Справа № 419/1870/21

Провадження № 2/419/1/2022

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року  Новоайдарський районний суд Луганської області

у складі: головуючого судді - Іванової О. М.,

при секретарі - Московченко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Новоайдар Луганської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулася до Новоайдарського районного суду Луганської області з позовною заявою до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначила, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У вищевказаній квартирі зареєстрований її попередній власник ОСОБА_4 , який згідно умов договору купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , не пізніше 28.07.2021 р. повинен був здійснити заходи щодо зняття з реєстраційного обліку за вказаною адресою, проте до теперішнього часу даної умови договору не виконав. Відповідач тривалий час, а саме з 01.05.2017 р. не проживає в ній, не здійснює оплату комунальних послуг, не приймає участі в утриманні житла. У добровільному порядку відповідач не знімається з реєстрації з належної позивачам квартири, внаслідок чого позивачі позбавлені можливості в повній мірі володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

На підставі вищенаведеного, представник позивачів просила суд визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Новоайдарського районного суду Луганської області прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, справу призначено до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Представник позивачів – Шепель М. В., яка діє на підставі ордерів на надання правничої (правової) допомоги, у судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву про розгляд справи за її та позивачів відсутності, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечувала (а.с.41).

Відповідач – ОСОБА_4 відзиву на позовну заяву не надав, у судове засідання не з`явився, про причину неявки суд не повідомив, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце судового засідання шляхом опублікування оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті Судової влади України (а.с. 40).

Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно положеньч. 3 ст. 211 ЦПК Україниучасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до положень ч. 1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.

Положеннями ст.ст. 319 ЦК України, 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ст. 383 ЦК України будинок використовується власником для власного проживання та проживання членів його сім`ї.

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до копії договору купівлі – продажу від 20.07.2021 р., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 придбали квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17).

Відповідач ОСОБА_4 зареєстрований у вищевказаній квартирі, що підтверджується довідкою КП «Жилбудсервіс» №987 від 12.08.2021 р. про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб (а.с. 15).

Згідно акту про не проживання від 02.09.2021 року, встановлено, що ОСОБА_4 , не проживає у вищевказаній квартирі з 2017 р. (а.с.16).

Відповідно до п. 1ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на повагу до свого житла. Втручання у це право здійснюється виключно з підстав, передбачених п. 2 ст. 8 Конвенції.

Зазначене покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення ЄСПЛ у справі «Пауел і Райнер проти Сполученого Королівства» від 21.02.1990 р.). Такий захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі «Джілоу проти Сполученого Королівства» від 24.11.1986 р.), так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі «Ларкос проти Кіпру» від 18.02.1999 р.).

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Відповідно дост. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належить право володіти, користуватися та розпоряджатися своїх майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 1,2ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК та ст. 150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до п. 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав",оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316 - 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР). У зв`язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК України) із зняттям останнього з реєстрації.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованогоЗаконом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.346 ЦК України однією із підстав припинення права власності є припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до положень норм ст.ст.16, 391, 386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Суд виходить із того, що відповідач є колишнім власником житла, не проживає у квартирі, що розташована за адресою:  АДРЕСА_1 , без поважних причин більше одного року, його реєстрація в зазначеній квартирі є формальною, не цікавиться житловим приміщенням, не бере ніякої участі в його утриманні, порядок користування квартирою з відповідачем не визначався, відповідач договору найму щодо користування жилим приміщенням не укладав та не звертався до позивачів із заявою про укладення договору найму житлового приміщення, його реєстрація порушує права позивачів, заважає їм у повній мірі володіти та користуватися належним житлом, тому суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування вказаним жилим приміщенням, що є підставою для зняття з реєстраційного обліку за вказаною адресою у встановленому законом порядку.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст.7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживанняв Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Висновки суду підтверджуються письмовими доказами, дослідженими у судовому засіданні.

На підставі ст. ст.319,355,369,383 ЦК України, ст.150 ЖК України, керуючись ст. ст.12,13,259,263,264,265,280,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення до Луганського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Головуючий  О. М. Іванова