Справа № 428/10644/21

Провадження №3/428/275/2022

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2021 року                                                        м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Олійник В.М., за участі секретаря Рудік О.С., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,

розглянувши матеріали, які надійшли з Сєвєродонецького районного управління поліції ГУНП в Луганській області про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП: 

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ФОП, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 713924 від 03.11.2021, 03 листопада 2021 року об 11-50 годині ОСОБА_1 , який є фізичною особою – підприємцем та здійснює підприємницьку діяльність в магазині “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ”, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , допустив до роботи продавця ОСОБА_2 без сертифікату, що підтверджує повний курс вакцинації від COVID-19 чи негативного результату тестування на COVID-19 методом полімеразної ланцюгової реакції, або експрес-тесту на визначення антигену коронавірусу SARS-Cov-2, чим порушив вимоги пункту 3-5 Постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 року.

В судовому засіданні ОСОБА_1 провину у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП визнав, щиро розкаявся у скоєному, додавши, що порушення усунено.

Вислухавши надані пояснення, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень статті 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Презумпція невинуватості - є конституційною гарантією, яка закріплена статтею 62 Основного закону України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 р. та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 р., ратифікованою Україною 17.07.1997 р. передбачено, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.

Так, згідно п. 4.1. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотнє.

В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов`язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року», «Малиге проти Франції від 23 вересня 1998 року», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії статі 6 Конвенції.

Крім того, у п. 21 свого рішення у справі «Надточий проти України від 15 травня 2008 року» ЄСПЛ зазначив, що українське правительство визнало кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Як зазначено в преамбулі Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р., з наступними змінами, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП протоколи про адміністративні правопорушення складають уповноважені на те посадові особи органів внутрішніх справ (Національної поліції).

Протокол про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 713924 від 03.11.2021 року відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП складений ДОП Сєвєродонецький РУП лейтенантом поліції Подрєзовою К.В. Дана особа за своєю посадою та функціональними обов`язками повноважна складати протоколи про адміністративні правопорушення, а тому суд приходить до висновку про складення протоколу уповноваженою на те посадовою особою патрульної поліції.

Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 44-3 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.

Вказана норма є бланкетною, тобто відсилає до нормативно-правових актів, які регулюють правила карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм та є обов`язковими для виконання.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби.

За правилом ст. 41 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» особи, винні в порушенні законодавства про захист населення від інфекційних хвороб, несуть відповідальність згідно із законами України.

Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідальність за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП наступає після порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил, норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.

Об`єктивна сторона вказаного правопорушення полягає у порушенні правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішеннями місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами. Отже, диспозиція цієї статті є бланкетною (відсилочною) не конкретизованою, а такою, що скеровує до норм законодавства України, актів органів місцевого самоврядування, які регулюють питання боротьби з інфекційними хворобами.

11 березня 2020 року прийнято Постанову Кабінету Міністрів України № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусом SARS-CоV-2», якою на території України встановлено карантин. Дію карантину, встановленого цією Постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМ № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 22.09.2021, продовжено дію карантину до31 грудня 2021 року.

Відповідно до п.п. 4 п. 3-5 Постанови КМУ №1236 від 09 грудня 2020 року, на території регіонів, на яких установлений червоний рівень епідемічної небезпеки, додатково до обмежувальних проти епідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, забороняється приймання відвідувачів суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері торговельного і побутового обслуговування населення. Обмеження, передбачені підпунктами 1-7, 9, 14 та 16 цього пункту, не застосовуються за умови наявності у всіх учасників (відвідувачів, користувачів), крім осіб, які не досягли 18 років, та організаторів заходу (співробітників закладу, ринку) негативного результату тестування на COVID-19 методом полімеразної ланцюгової реакції або експрес-тесту на визначення антигена коронавірусу SARS-CoV-2, яке проведене не більш як за 72 години до здійснення заходу (відвідування закладу, ринку), або документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, міжнародного, внутрішнього сертифіката або іноземного сертифіката, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою однодозної вакцини або двома дозами дводозної вакцини (зелені сертифікати), які включені Всесвітньою організацією охорони здоров`я до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, негативний результат тестування методом полімеразної ланцюгової реакції або одужання особи від зазначеної хвороби, чинність якого підтверджена за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія). Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері охорони здоров`я населення.

Безпосередній об`єкт – встановлені Законом України “Про захист населення від інфекційних хвороб”, іншими актами законодавства, а також рішеннями органів місцевого самоврядування правила дотримання карантину.

Об`єктивна сторона правопорушення виражається в ухиленні (порушенні) особи від правил, передбачених Законом України “Про захист населення від інфекційних хвороб”, іншими актами законодавства, а також рішеннями органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.

В судовому засіданні встановлено, що 03 листопада 2021 року об 11-50 годині ОСОБА_1 , який є фізичною особою – підприємцем та здійснює підприємницьку діяльність в магазині “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ”, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , допустив до роботи продавця ОСОБА_2 без сертифікату, що підтверджує повний курс вакцинації від COVID-19 чи негативного результату тестування на COVID-19 методом полімеразної ланцюгової реакції, або експрес-тесту на визначення антигену корона вірусу SARS-Cov-2, чим порушила вимоги пункту 3-5 Постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 року.

Аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд поза розумним сумнівом переконався, що в діях ОСОБА_1 міститься склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП та його вина підтверджена матеріалами справи, а саме: протоколом про адміністративні правопорушення серії ВАБ № 713924 від 03.11.2021, письмовими поясненнями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Докази його вини є переконливими, достатніми, в повному обсязі відповідають фактичним обставинам справи, були повно та всебічно досліджені в судовому засіданні. 

Обставиною, що пом`якшує відповідальність правопорушника згідно ст. 34 КУпАП суд визнає щире каяття.

Обставин, що згідно зі ст. 35 КУпАП, обтяжують відповідальність правопорушника, судом не встановлено.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ч. 2 ст. 61 Конституції України). Системний аналіз та юридичний зміст положень ч. 2 ст. 61 Конституції України свідчить про те, що в основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа. Відмінність у складі правопорушення (як в цілому, так і в конкретних його елементах) дає підстави для притягнення особи до різних видів юридичної відповідальності. Також, юридична відповідальність встановлюється за скоєння конкретного правопорушення конкретною особою, тобто вона має індивідуальний характер і характеризується, наприклад, наявністю системи покарань та стягнень, можливістю призначення більш м`якого покарання, умовного засудження, відстрочки виконання вироку, давністю притягнення до кримінальної відповідальності та звільнення від неї тощо. Цей принцип забезпечується можливістю застосування виду юридичної відповідальності в залежності від ступеня суспільної небезпечності скоєного правопорушення. При цьому, принцип індивідуалізації відповідальності знаходить також свій вираз в тому, що при призначенні покарання мають враховуватися всі особливості та обставини справи, характер правопорушення, ступінь здійснення винною особою протиправного наміру, ступінь вини, властиві їй індивідуальні риси, спосіб життя, мотиви скоєння правопорушення і інше.

Відповідно до ст. 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган, уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

При вирішенні питання про малозначність діяння, вчиненого особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, суд виходить з того, що така малозначність має полягати в сукупності трьох умов:

1) формальна наявність у вчиненому діянні ознак складу правопорушення, передбаченого законом про адміністративну відповідальність, тобто всіх тих передбачених у законі об`єктивних і суб`єктивних ознак, що у відповідній статті (частині статті) КУпАП характеризують певний склад правопорушення;

2) малозначне діяння не становить суспільної небезпеки чи шкоди, яка є типовою для певного правопорушення. Це виражається в тому, що воно не заподіює взагалі шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі, або заподіює їм явно незначну (мізерну) шкоду;

3) малозначне діяння не повинно бути суб`єктивно спрямоване на заподіяння істотної шкоди.

За таких обставин, враховуючи встановлені під час судового розгляду обставини, а також відсутність в матеріалах справи будь-яких даних, щодо захворювання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (продавець) на гостру респіраторну хворобу COVID-19, зважаючи на те, що ОСОБА_1 раніше до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП не притягувався, його діями не завдано значної шкоди державним чи суспільним інтересам, вчинення вказаного правопорушення не призвело до тяжких наслідків та не завдало будь-якої шкоди державним та суспільним інтересам чи правам та свободам інших осіб, вважаю, що останнього слід звільнити від адміністративної відповідальності на підставі ст. 22 КУпАП, у зв`язку із малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення, обмежившись усним зауваженням, чого буде достатньо для забезпечення виховного впливу та запобігання вчиненню нових правопорушень, а провадження у справі закрити.

Враховуючи, що п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому враховуючи той факт, що усне зауваження, виходячи з норм ст. 22, ч. 3 ст. 284 КУпАП, не відноситься до видів адміністративних стягнень, тому немає підстав для стягнення судового збору із ОСОБА_1 .

На підставі викладеного та керуючись ч. 1 ст. 11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 р., ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 р., ратифікованою Україною 17.07.1997 р., статтями 62, 63 Конституції України, статтями 9, 22, 33, 36, 44-3, 221, 276, 277, 283, 284 КУпАП, суд

                                                ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3  КУпАП, звільнити від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням.

Провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності передбаченої  ч. 1 ст. 44-3  КУпАП – закрити. 

Постанова може бути оскаржена до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд Луганської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя                                                                                В. М. Олійник