Постанова

Іменем України

20 січня 2022 року

справа № 480/2223/15-ц

провадження № 61-12509св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідачі (позивачі за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2020 року в складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просило стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в сумі 49 093,74 доларів США, що складається з поточної заборгованості за кредитом в сумі 38 648, 19 доларів США, заборгованості за простроченим кредитом в сумі 1 972,16 доларів США, 3% річних в сумі 46,20 доларів США, простроченої заборгованості за відсотками в сумі 6 001,37 доларів США, заборгованості за відсотками в сумі 243,68 доларів США, 3% річних в сумі 125,21 доларів США та пені в сумі 54 747,11 грн, що еквівалентно 2 056,93 доларів США.

В обґрунтування позову зазначало, що 10 квітня 2008 року ОСОБА_1 уклав з банком кредитний договір № 081/2008 , за умовами якого отримав кредит в сумі 46 000,00 доларів США для придбання квартири, зі сплатою 13,5 % річних та кінцевим строком повернення до 10 квітня 2028 року. В подальшому між сторонами були укладені численні договори про внесення змін до кредитного договору та додаткові договори до кредитного договору.

З метою забезпечення своєчасного виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, 10 квітня 2008 року банк уклав з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір поруки № 081-1/2008, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язалася солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором.

Аналогічний договір поруки №081-2/2008 було укладено 10 квітня 2008 року між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , за умовами якого ОСОБА_4 зобов`язалася солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором.

18 вересня 2009 року до договорів поруки були внесені зміни в частині зменшення процентної ставки на період з 18 вересня 2009 року по 18 вересня 2010 року.

Банк вказував, що виконав своє зобов`язання щодо надання кредиту, натомість відповідач ОСОБА_1 допустив порушення умов договору щодо своєчасного повернення кредиту.

20 липня 2015 року ОСОБА_1 і поручителям надіслані вимоги щодо необхідності виконання договору, а у випадку невиконання - про дострокове стягнення сум за договором, які були залишені без виконання.

З урахуванням наведеного, ПАТ «ВТБ Банк» просило позов задовольнити.

У січні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ПАТ «ВТБ Банк» та просили визнати недійсними кредитний договір № 081/2008 від 10 квітня 2008 року та іпотечний договір від 10 квітня 2008 року, укладені між ВАТ «ВТБ Банк» і ОСОБА_1 , а також договір поруки № 81-1/2008 від 10 квітня 2008 року, укладений між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 та договір поруки № 81-2/2008 від 10 квітня 2008 року, укладений між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_5 .

Зустрічний позов мотивовано тим, що 10 квітня 2008 року ОСОБА_1 уклав з банком кредитний договір № 081/2008. Відповідно до пункту 1.1. договору його предметом є надання банком позичальнику грошових коштів (кредит) у розмірі 46 000,00 доларів США, строком на 20 років до 10 квітня 2028 року під 13,5% річних. Кожного місяця, починаючи з травня 2008 року ОСОБА_1 вчасно без затримок сплачував 556 доларів США. Платіж по кредиту без відсотків складав 191,67 доларів США, а проценти - більше 300 доларів США, тобто відсотки по кредиту перевищують сам кредит більш, ніж на 150 %, а не складають 13,5%, як вказано у договорі. На момент отримання кредиту еквівалент 1 долару США становив 5,05 грн. На сьогодні курс гривні до долара США значно знецінився та становить близько 26 грн за долар США, що неможливо було передбачити у 2008 році. Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час, є порушенням принципу справедливості.

Умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, а також завдають шкоди ОСОБА_1 як споживачу банківських послуг.

Банк під час укладання кредитного договору не попередив ОСОБА_1 про валютні ризики. Надання кредиту в іноземній валюті є зловживанням, оскільки всі ризики знецінення національної валюти України кредитодавець як суб`єкт підприємницької діяльності перекладає виключно на позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є підставою для визнання кредитного договору недійсним в цілому.

У кредитному договорі відсутній детальний розпис сукупної вартості кредиту, тому невідома загальна кінцева сума, яку має сплатити позичальник за отримання кредиту разом з відсотками. Банком не було надано, а ОСОБА_1 не було отримано графік погашення заборгованості, що є грубим порушенням цивільного законодавства.

З огляду на наведене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили зустрічний позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 06 грудня 2019 року в задоволенні позову ПАТ «ВТБ Банк» відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним кредитний договір № 081/2008 від 10 квітня 2008 року, укладений між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 .

Визнано недійсним іпотечний договір від 10 квітня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «ВТБ Банк».

Визнано недійсним договір поруки №81-1/2008 від 10 квітня 2008 року, укладений між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 .

Визнано недійсним договір поруки № 81-2/2008 від 10 квітня 2008 року, укладений між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_5 .

Суд першої інстанції виходив з того, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, внаслідок чого існує істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків, а тому існують підстави для визнання кредитного, іпотечного договорів та договорів поруки недійсними. У зв`язку з наведеним, відсутні підстави для задоволення первісного позову ПАТ «ВТБ Банк».

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2020 року рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 06 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ПАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 на користь АТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором № 081/2008 від 10 квітня 2008 року у сумі 42 227,73 доларів США, що складається із заборгованості за кредитом у сумі 40 620,35 доларів США, заборгованості за процентами у сумі 1 145,25 доларів США, 3% річних у сумі 118, 13 доларів США, пені у сумі 344 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_3 на користь АТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором № 081/2008 від 10 квітня 2008 року у сумі 42 227,73 доларів США, що складається із заборгованості за кредитом у сумі 40 620,35 доларів США, заборгованості за процентами у сумі 1 145, 25 доларів США, 3% річних у сумі 118, 13 доларів США, пені у сумі 344 доларів США.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що кредитний договір укладено в письмовій формі та підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Відповідач ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому протягом тривалого часу виконував його умови.

Оскільки ОСОБА_1 належним чином не виконував свої обов`язки за кредитним договором, наявні підстави для часткового задоволення первісного позову ПАТ «ВТБ Банк» з урахуванням часткового погашення ОСОБА_1 відсотків за користування кредитними коштами до 17 березня 2016 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просили скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2020 року і залишити в силі рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 06 грудня 2019 року.

В обґрунтування касаційної скарги зазначали, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм прав у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року в справі № 6- 2320цс16.

Також оскаржили судове рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказували, що у кредитному договорі відсутній детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, під час його укладення ОСОБА_1 не було повідомлено тип відсоткової ставки, орієнтовну сукупну вартість кредиту, переваги та недоліки запропонованої схеми кредитування. Банк на власний розсуд зараховував платежі споживача на різні рахунки. Більша частина платежу йшла на погашення відсотків, і лише незначна частина - на погашення тіла кредиту. За весь час здійснення платежів на виконання умов кредитного договору позичальником було внесено більше 42 000 доларів США, з яких на покриття тіла кредиту було зараховано близько 5 000 доларів США. Вказані умови є несправедливими.

Апеляційний суд порушив норми процесуального права, не оцінив об'єктивно і неупереджено докази в їх сукупності. Безпідставним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що кредитним договір не містить несправедливих умов з огляду на те, що підпис від імені ОСОБА_1 на оригіналі Інформації про орієнтовну сукупну вартість кредиту виконано не ним, а іншою особою.

Саме підробка підпису ОСОБА_1 на оригіналі інформації про орієнтовну сукупну вартість кредиту доводить наміри банку умисно приховати від позичальника обставини, що вплинули б на вчинення правочину.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Миколаївського районного суду Миколаївської області та відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зупинення виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2020 року.

29 січня 2021 року справа № 480/2223/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року замінено ПАТ «ВТБ «Банк» його правонаступником - АТ «Універсал Банк».

АТ «Універсал Банк» як правонаступник ПАТ «ВТБ Банк» направило відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Також просило поновити строк на подачу відзиву з огляду на те, що ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року було надано строк на подачу відзиву до 22 січня 2021 року, однак лише ухвалою від 10 лютого 2021 року ПАТ «ВТБ Банк» було замінено його правонаступником - АТ «Універсал Банк».

Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе частково задовольнити клопотання АТ «Універсал Банк» та продовжити строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 10 квітня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 081/2008, за умовами якого останньому було надано кредит в сумі 46 000,00 доларів США строком до 10 квітня 2028 року зі сплатою 13, 5% річних за користування кредитом. У розділах 7 та 8 кредитного договору передбачено порядок нарахування процентів за користування кредитом із зазначенням формули нарахування і порядок сплати кредиту та процентів.

Згідно із заявою на видачу готівки від 10 квітня 2008 року ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у визначеному договором розмірі.

У цей же день ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

10 квітня 2008 року між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 081-1/2008, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язалася солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 обов'язків за кредитним договором.

Аналогічний договір поруки № 081-2/2008 було укладено 10 квітня 2008 року між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , відповідно до якого остання взяла на себе зобов'язання солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 обов'язків за кредитним договором.

16 квітня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору, відповідно до якого щомісячний ануїтетний платіж за кредитним договором становить не менше, ніж 562 долари США. Період сплати - з 01 по 08 число кожного місяця.

21 липня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2/2008 до кредитного договору, відповідно до якої до кредитного договору внесені зміни, пункти 9.1 та 9.2 договору (щодо відповідальності позичальника) викладено в новій редакції.

18 вересня 2009 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін №1 до кредитного договору, відповідно до якого надано відтермінування по сплаті основної суми заборгованості з 18 вересня 2009 року по 18 вересня 2010 року та на цей період зменшено процентну ставку за користування кредитними коштами до 9% річних. Цей договір також містить формулу нарахування процентів.

18 вересня 2009 року до договорів поруки були внесені зміни в частині зменшення процентної ставки за користування кредитом на період з 18 вересня 2009 року по 18 вересня 2010 року до 9% річних.

15 листопада 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін № 2 до кредитного договору, відповідно до якого змінено спосіб погашення кредиту, внесені зміни до розділу щодо відповідальності позичальника.

Відповідно до виписок по особовому рахунку ОСОБА_1 до 2015 року він виконував умови договору щодо погашення кредиту.

20 липня 2015 року ПАТ «ВТБ Банк» направило ОСОБА_1 вимогу про необхідність виконання умов кредитного договору, у якій було зазначено, що банк вимагає негайного виконання порушеного зобов`язання та сплати заборгованості протягом 60 календарних днів від дати отримання повідомлення. На 61 календарний день термін повернення всієї суми кредиту та процентів буде вважатися таким, що настав, а кредитна заборгованість - обов`язковою до повернення в повному обсязі, якщо порушене зобов`язання на той момент не буде виконане.

Вказане повідомлення ОСОБА_1 отримав 06 серпня 2015 року.

Повідомлення про необхідність погашення заборгованості були направлені також поручителям.

Згідно з розрахунком банку станом на 02 вересня 2016 року заборгованість за кредитним договором становить 49 093, 74 доларів США та складається з поточної заборгованості за кредитом в сумі 38 648, 19 доларів США, заборгованості за простроченим кредитом в сумі 1 972,16 доларів США, 3% річних в сумі 46,20 доларів США, простроченої заборгованості за відсотками в сумі 6 001,37 доларів США, заборгованості за відсотками в сумі 243,68 доларів США, 3% річних в сумі 125,21 доларів США та пені в сумі 54 747,11 грн, що еквівалентно 2 056,93 доларів США.

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи № 17-210 від 21 листопада 2017 року, проведеної Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України, підпис від імені ОСОБА_1 на оригіналі Інформації про орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка складається з розрахунку вартості супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань позичальника, графіку погашення кредиту і сплати процентів, виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладання оспорюваного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Отже, ненадання чи надання неповної інформації про продукцію, товари, послуги не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки договір як правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом, який визначає наслідки, що виникають у результаті вчинення недійсних правочинів. Згідно із законом правочин завжди є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Встановлено, що відповідно до укладеного між сторонами кредитного договору від 10 квітня 2008 року № 081/2008, перед його підписанням позичальник був повідомлений про всі істотні умови угоди, що і підтвердив своїм власноручним підписом на кожному його аркуші.

Апеляційним судом встановлено, що права та обов`язки сторін, як позикодавця так і позичальника, виникли на підставі укладеного між ними кредитного договору, додаткових угод та договорів про внесення змін до кредитного договору, у яких закріплені всі основні умови кредитування, зокрема, розмір кредиту та відсотків за користування ним, строк дії договору, порядок погашення заборгованості, забезпечення виконання зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання, а також права та обов`язки сторін.

Погашення позичальником кредитної заборгованості протягом семи років свідчить про те, що ним визнано умови кредитного договору та правовідносини, які виникли з банком на підставі оспорюваного кредитного договору. Інших доказів на підтвердження того, що непідписання інформації про орієнтовну сукупну вартість кредиту вплинуло на неправильне сприйняття позичальником умов кредитного договору та порушило його права, матеріали справи не містять.

За таких обставин, апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним кредитного, іпотечного договорів та договорів поруки у зв`язку з недоведеністю заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Згідно з частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Згідно з частиною першою та другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У частині першій статті 599 ЦК передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до пункту 6. 2 кредитного договору № 081/2008 банк має право вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів, сплати нарахованих процентів по них, неустойки відповідно до умов цього договору. У випадку вимоги банку про дострокове повернення кредитних ресурсів та сплату процентів позичальник зобов`язаний зробити повне погашення заборгованості за цим договором, тобто повернути отримані кредитні ресурси та платити всі проценти протягом тридцяти календарних днів з моменту одержання вимоги банку.

Установлено, що ПАТ «ВТБ Банк» скористалося наданим йому частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 6. 2 кредитного договору правом та пред`явило до позичальника вимогу про дострокове погашення зобов`язань за кредитним договором, надіславши позичальнику ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення заборгованості від 20 липня 2015 року № 6056/1-2.65, яку він отримав 06 серпня 2015 року.

Разом з тим, вказана вимога залишилася без виконання, заборгованість за кредитним договором погашена не була.

Враховуючи наведене та встановивши, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору виникла заборгованість, яка на 06 жовтня 2016 року становить 40 620, 35 доларів США боргу за тілом кредиту, 1 145, 25 доларів США заборгованості за процентами, пені у розмірі 344 доларів США та 3 % річних у розмірі 118, 13 доларів США, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення вказаної суми заборгованості солідарно з боржника та поручителів з огляду на встановлені судом обставини укладення договору на умовах, визначених у ньому, отримання грошових коштів у сумі 46 000 доларів США та часткового виконання ОСОБА_1 протягом семи років зобов`язань за кредитним договором. Окрім того, відповідачами за первісним позовом не було надано доказів на спростування розміру заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року в справі № 6-2320цс16, оскільки висновки суду касаційної інстанції у наведених справах зроблені за встановлення інших фактичних обставин.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2020 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ппостанову Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко