Провадження № 2/470/33/22

Справа № 470/709/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

18 січня 2022 року смт. Березнегувате

Березнегуватський районний суд Миколаївської області у складі головуючого судді Лященко В.Л., за участю секретаря Саларьової І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

16 грудня 2021 року на адресу Березнегуватського районного суду Миколаївської області надійшла позовна заява позивача ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що в будинку, який йому належить на праві приватної власності, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована відповідачка - ОСОБА_2 . Зазначає, що ОСОБА_2 являється колишньою дружиною його сина - ОСОБА_3 та з грудня 2018 року по теперішній час в його будинку не проживає, оскільки виїхала до іншого міста.

Добровільно знятись з реєстрації у вказаному будинку відповідачка не бажає, чим створює труднощі в користуванні та розпорядженні даним будинком.

В зв`язку з вищенаведеним, позивач просить суд визнати відповідачку такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Ухвалою судді Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 23.12.2021 року справу відкрито в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання з повідомленням сторін.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися. Надали заяву, в якій не заперечували про винесення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, причини неявки суду не повідомила та відзиву не надала. Про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.

За таких обставин, з урахуванням положень статті 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін та ухвалити заочне рішення.

Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з вимог частини п`ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.

Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши наявні в ній докази, вважає, що позовна заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_1 від 28.11.2007 року, виданого виконавчим комітетом Висунської сільської ради.

На виконання вимог Закону України “Про засудження комуністичного та націонал - соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”, рішенням Висунської сільської ради від 19.11.15 №2, назву вулиці “ ОСОБА_4 ” змінено на “Широка”

Відповідно до довідки виконавчого комітету Березнегуватської селищної ради № 763 від 09.09.2021 року, до складу сім`ї ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , входять дружина - ОСОБА_5 , син - ОСОБА_3 та невістка ОСОБА_2 .

За даними довідки виконавчого комітету Березнегуватської селищної ради № 762 від 09.09.2021 року ОСОБА_2 дійсно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але з грудня 2018 року за цією адресою не проживає.

Згідно акту обстеження факту проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , депутатом Березнегуватської селищної ради Кордик О.М. у присутності двох сусідів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , проведено обстеження місця проживання, в результаті якого було встановлено, що дійсно ОСОБА_2 в даному будинку з грудня 2018 року не проживає та особистих речей в ньому не має.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно положень ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно положень ст. ст. 150, 155 ЖК УРСР та ч. 1 ст. 383 ЦК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (квартиру), користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Власник такого будинку (квартири) не може бути позбавлений права користування ним, крім випадків, установлених законодавством України.

Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, зокрема і шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, щодо яких відпали законні підстави для користування майном.

Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України, статті 156 ЖК УРСР, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР, до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Отже право членів сім`ї власника будинку користуватись відповідними жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Крім того, частиною другою статті 405 ЦК України встановлено, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Стаття 391 ЦК України, визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (ч. 1ст. 29 ЦК України).

Згідно із Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце фактичного проживання особи не залежить від місця її реєстрації. Місцем проживання особи може бути будь-яке житлове приміщення, в якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення.

Стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання.

За такого, наявність чи відсутність в особи реєстрації місця її проживання у певному житлі самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за такою особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї власника приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Отже, наявність виключно реєстрації у певному місці проживання не надають такій особі права на користування певним житлом, якщо особа не проживає в ньому тривалий період.

Приймаючи до уваги обставини викладені в позові щодо не проживання відповідачки у належному позивачу будинку більше одного року до моменту звернення до суду із позовом без поважних причин, суд вважає обґрунтованими. Доказів існування домовленостей відповідачки із позивачем щодо порядку користування житловим будинком суду не надано.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 19, 141, 259, 263-265, 280, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 на праві власності.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду, згідно ст. 284 ЦПК України.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце  проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 ,  ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації:  АДРЕСА_1 .

Текст заочного рішення складено 18.01.2022 року.

Суддя В. Л. Лященко