УХВАЛА

13 січня 2022 року

м. Київ

cправа № 916/288/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

позивача: не з`явився,

відповідача: Кавійчик В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Династія"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 (колегія суддів у складі: Аленін О.Ю.- головуючий, Лавриненко Л.В., Мишкіна М.А.)

та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 29.06.2021 (суддя Гут С.Ф.)

у справі № 916/288/21

за позовною заявою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Сімейний дім - Фонтанка"

до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Династія"

про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог

1. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Сімейний дім - Фонтанка" звернулось до господарського суду з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Династія" про зобов`язання передати шляхом підписання акту приймання-передачі документації щодо багатоквартирного будинку №4, корпус 2 по вул. Незалежності в селі Фонтанка Лиманського району Одеської області, визначеної в пункті 1.2 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України №76 від 17.05.2005 (згідно з наведеним у позовній заяві переліком).

2. 11 травня 2021 року позивач подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів на підтвердження сплати витрат на правову допомогу.

3. Відповідач подав клопотання про зменшення витрат на правову допомогу.

4. Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.06.2021 позов задоволено частково, зобов`язано відповідача передати позивачу документацію щодо багатоквартирного будинку №4, корпус 2 по вул. Незалежності в селі Фонтанка Лиманського р-ну Одеської області, визначену в пункті 1.2 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України №76 від 17.05.2005 (далі - Правила), саме в такій редакції - проектно-кошторисну документацію зі схемами влаштування внутрішньо будинкових мереж водопостачання, каналізації, центрального опалення, тепло-, газо-, електропостачання тощо, в решті позову відмовлено, стягнуто з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2270 грн.

5. Рішення суду мотивовано тим, що позовна вимога про передачу проектно-кошторисної документації та виконаних креслень на будинок, схем внутрішньобудинкових мереж холодного водопостачання, водовідведення, опалення, газо-, електропостачання є типовою вимогою, яка повністю узгоджується з пунктом 1.2 Правил, тому оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у частині зобов`язання відповідача передати позивачу документацію щодо багатоквартирного будинку, визначену у зазначеному пункті наказу, в зазначеній судом редакції.

6. При цьому керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору суд першої інстанції поклав на відповідача у повному обсязі.

Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

7. Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 29.06.2021, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2021, заяву Позивача про розподіл судових витрат від 11.05.2021 у справі задоволено частково, стягнуто з Відповідача на користь Позивача фактично понесені судові витрати при розгляді справи у розмірі 20500 грн, у решті заяви відмовлено.

8. Судові рішення мотивовані тим, що позивач надав належні докази на підтвердження понесення ним витрат на правову допомогу на відповідну суму, але не надав доказів складання та направлення адвокатських запитів, вказаних у рахунку-фактурі від 18.12.2020 на суму 1000 грн.

9. Відхиляючи доводи відповідача, зокрема, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у додатковій угоді до договору щодо надання правової допомоги між позивачем та адвокатом погоджено вартість участі адвоката у кожному судовому засіданні у розмірі 1500 грн незалежно від його тривалості, водночас згідно з матеріалами справи позивач заявив одну позовну вимогу немайнового характеру про зобов`язання відповідача вчинити відповідні дії щодо передачі документації щодо багатоквартирного будинку, а не з 13 позовними вимогами.

10. Крім того, за висновком суду апеляційної інстанції, матеріалами справи підтверджується, що спір у справі виник через неправомірну бездіяльність відповідача, яка полягала у непередачі позивачу документації на багатоквартирний будинок, а тому суд у відповідності до приписів частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України не позбавлений можливості покласти на відповідача судові витрати повністю, незалежно від результатів вирішення спору.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

11. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та додаткове рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення про зменшення розміру витрат на правову допомогу адвоката до 15800 грн та розподілити судові витрати між сторонами пропорційно до розміру задоволених вимог: стягнути витрати у розмірі 2432 грн з відповідача, покласти витрати у розмірі 13368 грн на позивача.

12. Касаційна скарга мотивована наявністю підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суди не врахували викладені в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 та постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі №905/717/20 висновки щодо застосування частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а також викладений у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 №10 висновок щодо розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову немайнового характеру.

13. Відповідач зазначає про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України з огляду на відсутність належного обґрунтування ними застосування зазначеної норми та покладення судових витрат на відповідача повністю. На думку відповідача, суди зробили поспішний висновок про неправомірну бездіяльність відповідача.

14. Крім того, відповідач вважає, що суди протиправно взяли до уваги нічим не підтверджений розрахунок вартості участі адвоката в судових засіданнях, не врахували протоколи судових засідань, на які посилався відповідач у заяві про зменшення витрат.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

15. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

16. Позивач вважає, що викладені в касаційній скарзі доводи не заслуговують на увагу, а оскаржувані судові рішення є законними, постановленими з врахуванням усіх наданих сторонами доказів.

17. На думку позивача, посилання відповідача на додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 та постанову Верховного Суду від 25.03.2021 у справі №905/717/20 є неналежним, таким, що не має відношення до оскаржуваних судових рішень.

Позиція Верховного Суду

18. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.

19. При цьому Суд не приймає до уваги аргументи відповідача, які зводяться виключно до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції і не стосуються неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зокрема пунктом 1 наведеної норми, на який посилається відповідач при зверненні з касаційною скаргою.

20. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

21. Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

22. Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

23. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

24. Суд вважає безпідставними доводи Боржника про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 та постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі №905/717/20, з огляду на таке.

25. Так, додатковою постановою від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 Велика Палата Верховного Суду задовольнила заяву відповідача про ухвалення додаткової постанови, стягнула з позивача на користь позивача 140134,50 грн витрат на професійну правничу допомогу.

26. Зазначена додаткова постанова обґрунтована посиланням на те, зокрема, що Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 касаційну скаргу відповідача задовольнила частково, здійснивши при цьому розподіл судових витрат у частині судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а жодних клопотань про застосування приписів частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України з огляду на неправомірні дії сторони позивач до судового засідання та в судовому засіданні 01.06.2021 не заявляв.

27. У вказаній справі рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, позовні вимоги задоволено частково, позивачу відмовлено в його вимогах до відповідача про повернення суми авансового платежу, що спростовує доводи позивача про те, що спір був ініційований саме внаслідок неправомірних дій іншої сторони, і ці висновки судів попередніх інстанції не оскаржувались позивачем.

28. Зі змісту наведеної додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №910/12876/19 вбачається, що викладені в ній висновки стосуються застосування норм права при розподілі судових витрат на правничу допомогу в разі часткового задоволення позовної заяви майнового характеру (про стягнення авансового платежу, пені та штрафів) за відсутності підстав для висновку про виникнення спору внаслідок неправомірних дій однієї зі сторін з урахуванням здійснення судом під час вирішення спору розподілу судових витрат у частині судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

29. Натомість у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував положення частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України при розподілі судових витрат на правничу допомогу з огляду на часткове задоволення позовної заяви немайнового характеру про зобов`язання передати документацію щодо багатоквартирного будинку саме в частині редакції переліку таких документів при тому, що матеріалами справи підтверджується виникнення спору у справі внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача. До того ж у цій справі, на відміну від справи №910/12876/19, витрати зі сплати судового збору суд першої інстанції за наслідками вирішення спору поклав на відповідача у повному обсязі.

30. З викладеного Суд вбачає, що викладені в додатковій постанові у справі №910/12876/19 висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. Відповідно, наведені в касаційній скарзі цитати із вказаної додаткової постанови по суті є викладенням висновків суду, які стосуються встановлених під час розгляду відповідної справи фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, та їх оцінки в межах дискреційних повноважень судів.

31. Отже, доводи відповідача про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у вказаній додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження, адже вона стосується правовідносин, які не є подібними, що є підставою для закриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України

32. Разом з тим, враховуючи посилання відповідача у касаційній скарзі також на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 25.03.2021 у справі №905/717/20, Суд виходить з такого.

33. Постановою від 25.03.2021 у справі №905/717/20 Верховний Суд скасував додаткову постанову суду апеляційної інстанції у частині задоволення заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, прийняв у цій частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. У зазначеній постанові з огляду на очевидну неправомірність дій відповідача, які фактично призвели до вимушеного звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав, Верховний Суд вважає справедливим і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, застосування частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та необхідність покладення на відповідача його судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, оскільки спір виник саме внаслідок неправильних дій відповідача.

34. При цьому щодо застосування вимог частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд звернув увагу, зокрема, що зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. Зміст вказаної норми свідчить про те, що останньою встановлено також дискреційне повноваження суду, тобто його право, а не обов`язок, здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб. Процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим.

35. Верховний Суд зазначив, що суд має застосовувати приписи частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони. Аналогічний висновок викладений також у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №905/716/20.

36. Крім того, подібний за змістом висновок наведений, зокрема, в постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №916/376/19, в якій також зазначено, що в такому застосуванні слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.

37. З викладеного вбачається, що Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо застосування положень частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час розподілу судових витрат, підстав для відступу від яких Суд не вбачає. Водночас Суд вважає, що у цій справі суд апеляційної інстанції переглянув додаткове рішення місцевого господарського суду відповідно до наведених правових позицій Верховного Суду, адже погоджуючись з висновком про покладення на відповідача судових витрат повністю, незалежно від результатів вирішення спору, виходив саме з того, що згідно з матеріалами справи даний спір виник у зв`язку з неправомірною бездіяльністю відповідача, яка полягала у непередачі позивачу документації на багатоквартирний будинок.

38. При цьому з огляду на встановлені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції Суд відхиляє викладені в касаційній скарзі доводи про передчасність висновку про неправомірну бездіяльність відповідача, неправомірність дій самого позивача тощо, адже вони по суті зводяться до переоцінки доказів, встановлення обставин, що не були встановлені у рішення або постанові суду або були відхилені ними.

39. Також Суд відхиляє посилання відповідача в касаційній скарзі на постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 №10, оскільки наведені в ній висновки не є висновками Верховного Суду, як це передбачено пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

40. Отже, встановивши після відкриття касаційного провадження, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах, Суд дійшов висновку, що касаційне провадження підлягає закриттю відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Династія" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 29.06.2021 у справі №916/288/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді О. Банасько

В. Пєсков