокрема, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Згідно з ч.3 ст.18 Закону №1023-ХІІ, несправедливими є також умови договору про: 1) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця, виконавця, виробника або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем, виконавцем, виробником договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця, виконавця, виробника; 2) встановлення жорстких обов`язків споживача, годі як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пп.2, 3); 3) надання можливості продавцю, виконавцю, виробнику не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі його відмови укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця, виконавця, виробника у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (п.4).

Згідно п. 3.3 угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 02.12.2016 р., розмір обов`язкового мінімального платежу складає 7% від суми загальної заборгованості за відновлювальною кредитною лінією, при цьому сторони погоджуються, що розмір обов`язкового мінімального платежу не може бути меншим за 50 грн. Дата сплати обов`язкового мінімального платежу за кредитом - до останнього операційного дня платіжного періоду.

Зі змісту оспорюваної угоди від 02 грудня 2016 року вбачається, що в ній визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування. Позичальник ОСОБА_1 погодилася на укладення договору саме такого змісту.

Власноручний підпис позивача ОСОБА_1 свідчить, що остання згодна зі всіма умовами вказаної угоди, зокрема і п. 3.3, та відповідно зобов`язується виконувати зазначені умови належним чином.

В статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» також зазначено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Стаття 19 Закону встановлює, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Оскільки в ході розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про невідповідність умов угоди від 02 грудня 2016 року вимогам законодавства та про несправедливість її умов, так як доводи ОСОБА_1 про ненадання повної інформації щодо умов та настання ризиків при укладенні договору та нечесну підприємницьку практику ґрунтуються виключно на її поясненнях і спростовуються самим змістом угоди.

Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору, проте реалізація вказаного права споживача і припинення дії кредитного договору можлива при дотриманні споживачем трьох умов, передбачених законом, а саме: подача письмового повідомлення кредитодавцю про відмову від кредитного договору в строки, встановлені законом; одночасного/разом з відкликанням згоди/повернення виданого кредиту або отриманого товару по договору; сплати нарахованих процентів, які були нараховані банком за весь час користування грошовими коштами.

Проте, позивач правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом чотирнадцяти днів з моменту отримання копії примірника договору не скористалася.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.ч.1,5 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючі докази, мають обов`язок обґрунтовувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

ЄСПЛ у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Таким чином, суд не вбачає підстав для визнання умов п. 3.3 угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 02 грудня 2016 року, укладеної між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-Банк», несправедливими.

З урахуванням викладених обставин, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс» про визнання пункту угоди несправедливою та припинення дії, яка порушує право.

Керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 6, 11, 509, 252, 526, 627 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Флексіс» про визнання пункту угоди несправедливою та припинення дії, яка порушує право - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В. С. Сердинський