Справа № 428/11020/21

Провадження №3/428/278/2022

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2021 року                                                        м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Олійник В.М., за участі секретаря Рудік О.С.,

розглянувши матеріали, які надійшли з Сєвєродонецького районного управління поліції ГУНП в Луганській області про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП: 

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , працюючого продавцем в магазині “Секонд хенд”, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 713930 від 14.11.2021, 14 листопада 2021 року о 10-00 годині ОСОБА_1 , який працює продавцем в магазині “Секонд хенд”, розташованому за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Менделєєва, 35-а, перебуваючи на робочому місці обслуговував покупців без сертифікату, що підтверджує повний курс вакцинації від COVID-19 чи ПЦР (експрес) тесту на визначення антигену коронавірусу SARS-Cov-2, чим порушив вимоги пункту 3-5 Постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 року.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, був належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, шляхом розміщення оголошення про його виклик до суду на офіційному веб-сайті Сєвєродонецького міського суду Луганської області, про причини неявки не повідомив. Виклик до суду було зроблено через сайті офіційного веб-потралу «Судова влада України». Клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило. 

Таким чином особа, що притягається до адміністративної відповідальності, будучи належним чином повідомленою відповідно до положень ст. ст. 268, 277-2 КУпАП України про день, час та місце розгляду справи не з`явилася, про причини неявки не повідомила, суд, виходячи з вище зазначених правових норм, беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, вважає можливим провести розгляд справи у відсутність особи, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення.

Дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень статті 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Презумпція невинуватості - є конституційною гарантією, яка закріплена статтею 62 Основного закону України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 р. та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 р., ратифікованою Україною 17.07.1997 р. передбачено, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.

Так, згідно п. 4.1. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотнє.

В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов`язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року», «Малиге проти Франції від 23 вересня 1998 року», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії статі 6 Конвенції.

Крім того, у п. 21 свого рішення у справі «Надточий проти України від 15 травня 2008 року» ЄСПЛ зазначив, що українське правительство визнало кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Як зазначено в преамбулі Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р., з наступними змінами, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП протоколи про адміністративні правопорушення складають уповноважені на те посадові особи органів внутрішніх справ (Національної поліції).

Протокол про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 713930 від 14.11.2021 року відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП складений ДОП СДОП Сєвєродонецького РУП лейтенантом поліції Поздняковим В.Г. Дана особа за своєю посадою та функціональними обов`язками повноважна складати протоколи про адміністративні правопорушення, а тому суд приходить до висновку про складення протоколу уповноваженою на те посадовою особою патрульної поліції.

Відповідно до статті 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ст.ст. 245, 252, 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну оцінку, з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 44-3 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.

Вказана норма є бланкетною, тобто відсилає до нормативно-правових актів, які регулюють правила карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм та є обов`язковими для виконання.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби.

За правилом ст. 41 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» особи, винні в порушенні законодавства про захист населення від інфекційних хвороб, несуть відповідальність згідно із законами України.

Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (даліЄСПЛ) як джерело права.

Санкція ч. 1 ст. 44-3 КУпАП передбачає досить суворе стягнення у виді штрафу на громадян від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а тому в контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008, заява N7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 ставиться у вину та обставина, що він будучи продавцем в магазині “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ”, перебуваючи на робочому місці обслуговував покупців без сертифікату, що підтверджує повний курс вакцинації від COVID-19 чи ПЦР (експрес) тесту на визначення антигену коронавірусу SARS-Cov-2, чим порушив вимоги пункту 3-5 Постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 року.

Проте, Постанова Кабінету Міністрів України №1236 (зі змінами) від 09.12.2020 року не містить таких заборон, при цьому перелік професій, для яких щеплення проти COVID-19 є обов`язковим затверджується відповідним наказом Міністерства охорони здоров`я.

Крім того, у протоколі зазначено, що ОСОБА_1 порушив вимоги п. 3-5 Постанови КМУ №1236 від 09.12.2020, який встановлює обмеження та заборони для громадян та суб`єктів господарювання на території регіонів, на яких установлений “червоний” рівень епідемічної небезпеки, додатково до обмежувальних протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови. При цьому перелік обмежень містить 16 підпунктів. Отже, у протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено, вимоги якого саме підпункту п. 3-5 Постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 порушив ОСОБА_1 .

Слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 будучи продавцем обслуговував покупців магазину “Секонд хенд”, розташованому за адресою: АДРЕСА_3 , без сертифікату, що підтверджує повний курс вакцинації від COVID-19 чи ПЦР (експрес) тесту на визначення антигену коронавірусу SARS-Cov-2.

Жодних пояснень осіб, яких нібито обслуговував ОСОБА_1 , або вони перебували у вказаному магазині чи були свідками правопорушення та могли б підтвердити вчинення вказаного правопорушення, суду не надано.

Суд вказує, що на підтвердження вини ОСОБА_1 надано: протокол про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 713930 від 14.11.2021 року, який не може бути визнаний беззаперечним доказом вини особи, оскільки за своєю правовою природою протокол не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, що притягується до адміністративної відповідальності.

Крім того, як слідує з рішення ВС/КАС у справі № 524/5741/16-а від 20.05.2020 рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень, а сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів.

Інших доказів щодо вчиненням ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, суду не надано.

При цьому, відповідно до вимог ст. 10 КУпАП, вина є обов`язковою умовою адміністративної відповідальності.

Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Презумпція невинуватості - є конституційною гарантією, яка закріплена статтею 62 Основного закону України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948р. та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950р., ратифікованою Україною 17.07.1997 р. передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.

В Україні є чинним принцип презумпції невинуватості, запроваджений нормами ст. 62 Конституції України. Вказаний принцип презумпції невинуватості стосується здебільшого висунення особі кримінального обвинувачення.

Однак, Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.2005 року у справі «Салов проти України», заява № 65518/01, п. 65 зазначив, що поняття «обвинувачення» має «автономне» значення; воно повинно розумітися в сенсі Конвенції, а не лише в контексті його значення в національному праві. Таким чином, воно може визначатися як «офіційне повідомлення особи компетентним органом державної влади, в якому стверджується, що особа вчинила кримінальний злочин», визначення, яке також відповідає поняттю «спливу важливі наслідки для стану підозрюваного».

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП розпочате провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Склад правопорушення наявність об`єктивних та суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу загалом.

Виходячи з положень статей 8, 62 Конституції України дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Кодексом України про адміністративні правопорушення не передбачено встановлення судом інших обставин адміністративного правопорушення, ніж ті, що зазначені в протоколі, оскільки це б погіршувало становище особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Суд наголошує, що він не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Оцінивши усі наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні не знайшло підтвердження вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, та в діях ОСОБА_1 за обставин зазначених в протоколі, відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, тому відповідно до п. 1  ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження по справі відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП підлягає закриттю.

Суд враховує, що п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому виходячи з норм ч. 2 ст. 284 та ст. 247 КУпАП, не вбачає підстав для звернення судового збору.

Керуючись статтями 1, 7, 9, 23, 26, 33-35, 44-3, 247, 268, 278 КУпАП                                  

                                                ПОСТАНОВИВ:

Провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності передбаченої  ч. 1 ст. 44-3 КУпАП – закрити на підставі ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд Луганської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя                                                                                В. М. Олійник