ЯЛТИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

П О С Т А Н О В А

І м е н е м   У к р а ї н и

“11” липня 2007 року                                                                                                           м. Ялта

Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим як адміністративний суд

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Ялтинського міського суду адміністративну справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Управління санаторно-курортних закладів в Автономній Республіці Крим Державного Управління справами про поновлення на публічній службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася до Ялтинського міського суду АРК як адміністративного суду в порядку процесуальних вимог адміністративного судочинства із зазначеним адміністративним позовом і просить суд:

-              Скасувати Наказ № 108-лс від 7 червня 2006 року „Про звільнення ОСОБА_1” у зв'язку зі скороченням чисельності штату працівників за ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України;

-              Поновити її на публічній службі в посаді головного спеціаліста відділу організації утримання об'єктів Управління санаторно-курортних закладів в Автономній Республіці Крим Державного управління справами;

-              Стягнути з Управління санаторно-курортних закладів в Автономній Республіці Крим Державного управління справами на користь позивачки суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 7 червня 2006 року в розмірі 25 241 гривень 16 копійок.

Адміністративний позов обґрунтовується тим, що ОСОБА_1 була прийнята відповідачем на державну службу в означеній посаді головного спеціаліста відділу організації утримання об'єктів. Згідно Наказу № 108-лс від 7 червня 2006 року відбулось її звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності штатів з порушенням вимог статті 42 КЗпП України. Самий штатний розпис з посадою головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку, фінансів і планування діяв до кінця 2006 року, що вказує на те, що змін в організації праці не було.

Представник позивачки просив задовольнити адміністративний позов, посилаючись на зазначені обставини.

Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечувала, наголошуючи на тому, що власник скористався своїм правом і припинив трудовий договір на підставі статті 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України згідно Наказу № 108-лс від 7 червня 2006 року правомірно. Позивачка погодилися зі своїм звільненням із зазначених підстав, відмовившись від переведення на іншу роботу, а вимоги статті 42 КЗпП України були виконані.

Заслухавши пояснення позивачки та її представника, пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини справи та дослідивши відповідні докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

У відповідності до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

За змістом статті 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є держаними службовцями і мають відповідні службові повноваження (стаття 2 Закону України „Про державну службу”). Згідно зі статтею 2 Закону України „Про державну службу” посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

На підставі Наказу № 36-лс від 31 березня 2003 року ОСОБА_1 було прийнято  на посаду Головного спеціаліста Відділу організації утримання об'єктів Управління санаторно-курортних закладів в АРК Державного управління справами, присвоєний 9 ранг 4 категорії державного службовця. Наказом за № 133/л від 31 серпня 2001 року позивачку переведено з 1 вересня 2001 року на посаду Головного спеціаліста зазначеного відділу, присвоєний 9 ранг 4 категорії державного службовця. Наказом за № 94/лс від 29 квітня 2005 року їй присвоєний черговий 8 ранг 4 категорії державного службовця.

Тобто ОСОБА_1 проходила публічну службу як державний службовець та ініціює спір з приводу звільнення з публічної служби.

Статтею 30 Закону України „Про державну службу” встановлено, що державна служба припиняється як за спеціальними підставами, так й за загальними, передбаченими Кодексом законів про працю України.

Наказом Управління санаторно-курортних закладів в АРК ДУС № 108/лс від 7 червня 2006 року ОСОБА_1 було звільнено з посади Головного спеціаліста відділу організації утримання  об'єктів з 7 червня 2006 року у зв'язку зі скороченням чисельності штатів за п. 1 статті 40 КЗпП України.

У відповідності до статті 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноважений ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі  ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Як зазначено у п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року „Про практику розгляду трудових спорів”,  розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Скорочення чисельності штатів державних службовців ґрунтувалося на Наказі Управління санаторно-курортних закладів за № 54/лс від 5 квітня 2006 року „Про скорочення чисельності штатів та вивільнення співробітників Управління санаторно-курортних закладів в АРК”, а також Розпорядженні керівника Державного управління справами „Про підвищення ефективності діяльності Управління санаторно-курортних закладів в Автономній Республіці Крим”.

Позивачку за її особистою заявою, згідно протоколу засідання профспілкового комітету від 22 березня 2006 року було виключено зі складу профспілкової організації Управління санаторно-курортних закладів.

Статтею 43 КЗпП України передбачено, що попередня згода виборного органу профспілкової організації вимагається лише щодо розірвання трудового договору з працівником, який є членом такої профспілкової організації.

Отже, посилання ОСОБА_1 на порушення відповідачем вимог законодавства щодо одержання згоди профспілкового комітету на її звільнення є безпідставними.

Про наступне вивільнення позивачку було попереджено 6 квітня 2006 року за два місяці і запропоновано іншу роботу в посаді Начальника служби харчування Відділу експлуатації об'єктів, але від переведення на іншу роботу вона відмовилась, тобто вимоги ст. ст. 40 ч. 3, 49-2 КЗпП України також були дотримані.

Щодо доводів позивачки про порушення відповідачем правил про переважне право на залишення на роботі, то суд зазначає наступне.

Переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (стаття 42 КЗпП України).

Штатним розписом державних службовців Управління санаторно-курортних закладів в АРК Державного управління справами на 2006 рік, затвердженим 11 березня 2006 року, встановлений штат державних службовців в кількості 15 одиниць, визначено, що Відділ організації утримання об'єктів реорганізується на відділ утримання об'єктів зі скороченням посад спеціалістів.

Оскільки скорочені самі посади спеціалістів цього відділу, питання про переважне право для залишення на роботі не повинно і заздалегідь не може вирішуватись за безпредметністю. Крім того, ОСОБА_1, зважаючи на те, що нею ініційований спір з приводу звільнення з публічної служби, а не щодо протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, в порушення принципу змагальності і частини 1 статті 71 КАС України не надано жодного доказу на підтвердження обставин за ст. 42 КЗпП України, які надають переважне право на залишення на роботі.

Посилання позивачки та її представника на те, що у зв'язку із збереженням у штатному розписі посади головного спеціаліста відділу організації утримання об'єктів до кінця 2006 року змін в організації виробництва і праці в Управлінні санаторно-курортних закладів в АРК не було, є безпідставними. Такі твердження спростовуються Розпоряджанням Керівника Державного управління справами від 7 лютого 2006 року за № 36, відповідно до якого була погоджена структура управління санаторно-курортних закладів в АРК у кількості 15 державних службовців, а також тією обставиною, що ще 7 квітня 2006 року до Ялтинського міського центру зайнятості відповідачем був поданий звіт про позапланове вивільнення працівників, в тому числі ОСОБА_1

Також суд зазначає, що позивачку не було звільнено у період тимчасової непрацездатності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що звільнення було здійснене із дотриманням законодавства, що регулює вивільнення працівника, і є правомірним.

Стосовно позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зауважує, що оскільки головною передумовою задоволення такої позовної вимоги згідно зі статтею 235 ч. 2 КЗпП України є винесення рішення про поновлення на роботі, суд відмовляє й в її задоволенні також.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд на підставі статті 94 КАС України дійшов висновку, що такі компенсуються за рахунок держави, оскільки у задоволенні адміністративного позову відмовлено особі, яка звільнена від сплати судового збору по заявленим позовним вимогам.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 1, 2, 30 Закону України „Про державну службу”, ст. ст. 40 ч. 1 п. 1, 42, 43, 49-2, 235 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 2, 7-12, 17, 71, 72, 94, 122, 138, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративної позовної заяви ОСОБА_1 до Управління санаторно-курортних закладів в Автономній Республіці Крим Державного Управління справами про поновлення на публічній службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Судові витрати компенсуються за рахунок держави.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Ялтинський міський суд як адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 ч. 3 КАС України - з дня складання постанови в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, а також може бути подана  без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скаргу  подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили у строки та порядку, що передбачені ст. ст. 186, 254 ЦПК України.

СУДДЯ -