Справа № 428/12383/21

Провадження №3/428/281/2022

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2021 року                                                        м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Олійник В.М., за участі секретаря Рудік О.С., 

розглянувши матеріали, які надійшли з Сєвєродонецького районного управління поліції ГУНП в Луганській області про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП: 

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , працюючу адміністратором готелю «Центральний», яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 714614 від 06.12.2021, ОСОБА_1 , будучи адміністратором готелю «Центральний», 06 грудня 2021 року об 11-00 годині у готелі за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, пр. Гвардійський, 13, порушила вимоги абз. 3, 4, 7, п. 9 Постанови Головного державного санітарного лікаря України від 21 травня 2020 року № 22, а саме: в санвузлі відсутній антисептик; не здійснюється щогодинне вологе прибирання місць найбільшого скупчення відвідувачів; відсутній контейнер/урна з кришкою та одноразовими поліетиленовими пакетами для централізованого збору використаних ЗІЗ та подальшої утилізації.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася, причин неявки суду не повідомлено, про день, час та розгляд адміністративної справи повідомлено належним чином телефонограмою, письмових пояснень, заяв про відкладення розгляду справи чи розгляд справи за її відсутністю не надходило.

У рішеннях Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України», «Олександр Шевченко проти України» (Заява N 8371/02) від 26.04.2007 (п.27) «Трух проти України» (заява N 50966/99) від 14 жовтня 2003 року наголошено на тому, що особа в розумні інтервали часу має вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження.

З огляду на те, що при повідомленні судом про місце і час розгляду справи, та вжиття заходів щодо унеможливлення порушення процесуальних прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , будучи обізнаною про складання щодо неї протоколу про адміністративне правопорушення, з моменту складання протоколу по день винесення постанови суду, не дивлячись на достатність часу для того, щоб з`явитися до суду та дізнатися про рух справи, не вжила заходів для явки до суду, не подала письмових заперечень проти протоколу, тому суд вважає, що наведена поведінка учасника процесу є такою, що направлена на затягування розгляду справи, з метою спливу строку притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченого ст. 38 КУпАП та уникнення відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення.

Ураховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці Європейського Суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд вважає за необхідне провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази кожен окремо та в їх сукупності, дійшов наступних висновків.

Так, суд зобов`язаний виконувати завдання Кодексу України про адміністративне правопорушення, передбачені ст. 1 КУпАП, у якій зазначено, що завданням Кодексу України про адміністративне правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності,запобігання правопорушення, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Статтею 7 КУпАП зазначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Презумпція невинуватості - є конституційною гарантією, яка закріплена статтею 62 Основного закону України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 р. та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 р., ратифікованою Україною 17.07.1997 р. передбачено, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.

Так, згідно п. 4.1. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотнє.

В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов`язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року», «Малиге проти Франції від 23 вересня 1998 року», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії статі 6 Конвенції.

Крім того, у п. 21 свого рішення у справі «Надточий проти України від 15 травня 2008 року» ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Як зазначено в преамбулі Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р., з наступними змінами, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ.

Вирішуючи справи цієї категорії, суди повинні керуватися Конституцією України, Конвенцією ООН проти корупції (Нью-Йорк, 31 жовтня 2003 року), Кримінальною конвенцією Ради Європи про боротьбу з корупцією (Страсбург, 27 січня 1999 року), додатковим протоколом до Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією (Страсбург, 15 травня 2003 року), Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон), Кодексом України про адміністративні правопорушення, іншими нормативно-правовими актами України, а також практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У цьому аспекті слід зауважити, що рішенням ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи. 

Рішення Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 14 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року (Далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з вимогами ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

При цьому, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних та допустимих доказів.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, доказами є будь-які   фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення та винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та іншими доказами, свідченнями та документами, які також повинні бути відносними і допустимими.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення основним доказом про вчинення особою адміністративного правопорушення є протокол про адміністративне правопорушення, який повинен відповідати вимогам ст. 256 КУпАП.

Відповідно до коментованої ст. 256 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення повинен містити перелік всіх обов`язкових реквізитів протоколу, і у разі їх відсутності він не має доказового значення. Протокол про адміністративне правопорушення займає провідне місце в числі засобів, за допомогою яких встановлюються фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку посадові особи встановлюють наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, вину особи в його вчиненні та інші обставини, що вказуються у ст. 280 КУпАП і мають значення для правильного вирішення справи. Така позиція законодавця вимагає від посадових осіб, які складають протокол, суворо дотримуватися порядку його оформлення.

Протокол складається у кожному випадку виявлення адміністративного правопорушення, він є єдиною формою документу, в якому фіксується факт вчинення допущеного порушення, ніякого іншого документу про прийняття до провадження уповноваженими органами не оформляється. Від того, наскільки грамотно, змістовно і умотивовано складений протокол, залежить якість розгляду справи про адміністративне порушення, правильність розгляду справи по суті й обґрунтованість застосування адміністративного стягнення.

Протокол про адміністративне правопорушення – це комплексне джерело доказової інформації. Однак, він набуває значення доказу в таких випадках, коли: по-перше, протокол складений уповноваженою на те посадовою особою; по-друге, складений не пізніше термінів, передбачених для накладення адміністративного стягнення; по-третє, зміст протоколу відповідає усім вимогам, передбаченим коментованою статтею.

Статтею 256 КУпАП закріплено, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Відповідно до статей 254, 256 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є важливим процесуальним документом, яким фіксується факт правопорушення і який є підставою для подальшого провадження у справі. До складання протоколу та його змісту пред`являють спеціальні вимоги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП протоколи про адміністративні правопорушення складають уповноважені на те посадові особи органів внутрішніх справ (Національної поліції).

Протокол про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 714614 від 06.12.2021 відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП складений ДОП СДОП Сєвєродонецького РУП ГУНП в Луганській області лейтенантом поліції Поздняковим В.Г. Дана особа за своєю посадою та функціональними обов`язками повноважна складати протоколи про адміністративні правопорушення, а тому суд приходить до висновку про складення протоколу уповноваженою на те посадовою особою Національної поліції.

Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП настає у разі порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.

Диспозиція норми ч. 1 ст. 44-3 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні правила щодо карантину людей.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» № 1645-ІІІ від 06.04.2000 року, серед основних принципів профілактики інфекційних хвороб є дотримання підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та громадянами санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм при здійсненні будь-яких видів діяльності.

Згідно ст. 29 цього Закону карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них, підстави та порядок обов`язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров`я (спеціалізованих шпиталів). Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

Об`єктивна сторона вказаного правопорушення полягає у порушенні правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішеннями місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами. Отже, диспозиція цієї статті є бланкетною (відсилочною) не конкретизованою, а такою, що скеровує до норм законодавства України, актів органів місцевого самоврядування, які регулюють питання боротьби з інфекційними хворобами.

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері охорони здоров`я населення.

Безпосередній об`єкт – встановлені Законом України “Про захист населення від інфекційних хвороб”, іншими актами законодавства, а також рішеннями органів місцевого самоврядування правила дотримання карантину.

Об`єктивна сторона правопорушення виражається в ухиленні (порушенні) особи від правил, передбачених Законом України “Про захист населення від інфекційних хвороб”, іншими актами законодавства, а також рішеннями органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.

Загальновідомою обставиною є те, що 11 березня 2020 року Всесвітня організація охорони здоров`я (ВООЗ) оголосила пандемію короновірусу в світі.

Пандемія – сильна епідемія, яка характеризується поширенням інфекційного захворювання на всій території країни, територію суміжних держав, а іноді й багатьох країн світу. Пандемія оголошується тоді, коли з`являється новий вірус і поширюється по всьому світу, а населення немає імунітету до вірусу, а також ефективних засобів профілактики, тобто вакцинації та лікування.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

У зв`язку з поширенням корона вірусної інфекції в Україні запроваджено карантинні обмеження.

Так, станом на 06 грудня 2021 року постановою КМУ № 641 від 22.07.2020 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” встановлені карантинні обмеження в залежності від стану захворюваності в регіоні.

11 березня 2020 року прийнято Постанову Кабінету Міністрів України № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусом SARS-CоV-2», якою на території України встановлено карантин. Дію карантину, встановленого цією Постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМ № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 22.09.2021, продовжено дію карантину до 31 грудня 2021 року.

Також, 21.05.2020 року Постановою Головного державного санітарного лікаря України № 22 затверджено тимчасові рекомендації щодо організації протиепідемічних заходів в готелях на період карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) (далі - Рекомендації). Порушення абз. 3, 4, 7 п. 9 яких інкримінується ОСОБА_1 .

Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (Закон № 530-ІХ від 17.03.2020) Верховна Рада України доповнила Кодекс України про адміністративні правопорушення статтею 44-3 «порушення правил щодо карантину людей».

Варто зазначити, що ч. 1 ст. 44-3 КУпАП за своїм змістом є бланкетною, тобто такою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших нормативно-правових актів, які не є законами про адміністративну відповідальність, а тому у протоколі про адміністративне правопорушення має бути зазначена відповідна стаття певного нормативного акту (частина, пункт) та має бути викладено їх зміст.

Проте в протоколі про адміністративне правопорушення відсутнє посилання на такий акт законодавства.

Протокол про адміністративне правопорушення містить вказівку на порушення вимог постанови Головного державного санітарного лікаря України № 22 від 21 травня 2020 року, без зазначення її назви.

Однак, вказана постанова Головного державного санітарного лікаря України не є актом законодавства в розумінні статей 57, 177 Конституції України чи рішенням органу місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.

Водночас необхідно виходити з того, що рекомендації не можуть визначити обов`язки громадян, через те, що вони містять характер порад, напучування тощо.

З огляду на те, що ч. 1 ст. 44-3 КУпАП не передбачає адміністративної відповідальності за порушення постанови Головного державного санітарного лікаря України № 22 від 21 травня 2020 року Про затвердження Тимчасових рекомендацій щодо організації протиепідемічних заходів в готелях на період карантину у зв`язку з порушенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Тобто, в протоколі про адміністративне правопорушення не вказане правильне посилання на конкретну норму закону щодо дотримання вимог в умовах карантину, що є обов`язковою складовою об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, що прямо суперечить принципу правової визначеності.

В Україні є чинним принцип презумпції невинуватості, запроваджений нормами ст. 62 Конституції України. Вказаний принцип презумпції невинуватості стосується здебільшого висунення особі кримінального обвинувачення.

Однак, Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.2005 року у справі «Салов проти України», заява № 65518/01, п. 65 зазначив, що поняття «обвинувачення» має «автономне» значення; воно повинно розумітися в сенсі Конвенції, а не лише в контексті його значення в національному праві. Таким чином, воно може визначатися як «офіційне повідомлення особи компетентним органом державної влади, в якому стверджується, що особа вчинила кримінальний злочин», визначення, яке також відповідає поняттю «спливу важливі наслідки для стану підозрюваного».

Інших доказів щодо вчиненням ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, суду не надано.

При цьому, відповідно до вимог ст. 10 КУпАП, вина є обов`язковою умовою адміністративної відповідальності.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП розпочате провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Склад правопорушення наявність об`єктивних та суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу загалом.

Виходячи з положень статей 8, 62 Конституції України дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Кодексом України про адміністративні правопорушення не передбачено встановлення судом інших обставин адміністративного правопорушення, ніж ті, що зазначені в протоколі, оскільки це б погіршувало становище особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Суд наголошує, що він не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, з урахуванням встановлення судом невідповідності протоколу про адміністративне правопорушення положенням ст. 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки в ньому не зазначений нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення, в діях ОСОБА_1 відсутні ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка, згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується при розгляді справ як джерело права, зокрема справу «Пол і Одрі Едвардс проти Об`єднаного Королівства» (№46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з`ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.     

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду  з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». За рішенням Європейського суду  з прав людини у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії», в розумінні суду принцип презумпції невинуватості полягає в наступному. Тягар доведення вини обвинуваченого покладається на обвинувачення, а всі сумніви повинні тлумачитися на його користь. Обвинувач повинен повідомити обвинуваченому про докази, що маються проти нього для того, щоб він міг підготувати та надати доводи в свій захист, і, в решті-решт, обвинувачення повинно надати докази, достатні для визнання його винуватим.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У рішенні по справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» ЄСПЛ зазначив, що п. 2 статті 6 Конвенції вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що обвинувачений вчинив злочинне діяння, так як обов`язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь обвинуваченого.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Оцінивши усі наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні не знайшло підтвердження вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, та в діях ОСОБА_1 за обставин зазначених в протоколі, відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, тому відповідно до п. 1  ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження по справі відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП підлягає закриттю.

Оскільки, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження по справі, судовий збір на підставі ст. 40-1 КУпАП стягненню не підлягає.

Керуючись статтями 1, 7, 9, 23, 26, 33-35, 44-3, 247, 268, 278 КУпАП                                  

                                                ПОСТАНОВИВ:

Провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності передбаченої  ч. 1 ст. 44-3 КУпАП – закрити на підставі ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд Луганської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя                                                                                В. М. Олійник