УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц – 20138/2011 Головуючий в 1-й інстанції
Категорія - 20 ( IV) суддя Бардін О.С.
Суддя-доповідач – Зубакова В.П.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Зубакової В.П.
суддів: Неклеси В.І., Остапенко В.О.
при секретарі: Іванюк О.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 22 грудня 2008 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі – продажу квартири недійсним, переведення прав та обов`язків покупця та визнання права власності на квартиру.
Особи, що беруть участь у розгляді справи:
особа, що подає апеляційну скаргу - ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5,
представник позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_6, відповідачка ОСОБА_4, -
ВСТАНОВИЛА:
В листопаді 2008 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_4 про визнання договору купівлі – продажу квартири недійсним, визнання права власності на квартиру та просила визнати недійсним договір купівлі – продажу квартири від 19.07.2003 року, перевести на неї права та обов`язки покупця по договору купівлі – продажу квартирі АДРЕСА_1, визнати за нею право власності на вказану квартиру, зобов`язати КП ДОР «Криворізьке БТІ» зареєструвати за нею право власності на вказану квартиру.
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 22 грудня 2008 позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано договір купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_1 між ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_4, зареєстрований 19 липня 2003 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотарільного округу частково недійсним, перевівши права покупця на ОСОБА_3. Визнано за ОСОБА_3 право власності на зазначену квартриру. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_4 купувала квартиру перебуваючи з ним в зареєстрованому шлюбі, однак його не залучено до участі у справі.
Крім того, позивачкою не надано доказів на підтвердження викладених в позовній заяві обставин, а визнання позову відповідачем недостатньо для задоволення позовних вимог.
В запереченнях на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_4 просять відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 19.07.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_9 та зареєстрованого в реєстрі за №3381, придбала у гр.гр. ОСОБА_7, ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1, яку зареєструвала на своє ім’я 12.08.2003 року в КП ДОР «Криворізьке бюро технічної інвентаризації».
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири від 19.07.2003 року, укладеного між відповідачкою ОСОБА_4 та ОСОБА_7, ОСОБА_8, частково недійсним та переводячи права покупця на ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 215, 217 ЦК України та виходив з оспорюваності укладеного правочину, визнання позову відповідачем та наявності у зв’язку з цим підстав для визнання його частково недійсним.
Однак такий висновок суду першої інстанції колегія суддів вважає помилковим з наступних підстав.
Так, відповідно до ст. 214 ЦПК України суд, під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п.п.1,2 Постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди, залежно від предмета і підстав позову, повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Не врахувавши викладеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що спірні правовідносини регулюються ст.ст. 215, 217 ЦК України (в редакції 2003 року), в той час як відповідно до п.4 Перехідних та Прикінцевих положень ЦК України (в редакції 2003 року) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2004 року.
У зв’язку з тим, що спірні правовідносини виникли у 2003 році, тобто під час дії ЦК України в редакції 1963 року, то до їх регулювання повинні бути застосовані норми вказаного ЦК, за наявності підстав для їх застосування до спірних правовідносин.
Відповідно до ч.4 ст. 174 ЦПК України, якщо визнання позову відповідачем суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що на момент укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_4 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2, зареєстрованому відділом РАГС Дзержинського району м.Кривого Рогу 13.10.2001 року, а тому, відповідно до ст. 60 ЦК України, квартира АДРЕСА_1 є спільною власністю подружжя, тобто ОСОБА_4 та ОСОБА_2
Суд на зазначене уваги не звернув та, не з`ясувавши у повному обсязі обставини, що мають значення для справи, ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що, відповідно до п.п. 1,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.
Відповідно до умов ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, але всупереч вказаного, позивачка ОСОБА_3 заявивши вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу, переведення на неї прав і обов`язків покупця та визнання права власності на спірну квартиру, не довела того, що між нею та ОСОБА_4 була домовленість про придбання останньою квартири на ім`я ОСОБА_3, тому ці вимоги позивачки не підлягають задоволенню.
Крім того, як вбачається із доданої до позовної заяви розписки (а.с. 7), 12.07.2003 року ОСОБА_4 отримала від матері ОСОБА_3, а ОСОБА_3 подарувала донькі ОСОБА_4, 11 000, 00 грн. для купівлі квартири в м.Кривому Розі, які остання зобов`язується повернути до 01.08.2004 року, що, відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України, не може бути визнано належним доказом, оскільки сама розписака містить протиріччя щодо мети передання ОСОБА_3 коштів ОСОБА_4
Враховуючи викладене колегія суддів скасовує рішення суду і ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3
Керуючись ст. ст. 303, 307, п. п. 1,4 ч. 1 ст. 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 22 грудня 2008 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі – продажу квартири недійсним, переведення прав та обов`язків покупця та визнання права власності на квартиру відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з моменту набрання ним законної сили.
Головуючий: (підпис)
Судді: (підписи)
Згідно з оригіналом.
Суддя-доповідач: В.П.Зубакова