Справа № 310/9101/18

2/310/45/21

РІШЕННЯ

Іменем України

01 грудня 2021 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді - Дубровської Н.М.,

за участі секретаря судового засідання - Гоноболіної О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бердянську в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Шевченко Андрія Миколайовича до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Родовід Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Шевченко А.М. звернувся до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Відкритим акціонерним товариством «РОДОВІД БАНК», найменування якого з 17.06.2009 року у відповідності до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» було змінено на Публічне акціонерне товариство «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 34.5/СЖ-001.07.2 від 20.04.2007.

Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору Банк відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 30000,00 доларів США строком по 20.04.2010.

Згідно з п.1.3 Кредитного договору процентна ставка за кредитами встановлюється в розмірі 15 % річних.

У відповідності до п.2.1 кредитного договору Банк зобов`язується надавати позичальнику кредити на загальну суму, що не перевищує розмір кредитної лінії.

Банком виконано свої зобов`язання за кредитним договором та надано кошти в повному обсязі.

З метою забезпечення виконання в повному обсязі зобов`язань Позичальника перед Банком за кредитним договором між Банком та ОСОБА_1 був укладений Договір іпотеки від 22.04.2007, який посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Данцінг-Картофлицькою С.Я., зареєстрований в реєстрі за № 772.

Згідно п. 1.1. Договору іпотеки відповідач ОСОБА_1 з метою забезпечення належного виконання позичальником ОСОБА_2 зобов`язань, що випливають з кредитного договору передала в іпотеку в порядку і на умовах, визначених договором іпотеки належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 05.07.2012 по цивільній справі № 22-3072/12 було ухвалено рішення про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 за кредитним договором № 34.5/СЖ-001.07.2 від 20.04.2007 на користь AT «РОДОВІД БАНК» у розмірі 334979,74 гривень.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 05.07.2012 станом на поточну дату не виконано.

Оскільки зобов`язання щодо погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором не виконані в повному обсязі, у відповідача виникла заборгованість перед банком у розмірі 32286,50 доларів США та 2772188,05 грн., що складається з наступної заборгованості:

суми простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 30000,00 дол. США;

суми простроченої заборгованості за процентами по кредиту у розмірі 2286,50 дол.

США;

суми пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту (за весь період) у

розмірі 2336988,21 грн.;

суми пені за несвоєчасне погашення процентів по кредиту (за весь період) у розмірі 183182,74 грн.;

суми трьох процентів річних від суми простроченого кредиту у розмірі 233698,82 грн.;

суми трьох процентів річних від суми прострочених процентів за кредитом у розмірі 18318,27 грн.

Позичальник не виконав основного зобов`язання, а тому позивач набув право звернення стягнення на предмет іпотеки, про що позивач і просить суд.

Представник позивача - адвокат Салівон В.І. в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Линник С.В. в судове засідання не з`явилися. 21.10.2021 від представника надійшла заява про розгляд справи без її участі та без участі відповідача, проти позову заперечували у повному обсязі, просили відмовити у його задоволенні.

Третя особа ОСОБА_2 та її представник адвокат Амельченко М.Д. в судове засідання не з`явилися. Представник 21.10.2021 надав до суду заяву про розгляд справи без їх участі, просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. У відзиві адвокат Амельченко М.Д. зазначив, що рішенням апеляційного суду Запорізької області від 05.07.2012 року по цивільній справі № 22-3072/12 було ухвалено рішення про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 за кредитним договором № 34.5/СЖ-001.07.2 від 20.04.2007 на користь AT «РОДОВІД БАНК» у розмірі 334 979,74 гривень. При цьому строк кредиту закінчився 20.04.2010. З позовом до суду банк звернувся 22.10.2018. Згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк позивач, використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв`язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Отже, відсотки починаючи з 20.04.2010 року не повинні нараховуватися, щодо пені то до неї застосовується позовна давність в один рік. Пеня нараховується з 2010 року, при цьому до суду Банк звернувся 22.10.2018 року, поза межами позовної давності.

Окрім того, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Площа квартири лише 59,6 м.кв., що прямо підпадає під дію мораторію, а тому звернення стягнення на предмет іпотеки не може бути.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 523/3082/14-ц провадження № 14-243цс19 (ч. 1 ст. 559 ЦК) зазначив, що порука припиняється на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України за наявності факту зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Збільшення вказаної відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов`язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення строку повернення кредиту. Аналогічні висновки висловлені у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2662цс15 та у постановах Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 522/9232/14-ц (провадження № 61-1106св18), від 20.06.2018 у справі № 161/11866/15-ц (провадження № 61-6894св18), від 07.11.2018 у справі № 203/2907/16-ц (провадження 61-9260св18).

Отже, з моменту закінчення строку дії договору та відповідного рішення суду про стягнення заборгованості, майнова порука припиняється.

Враховуючи, що позивач скористався правом вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України шляхом пред`явлення позову та його подачі, тобто кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки. Таким чином, саме з 05.07.2012 розпочався строк позовної давності тривалістю у три роки щодо дострокового повернення усієї суми кредиту та до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Отже, строк позовної давності щодо додаткової вимоги про накладення стягнення на заставлене майно сплив - 05.07.2015.

Суд, дослідивши матеріали справи вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 05.07.2012 по цивільній справі № 22-3072/12 було ухвалено рішення про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 за кредитним договором № 34.5/СЖ-001.07.2 від 20.04.2007 на користь AT «РОДОВІД БАНК» у розмірі 334979,74 гривень.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк позивач, використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

У такому випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена частиною першою статті 1048 ЦК України, до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв`язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.

У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Велика Палата Верховного Суду вважає, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

Щодо нарахування пені необхідно зважати на вимоги статей 549, 550, 551 ЦК України, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойку не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Тобто неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Разом з тим відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Таким чином, стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною першою статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов`язання.

З огляду на зазначене можна зробити такі висновки.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Отже, відсотки починаючи з 20.04.2010 не повинні нараховуватися щодо пені то до неї застосовується позовна давність в один рік. Пеня нараховується з 2010 року, при цьому до суду банк звернувся 22.10.2018, поза межами позовної давності.

Окрім того, відповідно до правовстановлюючих документів квартира має площу 59,6 м.кв., з яких 35,5 кв.м. житлова.

Згідно ч.1 ст.572, ч.1 ст.575 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами, якщо інше не встановлено законом. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст.589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи оплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим законом.

Таким чином, в разі невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором (повернення кредиту та сплати відсотків за користування цим кредитом). Банк на підставі ст. 33 Закону України "Про іпотеку", іпотечного договору має право звернути стягнення на предмет іпотеки, що забезпечує це кредитне зобов`язання

Згідно ст. 39 Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя: заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Суд вправі відмовити у задоволенні позову про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов`язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Крім цього, всупереч вимогам ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» позичальник, відповідач, взагалі не попереджалася зазначеною заявою банку про можливе звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання цієї вимоги. До позовної заяви не додано повідомлення про отримання листа відповідачем. А отже, відповідач даного листа не отримував.

Позивачем не заявлено в суді про наявність збитків, не надано суду належних та переконливих доказів на підтвердження даної обставини, незважаючи на те, що вона є суттєвою при розгляді справи.

Крім цього, початкова ціна предмету іпотеки відноситься до предмету доказування в справі і для її визначення вказаний Закон встановлює певну процедуру та наслідки недотримання, що відображено у ст. 38, де сказано: ціна продажу предмета іпотек встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна; у разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог і перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього. Цих вимог, обов`язкових для судового вирішення спору, позивач не заявляв і в суді, дані обставини не доводив, незважаючи на те, що законодавець детально визначив необхідність.

Виходячи зі змісту поняття «ціна» як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо у розумінні норми статті 39 цього Закону встановлення початкової ціни предмета іпотеки означає встановлення її в рішенні суду в грошовому вираженні, визначеної за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Доказів того, що поточна сума заборгованості позичальника завдає значних збитків позивачу, суттєво впливає на стан його фінансово-господарської діяльності, або змінює обсяг його прав - позивачем суду не надано.

Окрім того, відповідно до п. 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», із змінами і доповненнями, внесеними постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 7, резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов`язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Окрім того, 07.06.2014 набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Площа квартири лише 59,6 м.кв., що прямо підпадає під дію мораторію, а тому звернення стягнення на предмет іпотеки не може бути.

Окрім того, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 523/3082/14-ц (провадження № 14-243цс19), порука припиняється на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України за наявності факту зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Збільшення вказаної відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов`язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення строку повернення кредиту. Аналогічні висновки висловлені у постанові Верховного Суду України у постанові від 20.04.2016 у справі № 6-2662цс15 та у постановах Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 522/9232/14-ц (провадження № 61-1106св18), від 20.06.2018 у справі № 161/11866/15-ц (провадження № 61-6894св18), від 07.11.2018 у справі № 203/2907/16-ц (провадження 61-9260св18).

Отже, з моменту закінчення строку дії договору та відповідного рішення суду про стягнення заборгованості, майнова порука припиняється.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається ст. 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України), а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 цієї статті).

Договір про іпотечний кредит встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу, а відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі ст. 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Вказане кореспондується з правовою позицією, сформульованою Верховним Судом України у постанові від 06.11.2013 у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19.03.2014 у справі № 6-20цс14, від 12.11.2014 у справі № 6-167цс14, від 03.06.2015 у справі № 6-31цс15, від 30.09.2015 у справі № 6-154цс15, від 29.06.2016 у справі № 6-272цс16, від 23.11.2016 у справі № 6-2104цс16 і від 14.12.2016 у справі № 6-2462цс16.

Можна прийти до висновку, що позивач скористався правом вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України шляхом пред`явлення позову та його подачі, тобто кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки.

Таким чином, саме з 05.07.2012 розпочався строк позовної давності тривалістю у три роки щодо дострокового повернення усієї суми кредиту та до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно зі ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Ст. 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 (справа № 14-10цс18) та від 04.07.2018 (справа № 14-154цс18).

Отже, строк позовної давності щодо додаткової вимоги про накладення стягнення на заставлене майно сплив - 05.07.2015.

З огляду на вказане, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Керуючись, ст.ст. 7, 10, 12, 141, 263-265, 282 ЦПК України, ст.ст. 253, 258, 260, 264, 526, 549, 550, 551, 575, 598, 599, 610, 611, 625, 1049, 1050, 1054 ЦК України -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Шевченко Андрія Миколайовича до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 13 грудня 2021 року.

Суддя Н. М. Дубровська